Анджей Почобут: “Як і всіх диктаторів, Лукашенку зрадять найближчі соратники …”

Суд засудив його до трьох років ув’язнення з можливістю відкласти виконання вироку на два роки.

Основні звинувачення проти журналіста — наклеп і образи президента Білорусі Олександра Лукашенка у публікаціях. На підтримку Почобута виступили глава МЗС Польщі Радослав Сікорський, глава Європарламенту Єжи Бузек й інші верховні представники ЄС. Почобут не був акредитований у МЗС Білорусі як кореспондент закордонного ЗМІ, оскільки білоруське МЗС позбавило його акредитації в 2009-му й з тих пір відмовляло в її поновленні. Робота іноземного кореспондента без акредитації заборонена білоруськими законами. Тиждень розпитав журналіста про його досвід та бачення ситуації в країні.

- Як це — бути за гратами політичному в’язневі у білоруській тюрмі?

— Я сидів у тюрмі з 6 квітня по 5 липня. Думаю, якість утримання в тюрмах на пострадянському просторі усюди схожа, і приємного тут мало. Коли людина потрапляє туди, то важно до цього звикнути як фізично, так і психологічно. Пострадянська людина, яка потрапила за ґрати, втрачає всі права, і мусить за все воювати. Свій тюремний щоденник я опублікував у GazetaWyborcza.

- Чи відчували якісь погрози, тиск, тортури?

— Я готувався до цього, але нічого такого не було. Справа в тому, що я описував те, що відбувалося з білоруськими політв’язнями в ізоляторах КДБ після виборів 19 листопада 2010-го, тому добре знав,куди потрапляю… Я описував, як люди в масках принижували і залякували колишніх кандидатів у президенти. На щастя, мене такі люди не зустріли. Якщо б не було резонансу навколо моєї персони, то мене могли спокійно посадити в ізолятор чи щось подібне вчинити. Тому дякую за підтримку політиків Польщі, ЄС і простих поляків та білорусів... Певний час мене ізолювали від інформації про те, чи є хоча б якась реакція на моє затримання. До моменту, коли прийшов прокурор і запропонував мені покаятися перед Лукашенком, був повний інформаційний вакуум.

-  Ви відчуваєте, що вас використали в грі між Мінськом і Варшавою?

— Польську нацменшину Лукашенко віддавна використовує як заручників, шантажуючи ними Польщу — мовляв, якщо що, то ми помстимось на ваших співвітчизниках. Мене посадили за те, що називав Лукашенку диктатором, а вибори в Білорусі сфальсифікованими. Але я називав його диктатором з 2006-го. І тоді мене не посадили, а навпаки — навіть акредитацію дали... Нічого вибухового в моїх публікаціях у 2010-2011-ому не було. Думаю, причина, чому це сталося саме зараз — відносини з ЄС та позиція Польщі після подій 19 грудня. Цей процес був шантажем. Радий, що Лукашенці не вдалося нічого за мене виторгувати у Варшави. Своє звільнення пов’язую з санкціями ЄС щодо Білорусі у момент тяжкої кризи в країні. Якщо б мене засудили на реальний термін, то ці економічні санкції могли б бути ще суворішими.

- Наскільки незворотні зміни відбулися в Білорусі за останні півроку?

— Зараз ні в кого немає сумнівів, що цей режим не спирається на підтримку більшості населення, а тримається на страхові і вірних спецслужбах. Лукашенко боїться аналогу Помаранчевої революції в своїй країні. Після подій в Україні 2004-го режим успішно вжив всіх можливих заходів, аби запобігти подібному в нас у 2006-му. Зараз ситуація докорінно інша. Та модель, яка називалася “білоруським економічним дивом” і будувалася на дешевих російських енергоресурсах, завалилася. Період, коли Лукашенка обмінював дешеві нафту і газ на поцілунки, закінчився. Чудо розсипалося, мов картковий будинок. Раніше був соціальний контракт між суспільством і владою. Але він обірвався, коли стандарти життя раптом обвалилися.

Лукашенка розуміє, що настали його сутінки як популярного політика. Проте у нього є цілий ряд спецслужб — КДБ, Служба безпеки президента, Оперативно-аналітичний центр при президентові (створив син Віктор Лукашенко, який курує всіма силовими відомствами), МВС… Білорусь наскрізь пронизана цими силовими відомствами, які часто воюють між собою. Час від часу хтось з КДБ арештовує когось з МВС, потім навпаки… Структури контролюють одна одну. Від цієї системи противаг Лукашенка й виграє — вона запобігає бунтам зсередини. День Лукашенки починається з перечитування спеціальних звітів цих відомств. Це параноїдальна система, в котрій всі за всіма стежать, і всі всіх бояться.

- Типовий авторитарний режим...

— У нас зараз класична диктатура, що опирається на силові структури. Поки що в суспільстві не видно впевненості в собі та бажання вступити в боротьбу з режимом… Але хочу нагадати, що в лютому 1917-го в Російській імперії були дві такі самі групи, які були дуже здивовані тим, що сталася революція, — політична поліція і самі революціонери. У нестабільний час, після раптового краху режиму, ніхто не може спрогнозувати ситуації. Режим Лукашенки, який тримається на страхові, теж стає нестабільним. Зараз те, коли стануться зміни, багато в чому залежить від економічної ситуації. Якщо Лукашенці вдасться знайти чудесний вихід із ситуації, то він втримає владу.

- Який найвірогіднішимй варіант виходу?

— Якщо Лукашенка не вигадає якогось хитрого виходу з ситуації, а почне приватизовувати державну власність, то це буде тимчасове рішення, яке викличе бродіння всередині системи. Коли критична кількість осіб у системі зрозуміє, що Лукашенка — відіграна карта, яка не в стані забезпечити функціонування системи, то його дні будуть пораховані. Навіть у тюрмі я чув невдоволення падінням рівня життя. Як і всіх диктаторів, Лукашенку зрадять найближчі соратники, і він зостанеться сам. Якихось хунвейбінів, які готові за нього помирати, точно немає. У системі ідейних особистостей немає.

-  Якщо відбудеться падіння режиму, то не без допомоги братнього народу?

— Лукашенка побудував модернізовану радянську систему, базовану на російських дотаціях. До моменту, коли Боріс Єльцин пішов у відставку, він серйозно розраховував, що має шанси стати керівником Росії як об’єднаної з Білоруссю держави. Зараз це виглядає смішно, але, коли згадати 1990-ті, як Лукашенко тріумфально їздив російськими регіонами, де його зустрічали губернатори на червоних доріжках, то це не виглядало такою вже й казкою. У регіонах РФ, в яких традиційно тоді голосували за комуністів, його зустрічали з великим захопленням. І російський так званий патріотичний електорат, який мав ностальгію по СРСР, теж міг піти на сторону Лукашенки. Він розраховував на цей комуністичний електорат і центристів, аби перемогти. Для нього відставка Єльцина і ставка на Путіна були трагедією. Тоді вперше, на новий 2000-ий рік, він згадав, що Білорусь — незалежна країна. З цього часу почалося згортання проекту Союзної держави, а між ним та Путіним виникла особиста неприязнь. Путін поставив відносини на нові рейки, дружба дружбою, а тютюнець — нарізно... Тобто слід платити за газ за ринковими цінами і так далі. Якщо б Білорусь платила за енергоресурсами за ринковими цінами, як Литва, то це одразу б спричинило тотальний обвал економіки. Росія грає з Білоруссю в цікаву гру — з одного боку вони притискають Лукашенку, з іншого бояться надто притиснути, бо це може призвести до неконтрольованої ситуації, і на хвилі протестів у Мінську може прийти до влади якийсь прозахідний лідер.

Ігор ЗВІРОБІЙ