Його партія за назвою “Тиса”, яка з’явилася на політичній мапі Угорщини трохи більше місяця тому, вже має друге місце та 20-25% підтримки. Натомість підтримка партії влади “Фідес”, яка і до того мала певні проблеми, впала до 40%. Тобто Орбан і досі зберігає першість, але вперше за багато років не має впевненості у завтрашньому дні.
Мадяр не приховує, що його мета — очолити уряд, тобто відібрати крісло в Орбана.
Утім, треба розуміти, що це не питання дуже близької перспективи. Адже наразі йдеться про обрання лише мерів та євродепутатів. А посада прем’єра прив’язана до парламентських виборів, які відбудуться трохи менше ніж за два роки. Хоча час потрібен і Петеру Мадяру для розбудови своєї партії після успіху, якого він планує досягти 9 червня.
Наразі у команді Орбана не розуміють, що з цим робити. Угорська машина пропаганди вже задіяла усе що могла — але боротьба з новоявленим політичним опонентом не дає успіху.
Навіть апеляція Орбана до війни в Україні, завдяки якій він виграв минулі вибори, не дає результату.
Про те, чому так відбувається та якою є позиція нового кандидата щодо України — читайте у статті “Європейської правди” або дивіться у нашому відеоблозі.
Звідки взявся той Мадяр?
Ще пів року тому про Петера Мадяра в Угорщині знали ну хіба що ті, хто слідкує за світською хронікою.
43-річний юрист та міжнародник, він був одним з гвинтиків урядової вертикалі Віктора Орбана. Працював то у Брюсселі, то в Будапешті; опікувався відносинами офісу Орбана з Європарламентом; обіймав керівні, але не публічні посади у різних державних фондах та інституціях. А ще він є родичем нині покійного угорського експрезидента Ференца Мадла (2001-2005 роки).
Але останніми роками головним “активом” Мадяра була родина.
Ще від 2006 року він був чоловіком Юдіт Варги — міністерки юстиції у двох урядах Орбана та зірки сучасної угорської політики, за якою особисто Орбан бачив велике майбутнє. Шлюб Мадяра і Варги та їхню родину з трьома дітьми в Угорщині часто представляли як такий собі зразковий союз, і саме це було одним з небагатьох причин, чому про Мадяра могла знати публіка.
А ще урядова пара часом з’являлася у журналістських розслідуваннях, через придбання ними якоїсь чергової нерухомості за заниженими цінами.
У 2021 році, втім, пара розійшлася, хоча вони тримали це в секреті ще два роки і заперечували чутки (бо ж політичний імідж інший!). Але навіть їхнє офіційне розлучення, визнане у 2023 році, не мало серйозних наслідків. Мадяру залишили всі грошовиті посади, Варга залишилася фавориткою Орбана — на цьогорічних євровиборах вона мала очолити список партії влади і стати обличчям угорської влади у Брюсселі.
Але всі плани зламав “педофільський скандал” в Угорщині.
На початку року стало відомо про помилування чоловіка, якого свого часу засудили за покривання педофіла, і який так і не визнав свою провину. Чи мало це помилування підстави, чи ні — це питання для консервативного угорського суспільства було дуже другорядним. Сам факт того, що влада випустила на волю злочинця з таким звинуваченням, викликав небачений вибух. Не без допомоги опозиції, яка використала цю історію як таран проти уряду (”ЄвроПравда” детально розповідала про це у статті “Педофільський землетрус” Орбана).
Щоби загасити іміджеву пожежу, Орбан був змушений пожертвувати вагомими фігурами. “Добровільно” була змушена піти з посади угорська президентка Каталін Новак. А ексміністерка Юдіт Варга (та сама дружина Петера Мадяра!), яка також погоджувала рішення про помилування, оголосила про завершення політичної кар’єри.
Натомість для Петера Мадяра саме цей момент став початком нового життя.
Одночасно із заявою його ексдружини про завершення політичної кар’єри Мадяр написав пост у Facebook. Він повідомив про відставку з посад у державних структурах та державному банку, які він обіймав, а також доволі прозоро звинуватив владу Орбана у тому, що вона “ховається за жіночими спідницями”, перекладаючи на Новак і Варгу відповідальність за педофільський скандал.
Той пост в Угорщині спершу сприйняли як “крик протесту”, образу за покарання дружини, нехай і колишньої. Та дуже швидко виявилося, що доля Юдіт Варги Мадяра не надто обходить. Натомість він має масштабні плани.
Проти Орбана та корупції
Старт політичної кар’єри Петера Мадяра виявився блискавичним. Вже наступного дня після відставки з посад у державних компаніях він прийшов на ефір незалежного та критичного до влади ютюб-каналу “Партизан”, де дав інтерв’ю про корупцію в системі Орбана. Це відео наразі продивилися 2,5 мільйони разів. І це — в країні, де зареєстровано лише 8 млн виборців!
Далі — постійні заяви, ефіри, звинувачення… Урядова корупція та неприпустимість дій орбанівської вертикалі стали головними його темами.
А за місяць Мадяр оприлюднив двохвилинний звукозапис, зроблений, за його словами, ще торік. На цій плівці його дружина, тоді ще міністерка юстиції, нібито розповідала про те, як всесильний очільник кабінету Орбана, Антал Роган, давав вказівки приховати докази провини іншого угорського посадовця, держсекретаря Мін’юсту Пала Волнера, якого зловили на корупції (до особи Рогана ми ще повернемо, бо це дійсно непересічна особа; в Угорщині він має прізвисько “міністр пропаганди”).
Дуже швидко Мадяр перейшов від звинувачень до побудови політичної кар’єри.
Він відмовився доєднуватися до наявних в Угорщині опозиційних партій — мовляв, до них теж є купа питань — а натомість вирішив створити свою політичну силу з нуля.
Точніше, не створити, а “купити” вже зареєстровану, щоб оминути бюрократичні вимоги і не дати владі шансу заблокувати її створення.
Вибір пав на партію-пустишку, назва якої перекладається як “Повага та Свобода”, або “Tisztelet es Szabadsag”. А реально повна назва не має значення, бо її підбирали так, щоби скорочено вийшло слово TISZA. Це угорська назва річки Тиса, що має витоки на Закарпатті, а далі протікає Угорщиною.
Втім, не шукайте тут зв’язку з Україною. Тиса — друга найбільша річка Угорщини (після Дунаю, в який вона впадає) і є святою річкою для багатьох угорців, тож політтехнологічно назва справді добра.
Та повернімося до Мадяра.
В середині квітня він став заступником голови “Тиси” (це цікава деталь: голову вирішили поки не змінювати, щоби не стикнутися з перепонами з боку влади перед виборами; тож керівником лишався нікому не відомий угорець, колишній “власник” цієї партії) і зараз їздить країною та збирає велелюдні мітинги, на яких розповідає про корупцію в уряді Орбана, яку він обіцяє подолати.
Загалом програма Мадяра — це класичний набір гасел з мінімумом конкретики.
Петер Мадяр обіцяє, що клан Орбана буде скинутий. Що корупціонери будуть у в’язниці. Що інфляція впаде, а соціальні виплати зростуть (виплати на дітей — удвічі). Угорці житимуть краще, і довше, бо він проведе реформу системи охорони здоров’я.
Важливо також, що крім “шкурних” обіцянок є також демократичні — зокрема, він обіцяє ліквідувати неформальне “міністерство пропаганди”, яке очолює вже згаданий Роган. Загалом згадки про орбанівську пропаганду є важливою складовою кампанії Мадяра — він розуміє, що має передусім переконати людей не вірити тому, що транслюють проурядові медіа.
Ну і, звісно ж, він обіцяє налагодити зруйновані Орбаном відносини з ЄС, щоб надалі Брюссель давав Угорщині більше грошей (бо для багатьох угорців Євросоюз — це не про демократію, а про гроші).
На цих обіцянках рейтинг Мадяра, що злетів з космічною швидкістю, продовжує рости. Станом на початок травня за “Тису” на євровиборах планували проголосувати, за різними опитуваннями, від 21% до 26% виборців. І це при тому, що за два місяці до того люди взагалі не знали про існування такої партії!
Це, звісно, не 73%, як було у Зеленського в Україні, але тверде друге місце і дуже достойний результат для новачка. Тим більше, що депутати з його списку — це переважно “ноунейми”, яких угорці не знають, але все одно готові за них голосувати (нічого не нагадує?). Натомість рейтинг “Фідес” (партії Орбана) впав у електоральну яму. Так, перед минулими євровиборами 2018 року він ніколи не падав нижче 50%. А зараз — спустився до 40%, і деякі опитування дають навіть менше.
Тобто поки “Фідес” лишається лідером, але там всерйоз занепокоєні, що це може бути передвісником електоральної катастрофи Орбана.
“Тефлоновий” Мадяр
Різке зростання рейтингів “Тиси” поставило питання: то в чому ж секрет? Адже Мадяр не каже нічого нового. Про те, що режим Орбана побудований на корупції, крадіжці державних та європейських фондів, на пропаганді тощо — тисячі разів казали й інші угорські опозиціонери, але це не допомагало їм здобувати популярність.
Є кілька пояснень цього феномену, які працюють одночасно.
По-перше, величезним козирем Мадяра є те, що він ще донедавна був частиною системи “Фідес-Орбана”, а через свою ексдружину бачив, як ця система працює на самому верху. Як виявилося, саме цього бракувало класичним угорським опозиціонерам, які вже понад 10 років є безуспішними противниками Орбана. Бо у виборця виникало питання: “А звідки ви можете знати напевно про корупцію в уряді Орбана? Ви ж цього самі не бачили!”
А Мадяр — бачив. І навіть має такий-сякий компромат.
По-друге, системною проблемою угорської опозиції є її дискредитованість. Якщо не брати до уваги “Тису”, то головною опозиційною силою Угорщини є Соціалістична партія, пов’язана з жахливо непопулярним експрем’єром Ференцом Дюрчанем. Через це, хоча у соціалістів (та у альянсів, які вони створюють) є своє ядро, але вийти за межі цього ядра їм дуже складно. Є ліберальна партія “Моментум”, яка сама по собі хоч і не має якогось негативного шлейфа, але слова “Угорщина” і “ліберали” є майже антонімами. За лібералів голосує частина столиці — і, по суті, все. Є майже нацистська ультраправа партія “Наша Батьківщина” (Mi Hazánk), є відомий українцям дискредитований “Йоббік”, але жодна з них навіть теоретично не може претендувати на національне лідерство.
Тож рішення Мадяра від початку відмежуватися від усіх існуючих угорських партій було дуже правильним.
По-третє, Петер Мадяр обрав для себе електоральну нішу, відмінну від усіх опозиційних партій: він почав грати на полі Орбана.
Мадяр оголосив, що є правоцентристським політиком, і в передвиборчий тур відправився у вотчину влади — села і маленькі містечка, де “класичну опозицію” (як-от лібералів чи Дюрчаня) не сприймають у принципі. Натомість він збирає повні площі слухачів.
Його кампанія показала, що угорським виборцям, яким набрид Орбан, просто не було з кого обирати. Тепер така альтернатива з’явилася.
І головне: усі спроби влади дискредитувати Мадяра наразі є невдалими.
Машина пропаганди Орбана ще не стикалася з таким викликом. Мадяр виявився “тефлоновим”, до нього не липне жоден негатив.
Якимось дивом навіть для прихильників опозиції не стало токсичним те, що Мадяр ще донедавна був частиною “злочинної влади”. Головне — те, що він зараз з цією владою бореться.
Мадяр зміг переконати виборців, що хоча він знав про корупцію та не говорив про неї, доки не пішов у опозицію — це не кидає тінь на нього самого. Навпаки, він обернув це на перевагу — мовляв, “тільки я, людина з системи, знаю, де у цієї системи слабкі місця, і зможу її подолати”. Спроби налаштувати проти нього консервативних виборців через розлучення Мадяра з Варгою теж перетворилися на пшик. Ба більше, навіть коли влада почала розкручувати чутки про те, що Мадяр нібито бив дружину у шлюбі — це не мало впливу на зростання його рейтингів.
У спробах хоч якось очорнити опозиційного кандидата влада доходила до абсурду: йому закидали навіть те, що він не платив членські внески у “Фідес”. А ще була анекдотична історія, коли представники уряду почали на повному серйозі повторювати як претензію те, що Мадяр носить на мітингах “жіночі сонцезахисні окуляри”. Петер Мадяр щоразу відбивав ці атаки з гумором і дуже технологічно — наприклад, історія з окулярами стала однією з “фішок”, якими він ілюструє неадекватність влади. А самі окуляри він продав на аукціоні, ціна дійшла до 7700 євро — не зайві гроші під час виборчої кампанії.
Крім того, Мадяр зміг подолати інформаційну монополію влади за допомогою інтернету.
Досі Орбан контролював не лише абсолютну більшість медіа в країні, а й інтернет. Його сторінка у Facebook, а також сторінки ключових міністрів (як-от глави МЗС Петера Сійярто), були серед найпопулярніших в угорській мережі, а у коментарях та реакціях панували подяка та обожнювання. Цікаво буде порівняти минулорічний пост Орбана 31 травня, у його день народження, з реакціями на аналогічний пост цього року, але такого, як було досі, ми явно не побачимо — торік під фото прем’єра було понад 31 тисяча реакцій, з них 26 тисяч “лайків” та 4,7 тисячі “сердечок” та “обіймів”.
А зараз з Орбана сміються.
Є відома фраза, що диктатор, який стає смішним, перестає бути страшним. І хоча влада Орбана до диктатури поки не дотягує, на неї це до певної міри теж поширюється — він перестав сприйматись як непереможний.
Смайлик “сміх” став однією з найбільш поширених реакцій (часто — основною реакцією) під усіма постами прем’єра. Часом це перетворюється на справжню “битву смайликів” між прихильниками та противниками Орбана (а також, напевно, між ботофермами) — як під цим постом про мир, що зібрав майже 20 тисяч реакцій “сміх” і 26,7 тисячі “лайків”. Тож все, як у рейтингах: Орбан ніби й перемагає, але якщо подивитися на зміни за рік, то це — катастрофа.
А ще під кожен другий пост Орбана у коментарі приходить особисто Петер Мадяр.
Його знущальні ремарки збирають чимало підтримку. А майданчики Орбана стають майданчиками для агітації проти Орбана.
Та й загалом Петер Мадяр перетворився на інтернет-зірку. Його присутність гарантує рейтинг будь-якому ток-шоу на YouTube. А його перше, ще лютневе інтерв’ю угорському каналу “Партизан” продивилися 2,5 мільйони разів. Для розуміння, в Угорщині — 8 млн виборців.
Що змінить поразка Орбана і перемога Мадяра?
Це запитання цілком логічне для українців, для яких ще з 2017 року найм’якшим синонімом до Орбана є слово “проблеми”. Однак попри те, що зараз проблеми є у самого Орбана, ховати його ще зарано. Немає жодної впевненості у тому, що угорська влада не знайде “протиотруту” від свого нового противника.
Треба також розуміти, що євровибори 2024 року в будь-якому разі не призведуть до зміни влади у сусідів. Хоча угорська опозиція і говорить про потребу дострокового розпуску парламенту у разі поразки “Фідес”, та це — лише слова. Чергові вибори мають відбутися на початку 2026 року, і лише це створює реалістичне часове вікно для зміни влади в Угорщині — у разі, якщо падіння підтримки Орбана збережеться.
Утім, шанси на те, що Петер Мадяр перетворюється на реальну і довгострокову проблему для чинної угорської влади — високі, як ніколи досі. Та він і не приховує, що налаштований на гру вдовгу, а нинішні євровибори є для нього лише проміжним етапом. Головна мета — скинути Орбана та очолити уряд. Інші опозиційні партії поділяють цю мету, тож антиорбанівський коаліційний уряд з Мадяром на чолі також видається можливим.
У разі, якщо це станеться, Угорщина гарантовано поліпшить свої відносини з ЄС, у тому числі через зняття низки кричущих проблем із демократією, які створює чинний уряд. Мадяр теж на цьому наголошує.
А от з політикою щодо України — все складніше.
Якщо хтось розраховує, що Петер Мадяр, як ворог Орбана, є проукраїнським політиком — то доведеться розчарувати. В Угорщині це просто неможливо.
Політик, який заявляє про свою проукраїнськість, автоматично втрачає шанс на національне лідерство. І обмежує свій електорат виключно столицею. У Будапешті політику дійсно можна бути відкрито проукраїнським і при цьому перемагати (як, наприклад, мер міста Гергей Карачонь, який, швидше за все, переможе на виборах втретє), але провінція, отруєна урядовою пропагандою, гарантовано проголосує проти.
Два роки тому саме російська війна дозволила Орбану вчетверте поспіль виграти вибори.
Його конкурент Петер Маркі-Зай лише один раз в інтерв’ю сказав, що Угорщина, як член НАТО, в разі потреби має долучитися до спільної оборони Альянсу — і цю його цитату викривили та без упину транслювали через проурядові медіа, сформувавши неправдивий імідж Маркі-Зая як людини, що хоче втягнути Угорщину у війну. Натомість Орбан позиціонував себе як “кандидат за мир”.
Петер Мадяр зумів уникнути цієї пастки.
Нині склалася комічна ситуація: і Орбан, і Мадяр грають передвиборчу роль “кандидата миру” і сперечаються про те, хто з них хоче дистанціюватися від російської агресії більше за іншого, та звинувачують один одного у більшій агресивності. Наприклад, Мадяр дорікає Орбану через закупівлю озброєння для угорської армії. Але робить це гаслами, розмито — так, щоб його реальне ставлення до війни лишалося незрозумілим і зачепитися не було за що.
А заяв щодо України Петер Мадяр старанно уникає.
Хоча одного разу, ще на початку кампанії, стався ексцес. Він припустився помилки, яку був змушений виправляти.
Бо тоді він зробив заяви, що більше нагадували російську пропаганду.
У великому годинному інтерв’ю для Klubradio Мадяр взявся, серед іншого, поговорити про Україну — і наговорив абсолютну дичину.
Там було і про те, що Росія нібито не зовсім винна у нападі на Україну, бо її, мовляв, спровокували американці, що розмістили в Україні ракетні установки (?!). Вступ України в ЄС, як він тоді сказав, загрожує “ескалацією війни”, а запрошення до НАТО означатиме “початок третьої світової”.
Словом, той самий Орбан, тільки вид збоку.
Але далі сталося те, що досі не має чіткого пояснення. Ще до того, як дичина у викладі Мадяра набула непоправно широкого розголосу, він вийшов у Facebook щоби спростувати власні слова та надати принципово іншу позицію щодо України, письмово викладену в семи пунктах.
-
Росія є агресором.
-
Захист Україною її території є виправданим.
-
Становище угорської меншини для нас має ключове значення.
-
Путін почав війну, він може її закінчити.
-
Думка Угорщини майже не має впливу на закінчення війни.
-
Щоразу, коли Угорщина ставала на чийсь бік у глобальному конфлікті, вона завжди зазнавала величезних втрат.
-
Незалежність України була захищена гарантіями безпеки, які Росія порушила, напавши на неї. Якщо ми визнаємо втрату території України, то тим самим легітимізуємо загарбницькі війни в Європі і зведемо нанівець міждержавні гарантії безпеки.
Як бачите, ця позиція є для нас цілком прийнятною. Не “вогонь”, але й не позиція ворога, яку просуває Орбан.
Невідомо, хто та якими методами змусив Мадяра до настільки радикальної та швидкої зміни позиції. Але ця історія наочно проілюструвала, що у відносинах з нами він готовий до притомної прозахідної політики.
Надалі Петер Мадяр послідовно уникає розмов щодо України, і це, напевно, добре. Чи не єдиним випадком, коли він не зміг оминути відповіді з цього питання, стало інтерв’ю противника Орбана для польського видання Rzeczpospolita. В ньому угорський політик не додав конкретики щодо своїх поглядів, але пояснив причину мовчання.
“Ставлення до війни в Україні — головне питання передвиборчої кампанії до Європарламенту. Якщо я почну говорити щось погане про Росію, то одразу втрачу всю свою підтримку. Нам промивали мізки протягом 10 років. Так, раніше ми завжди боролися проти росіян, але пропаганда змінила позицію угорців. І це не виправити за рік чи два”, — пояснив Мадяр.
Сергій СИДОРЕНКО, редактор “Європейської правди”
