10 бізнес-конфліктів 2013 року

1. Конфлікт року: Пінчук проти Коломойського та Боголюбова

Зять Леоніда Кучми Віктор Пічнчук у березні подав позов до Лондонського високого суду проти своїх земляків — Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Пінчук вимагав від групи “Приват” передати йому акції Криворізького залізорудного комбінату та компенсувати недоотриману вигоду з 2006 року.

Зять Кучми стверджував, що Коломойський і Боголюбов приватизували 2004 року комбінат у його інтересах. Коломойський, який передав половину комбінату Рінату Ахметову, каже, що юридичних домовленостей не існувало. У відповідь на звинувачення Пінчука Коломойський і Боголюбов розповіли про те, як за сприяння в приватизації частки “Укрнафти” вони сплатили $100 млн на передвиборну кампанію Леоніда Кучми, про переділ підприємств “Укррудпрому” та феросплавних комбінатів.

У перспективі лондонська справа українських олігархів відкриє ще чимало подробиць із розподілу української промисловості між українськими олігархами. Позов Пінчука проти “Привату” порівнюють за резонансом із лондонською справою “Березовського-Абрамовича”.

2. Брати Сєгали в суді Нью-Йорка проти Фірташа

У липні Вадим та Ілля Сєгали подали позов до Окружного суду Нью-Йорка проти Дмитра Фірташа. Колишні бенефіціари банку “Надра” звинуватили українського олігарха в захопленні заводу вартістю $50 млн, який належав компанії “Каховка Пром Агро” Сєгалів.

Для будівництва спірного активу брати 2007 року взяли кредит в банку “Надра”. 2008-го НБУ ввів у “Надра” тимчасову адміністрацію. Згодом Фірташ викупив у держави банк. Сєгали стверджують, що новий власник перешкоджав погашенню боргу “Каховки Пром Агро” і пропонував братам віддати 80% компанії взамін взятого кредиту.

За версією сторони Фірташа, Сєгали не бажали виплачувати борг, тому банк був змушений звернутися в суд. У підсумку “Каховка Пром Агро” та декілька агрогосподарств перейшли до банку “Надра”. Брати акцентують увагу на зв’язках Фірташа з президентом Віктором Януковичем, віце-прем'єром Юрієм Бойком і головою Адміністрації президента Сергієм Льовочкіним.

Сєгали, які емігрували в США, також звинувачують олігарха в тому, що з його подачі Інтерпол включив їх до “червоного списку”.

3. Ярославський-Святаш

У листопаді корпорація АІС “регіонала” Дмитра Святаша звинуватила Олександра Ярославського в рейдерському нападі. DCH Ярославського звинувачення відкинула та заявила про підготовку позову про захист репутації. Ярославський у відповідь заявив, що АІС заборгувала “УкрСиббанку” $100 млн.

Загалом борг Святаша перед банками Ярославський оцінив у $200 млн. Далі було звинувачення власників АІС Василя Полякова та Святаша на адресу Ярославського, який нібито поширює брехню про вихід Поляченка з Партії регіонів через припинення євроінтеграції.

“Організаторами інформаційної кампанії є Олександр Ярославський і група DCH, які намагаються здійснити рейдерське захоплення групи компаній АІС”, — повідомила прес-служба “регіоналів”. Святаш і Поляков пригрозили Ярославському судом.

4. “WebMoney — поза законом”

Платіжна система WebMoney потрапила під удар фіскальних органів. У липні податкова нагрянула в український офіс WebMoney з обшуком: вилучено сервери, нотатники працівників і заблоковано банківські рахунки компанії на 62 млн гривень. Офіційна причина — відсутність дозволу Нацбанку на роботу з електронними грошима.

Прямий конкурент WebMoney — GlobalMoney — зміг отримати ліцензію НБУ. У цієї компанії простежуються зв'язки з представниками президентської “Сім'ї”. Серед інвесторів компанії є менеджери, які раніше працювали в структурах міністра фінансів Юрія Клолобова.

Наразі система WebMoney продовжує функціонувати, оскільки операції проходять через російські сервери. Проблеми залишилися в гаранта системи — “Українського гарантійного агентства”. Його рахунки з грошима користувачів досі арештовано. Півроку триває досудове слідство.

5. Бізнес на держреєстрах

Наприкінці вересня в будівлі держпідприємства “Інформаційний центр” Мін'юсту з'явилися співробітники іншого держпідприємства — ДП “Інформаційні судові системи” — та почали копіювати бази даних реєстрів, які адмініструє “Інформцентр”. Прибульці діяли за розпорядженням новопризначеного міністром юстиції Оленою Лукаш керівника “Інформцентру” Леоніда Богданова.

Богданов — колишній директор ДП “Інформаційні судові системи”. У цей час компанія “Арт-мастер” повинна була продовжити ліцензію на програмне забезпечення для роботи реєстрів, однак не зробила цього, оскільки з початку року фірма не отримувала роялті за своє ПЗ. Роботу реєстрів було тимчасово призупинено.

“Арт-мастер” у системі держорганів лобіювали колишній міністр юстиції Олександр Лавринович, якого на цьому посту змінила Лукаш. За 13 років держава перерахувала цій компанії 213 млн гривень. У нового міністра свої оцінки: “Арт-мастер” отримала $400 млн. Після того, як “Арт-мастер” посунули зі схеми, Мін'юст підписав угоду з “Інформцентром” на обслуговування 21 реєстру за 309,5 млн грн. Наразі ПЗ “Арт-мастера” працює лише на двох реєстрах “Інформаційно-ресурсного центру”.

6. Фрідман зайшов у “мінералку”

На початку року “Альфа-Груп” Михайла Фрідмана закрила угоду з придбання контролю в компанії IDS Borjomi, яка виробляє в Україні мінеральну воду “Моршинська”, “Миргородська” та “Трускавецька”, а також є ексклюзивним імпортером “Боржомі”.

Угода з поглинання IDS Borjomi розпочалася наприкінці 2012 року. IDS Borjomi заснували покійні Борис Березовський і Барді Патаркацишвілі. 2008 року, після смерті останнього, нащадки почали шукати покупців на частку в компанії. Далі було декілька невдалих спроб.

2012 року, після того, як компанію запропонували купити всім охочим, заявки подали п’ять претендентів, у тому числі “Альфа-Груп”. Після цього компанія пережила арешт акцій, кримінальні справи на посадових осіб і зупинку конвеєрів. Події навколо виробника мінеральної води відлякали покупців — залишилися “Альфа Груп” і російська АФК “Система”, яка запропонувала $515 млн.

Проте покупцем стала компанія Фрідмана, запропонувавши, за даними Forbes, меншу ціну на декілька мільйонів. У підсумку “Альфа-Груп” отримала 56,4%, спадкоємці Патаркацишвілі — 37,6% і 6% у міноритаріїв.

7. Атака на “Глобус”

Восени київська прокуратура відкрила кримінальне провадження у зв'язку зі спробою рейдерського захоплення ТЦ “Глобус”. 21-22 вересня невідомі виламали двері та проникли до адміністративного корпусу ТЦ “Глобус”, що розташований на майдані Незалежності, вимагаючи передати їм управління установою, заявили в прокуратурі інвестори ТЦ.

Директор “ЛР “Глобус” Святослав Іллєнко заявив, що невідомих найняла Олена Морріс. Її, за рішенням Солом'янського райсуду Києва від 16 вересня, було поновлено ​​на посаді директора підприємства “ЛР “Глобус”. Однак Морріс ніколи не обіймала зазначеної посади, стверджували юристи власника ТЦ. А 2007 року працювала начальником відділу розвитку компанії “ЛРП Україна Реам” (директором якої також є Ільченко ) і відповідала за взаємодію з орендарями.

Гендиректор группи London & Regional Properties (власник “Глобуса”) Ленард Себастіан припустив, що покровителі Морріс — високопосадовці. У рішенні суду йдеться, що Морріс вважала, буцім працювала директором компанії на тій підставі, що отримала усне повідомлення уповноваженого представника “ЛР “Глобус” Яна Черча. Через деякий час їй відмовили в допуску на робоче місце на підставі виписки з реєстру, в якій було вказано, що на посаду директора призначено іншу людину. Морріс не надала виписки з реєстру, де зазначалося б, що вона була директором ТОВ.

За London & Regional Properties заступилося посольство Великобританії. В жовтні Вища рада юстиції підтримала відставку судді Солом'янського районного суду Києва Тараса Оксюти. Він ухвалив, що директором “Глобуса” є Морріс. Згодом Апеляційний суд Києва скасував рішення Оксюти щодо Морріс і “Глобуса”.

8. Конфлікт навколо “Агрофірми Корнацьких” із присмаком крові

У червні внаслідок нападу невідомих на “Агрофірму Корнацьких” (Миколаївська область) шестеро осіб потрапили до лікарні. Власник агрофірми Аркадій Корнацький був опозиційним кандидатом у депутати.

У липні пшеничні поля агрофірми підпалив невідомий, який зізнався, що до підпалу причетні ті самі особи, що вчинили напад місяць тому. У період виборчої кампанії Корнацький був змушений виїхати за межі України. Під час виборчих перегонів було заарештовано фіндиректора Корнацького Людмилу Нікіткіну, а за його сім'єю було організовано стеження.

Раніше Корнацький звинуватив губернатора Миколаївщини Миколу Круглова (головний претендент по округу Корнацького від влади) і генпрокурора Віктора Пшонку в спробі відібрати в нього бізнес. У Генпрокуратурі спростували інтерес Пшонки до цієї фірми. Вибори Корнацький програв Круглову.

9. TВі, рейдери, Княжицький

У квітні в опозиційного телеканалу TВі неочікувано змінилися власники. Новим інвестором було названо американця Олександра Альтмана. До цього телеканал належав Костянтину Кагаловському.

Зміна власників супроводжувалася гучним скандалом і звільненням 31 журналіста. Канал було засновано Кагаловським і Володимиром Гусинським — російськими бізнесменами. Керував каналом Микола Княжицький, який 2012 року став депутатом від опозиції. Останнього звинуватили в організації зміни власників на телеканалі. “Українська правда” вказує на стосунки Княжицького з Сівковичем.

Перед зміною власників телеканалу ширилися чутки, нібито бізнесмени з оточення президентської “Сім'ї” робили пропозицію придбати TВі.

10. “Православний” проти екс-прокурора Васильєва

Відомий православний меценат і російський мільярдер Віктор Нусенкіс, який тривалий час вів бізнес в Україні та Росії, позбавляється від активів, розміщених у російському Кузбасі. Активи Нусенкіс запропонував “Уралвагонзаводу” через конфлікти з екс-прокурором України Геннадієм Васильєвим. В Україні Нусенкісу належить компанія “Донецьксталь”.

Із Васильєвим Нусенкіс познайомився 1993 року, коли перший став прокурором Донецької області. Новопризначений прокурор запропонував Нусенкісу поділитися бізнесом в обмін на “дах”. Ділитися росіянин відмовився, але через наполегливі переконання прокурора профінансував його депутатську діяльність. За оцінками Нусенкіса, обсяг фінансування становив $199 млн. В обмін Васильєв лобіював бізнес-інтереси Нусенкіса. В середині 2000-х між ними виник конфлікт, і Васильєв, скориставшись тим, що Нусенкіс оформив свій бізнес на підставних осіб, спробував отримати їх у власність.

Нусенкіс заявив, що екс-голова ГПУ і громадянин Попунідіс, на яких було оформлено бізнес росіянина, об'єдналися в боротьбі проти нього. Васильєв вважає, що має право на частку в бізнесі росіянина за надання послуг із лобіювання інтересів останнього.

Далі був багаторічний корпоративний конфлікт. У травні 2011 року за сприяння Васильєва було призупинено торгівлю акціями підконтрольних концерну “Донецьксталь” активів в Україні. 2012-го російські суди наклали арешт на активи шахти “Заречная” Нусенкіса, оскільки тривав суд на Кіпрі — Васильєв проти Нусенкіса.

2013 року Васильєв передав “Альфа-Груп” права на управління МПО “Кузбас”. Це колишня холдингова структура російських активів Нусенкіса (активи з цієї компанії було виведено на “Інтерконсалтингу” Нусенкіса). Васильєв розраховував, що компанія Фрідмана збільшить шанси українського екс-чиновника в боротьбі проти бізнесмена. Нусенкіс запропонував свої російські активи державному російському “Уралвагонзаводу”, щоб захиститися від Васильєва. Очікували, що угоду закриють до кінця року.

Юрій ВІННІЧУК