Євген Корнійчук: “Люди не вірять, що затримання членів уряду Тимошенко — це боротьба з корупцією”

На лаві підсудних і колишній перший заступник міністра юстиції, голова Української соціал-демократичної партії Євген Корнійчук. Людина, якій по роду служби доводилося курирувати слідчі ізолятори та виправні колонії, сама провела 55 днів у СІЗО. У суді колишній високопосадовець хоче довести, що справа проти нього — сфабрикована. Про випробування, які випали на долю Євгена Корнійчука за останні кілька місяців, — у розмові з кореспондентом “Високого Замку”. Вона відбулася у вестибюлі одного з львівських готелів. Перше запитання напросилося само собою...

— Як із столиці потрапили до Львова, якщо перебуваєте на підписці про невиїзд?

— Суд, на жаль, не змінив “підписку” на іншу санкцію, про яку я просив. Але дозволив побувати у певних регіонах, зокрема у Львові. Для мене важливо було приїхати сюди, щоб зустрітися зі своїми партійцями. На останніх місцевих виборах депутатами рад на Львівщині у мажоритарних округах стали близько двадцяти членів УСДП, з них двоє поповнили обласну раду. Загалом по Україні маємо півтисячі обранців від УСДП.

— Що переживає людина, яка із просторих коридорів влади потрапляє у бетонні мури в’язниці?

— У СІЗО багато що довелося переосмислити. Вільний час, що раптом з’явився, намагався використати, щоб зберегти здоров’я. Навантажував себе — віджимався, присідав, підтягувався на ліжку. Коли ти у добрій фізичній формі, то і з психологічною все гаразд. Мав можливість спокійно перечитати Біблію, подумати про подальшу партійну роботу…

— Про умови утримання у СІЗО розказують жахливі історії…

— Камери у СІЗО переповнені. Буває, люди змушені ділити одне ліжко на двох… Мене утримували у спеціальному блоці з максимальним рівнем безпеки (так “пощастило” ще й екс-міністру внутрішніх справ Юрію Луценку). Чи то нас берегли від когось, чи когось берегли від нас (іронічно усміхається). У камері — умивальник, туалет, але душу нема. Труби заіржавілі, вода погана. Вгорі висить відеокамера, яка спостерігає за тобою 24 години на добу. У таких умовах перебувають особи, які ув’язнені довічно. Закон передбачає цю норму і для колишніх керівників правоохоронних органів. Інколи серед ночі можна було почути погрози на адресу Луценка. Хтось із засуджених, який мав на нього зуб, кричав: “Дайте мені за нього потриматися!”.

— Це правда, що про народження доньки ви дізналися, перебуваючи під вартою?

— Було навіть “веселіше”. Лікарі сказали: ось-ось ваша дитина народиться. Я попередив про це слідчого, попросив, щоб перенесли виклик до Генпрокуратури на день пізніше. Він відмовився — сказав, що моя неявка “буде відповідним чином сприйнята”. Донька народилася об 11-й годині, о 14-й я був уже у ГПУ. А о 17-й мені надягнули на руки “браслети”.

— Дружина знала, куди ви прямуєте з пологового будинку?

— Ні. У нас обох був чудовий настрій. Ми давно чекали донечку, це була наша третя дитина. Я не хотів нічим засмучувати дружину, до того ж не сподівався, що мене затримають. Бо за звинуваченнями, які мені інкримінують, раніше вже виносили судове рішення. У ньому сказано, що в моїх діях нема порушення закону, немає шкоди державі…

— У вас є злість на теперішню владу?

— Є величезне бажання через зміни до закону змінити систему правоохоронних органів, зокрема систему дізнання. Прокуратура, як ніде у цивілізованому світі, має необмежені повноваження. Умови мого утримання у слідчому ізоляторі вона контролювала щоденно. І до Луценка прокурори навідуються щодня. Формально цікавляться, чи дотримуються щодо арештованих норми прогулянок, харчування, а неформально — дивляться, щоб у них не було “заборонених предметів”: телефону, комп’ютера, окремих книжок. Вилучали нотатки, якщо вони не стосувалися матеріалів справи.

— Погодьтеся, це не особиста ініціатива Генпрокуратури — накинути вам “браслети”…

— Я розумію, що у нас змінилася Конституція, що президент тепер призначає і звільняє генпрокурора одноосібно. Але я дивлюся на свою справу як юрист. Не хочу вважати її політичною — бо мені буде психологічно важко захищатися. Не відчуваю себе підзахисним чи звинуваченим. Якщо почну думати, що моя справа — політична, що в мене нема виходу, в суді це не допоможе. Маю рухатися за буквою закону, довести необґрунтованість усіх звинувачень. Хоча, чим більше відхиляється моїх клопотань, тим більше підстав думати про політичні мотиви справи.

— Ваше звільнення зі слідчого ізолятора пов’язують з візитом до президента Віктора Януковича вашого тестя — голови Верховного суду Василя Онопенка. Кажуть: або пан Онопенко навів президенту залізні аргументи вашої невинуватості, або у чомусь пішов на уступки владі…

— Не бачу логіки. Бо невдовзі після візиту голови Верховного суду на Банкову виникло питання про висловлення йому недовіри… А звільнили мене із СІЗО, бо першим ознайомився з матеріалами справи, і уже не було підстав утримувати мене під вартою. Сподіваюся, що й інших членів уряду Тимошенко звільнять звідти, як тільки вони дочитають матеріали справи. Перебування там є фактично тортурами. Президент заявляв, що утримання під вартою треба застосовувати у виняткових випадках. Якщо сказав — треба бути послідовним, зробити практичний крок. На жаль, цього нема.

— Вірите у незаангажованість судів?

— Підтримка голови Верховного суду на його посаді засвідчила, що, попри утиски, служителі Феміди вірять у те, що вдасться відстояти незалежну судову гілку влади. Сподіваюся, в українських судах важко, але можна домогтися виправдання. Наведу статистику, вона не на мою користь, але правдива. У 2010 році кількість оправдальних вироків українських судів першої інстанції становила всього 0,2%. У нас є презумпція винності громадянина і презумпція справедливості прокуратури. Будемо цю статистику змінювати…

— Нам здавалося, що лідер УСДП не матиме проблем з нинішньою владою, бо на минулих місцевих виборах ваша партія фактично підтримувала її. Це було видно з поведінки членів виборчих комісій, вони голосували в унісон з “регіоналами”, комуністами, литвинівцями…

— Як голова партії я не міг проконтролювати підбір всіх членів виборчих комісій. Жодних вказівок, порад щодо співпраці з владою не давав. Високого показника УСДП на місцевих виборах вдалося досягти не завдяки, а всупереч нібито якійсь співпраці з владою. Навпаки, у нас дуже багато відібрали голосів. Саме це мене насторожує під час підготовки до парламентських виборів.

— Через півтора року — парламентські вибори. Чи підете на них? Була інформація, що партії лівого спрямування до жовтня мають об’єднатися. Серед потенційних інтеграторів називали і УСДП…

— Зважаючи на український менталітет, об’єднання в єдину партію — питання складне. Всі вважають себе гетьманами. Навіть розставити людей у списку важко… Скоріш за все, шукатимемо внутрішні резерви, щоб рухатися самостійно. Нас запрошували до переговорів про об’єднання. З великою повагою ставлюся до колег, але кажу, що такий союз — малоймовірний. Серед потенційних об’єднувачів справді фігурує УСДП, але йдеться про Українську селянську демократичну партію.

— Які у вас стосунки з партією “Батьківщина”, з якою входите у парламентський блок БЮТ? Виглядає, що вони — складні…

— Ми довго працювали в одній команді. Не все у нас було гладко. Політика — складна справа. “Батьківщина” стала членом Європейської народної партії, дотримується правоцентристських поглядів. Ми ж продовжували рухатися у бік Соцінтерну, підтримуємо зв’язки з австрійськими, чеськими, шведськими соціал-демократами, які десятиліттями при владі. Однак це не означає, що у нас з “Батьківщиною” немає спільних поглядів. Юлія Володимирівна — харизматична особа. Вдячний їй за підтримку. Наша спільна перемога можлива у випадку, якщо будуть чіткі пріоритети, якщо будемо чути одне одного як політичні партнери.

— Прокурори не казатимуть, що своїми інтерв’ю ви впливаєте на громадську думку?..

— У громадській думці ми вже перемогли. Опитування показують, що близько 90 відсотків громадян не вірять, що шляхом затримання високопосадовців уряду Тимошенко іде боротьба з корупцією. У залі суду сидять представники іноземних урядів, громадських організацій, журналісти. Не тому, що я такий видатний. Усі розуміють, що йде відпрацювання технологій — і владних, і мого захисту. Наскільки легко буде згодом захищатися моїм колегам, які зараз перебувають у СІЗО, значною мірою залежить саме від мене, оскільки моя справа — перша. Якщо вдасться довести свою невинність (а я у це вірю), безоплатно долучуся зі своїми юристами до їхнього захисту…

Іван ФАРІОН