Історія арештів Юлії Тимошенко

Вперше Юлію Тимошенко, тоді ще одного з керівників “Корпорації Український Бензин”, було затримано у Запоріжжі в 1995 році при спробі контрабанди валюти до Росії.

В ізоляторі Тимошенко провела півтори доби, а її звільненням займався Валерій Пустовойтенко та тодішній бізнес-партнер Віктор Пінчук. У ручній поклажі тодішньої бізнес-леді виявили близько 26 тисяч доларів, з якими вона прямувала до Москви. Тимошенко мала відбути із Дніпропетровська, але через туман аеропорт не давав виліт, і вона переїхала до Запоріжжя, де попалася на митному догляді.

Пізніше в книзі спогадів “Юля, Юлечка” тітка Тимошенко Антоніна Ульяхіна оприлюднила цікаву версію тих подій — начебто Тимошенко по дорозі до аеропорту зрозуміла, що забула сумку вдома, і відправила за нею водія. А виявилося, що вдома у Тимошенко було дві однакових сумки — і водій взяв ту, де зберігалися гроші, які Тимошенко отримала як позику для придбання квартири.

“…Ее задержали и отправили в изолятор, где она пребывала несколько дней без воды и, практически, без еды, в сырости, полумраке и холоде.

— Знаете, из благополучия, обеспеченности и уважения попадаешь в мир, где ты — никто, — продолжала рассказ Юля. — Где тебя не видят в упор и не хотят понять

элементарных вещей. Для меня перевод в общую камеру стал самым светлым днем. Там мне женщины дали место, где я смогла лечь и согреться. Напоили и накормили. Было безумно душно, тесно, но там были люди. Именно люди. Со своими бедами, своими судьбами, с тревогами, болезнями. Я думаю как раз, что судьба и дала опыт мне в этом случае...”, — цитувала Юлію Тимошенко її тітка в своїх мемуарах.

Кримінальну справу за контрабанду закрили після набуття чинності 2001 року нового Кримінального кодексу в зв’язку з декриміналізацією злочину.

42 дні у СІЗО

Вдруге Юлію Тимошенко було заарештовано 13 лютого 2001 року. За декілька тижнів до того її звільнили з посади віце-прем’єра. Кримінальні справи проти Тимошенко в січні-лютому 2001 порушував особисто заступник генпрокурора Микола Обіход — за статтями “давання хабара” та “повторне давання хабара” Павлу Лазаренку.

Відбувалося все це в розпал акції “Україна без Кучми”, яка розпочалася після оприлюднення записів Мельниченка, що викривали роль тодішнього президента у вбивстві Георгія Гонгадзе.

Арешт Тимошенко 2001 року в дечому схожий на нинішній — з тією різницею, що тоді запобіжний захід був компетенцією прокурора, а зараз — суду.

Формальною підставою прокурору санкціонувати взяття Тимошенко під варту було те, що вона не являлася до слідчого протягом двох днів — 12 та 13 січня 2001 року. Сама Тимошенко пояснювала це хворобою, про яку попереджала представників Генпрокуратури.

Як відомо, нинішній арешт стався в зв’язку з запізненням Тимошенко на суд протягом двох днів.

Окрім того, як тоді, так і зараз Тимошенко закидають публічну діяльність, інтерв’ю та виголошення заяв, які вони трактують як тиск на слідство.

За офіційною інформацією “Батьківщини”, 13 лютого 2001 року Тимошенко пішла до Генпрокуратури, звідки не повернулася. Перед цим представник Генпрокуратури в супроводі лікаря відвідав Тимошенко на дачі, де під час медичного огляду лікар зробив висновок, що вона може бути допитана.

Водночас адвокат Тимошенко стверджував, що в останній день на свободі вона хворіла — “її фактично насильно привезли з дому в приміщення генеральної прокуратури, де згодом арештували”. Однак тітка Тимошенко в своїх мемуарах не згадує про хворобу племінниці напередодні арешту — навпаки, описує, що вона активно займалася політичною діяльністю:

“…Постоянно звонил “мобильник”, кто-то приезжал, кто-то получал и докладывал о выполненных поручениях. Создавалось впечатление, что мы в стачечном или революционном комитете. Юля объяснила, что на эти выходные готовится всеукраинская акция в рамках программы “Украина без Кучмы”. Сестра попросила: “Юлечка, будь осторожней. У тебя сейчас нет никакой защиты: ни депутатской неприкосновенности, ни должности, ни государственной охраны”.

— Мамочка, только за это не переживай, прошу тебя! Никто меня не посмеет тронуть. Разве, что арестуют, но получат тогда примерно такой же процесс в зале суда, как в Германии получили от Георгия Димитрова. Судить придется их!

Вечером, когда Юлечка умчалась на какое-то заседание, сестра мне сказала: “Боюсь, что эта акция сократит ее пребывание на свободе”. И, как в воду глядела. Не успели мы на следующий день проехать трети пути, как услышали по радио, что Юля Тимошенко, вызванная на допрос, была задержана и заключена под стражу в Лукьяновское СИЗО”.

У першому інтерв’ю російському “Комерсанту після виходу на свободу “ Тимошенко так описувала процес свого ув’язнення.

“Я була готова до в'язниці і завжди возила з собою сумку з речами про всяк випадок.... Стає жахливо вмить. Як тільки пред'являють постанову про арешт, коли саджають в машину, коли навкруги багато великих чоловіків з ОМОНа — з крижаними очима... Коли починають брати відбитки пальців і обмазують пальці фарбою так багато, що вони перетворюються у відбитки ледь чи не половини тіла... Я заходжу в камеру, і двері за мною зачиняються, і тут же вимикають світло. Я навіть кроку не встигла ступити. І що робити? Хочеться відразу забити в двері обома руками, закричати їм, щоб включили світло”.

“…Це такий тест. Але я і не стала бити, сіла на сумку, з якою прийшла, і просиділа так з півгодини, поки вони не включили світло. Насправді, я просто боялася зробити крок, тому що, коли заходила, не встигла навіть роздивитися цю камеру. Вона, звичайно, маленька, двом практично не розійтися. Вікно завішене великим металевим листом, в цій камері, як мені розповідали, утримували раніше політично ув'язнених. Дуже брудна. Я відразу попросила свого адвоката принести мені гумові рукавички і ганчірку, і віддраїла підлогу і стіни, і особливо відхоже місце. Інакше я б там не змогла існувати”.

“Всі потреби людини на виду. Двері з величезними очками, в які можна бачити все і завжди. Я зрештою заткнула це очко рушником. Тапком вбила рушник в щілині між очком і дверми, і сказала, що якщо вони приберуть рушник, то я оголошу голодування. Вони залишили”.

Там же в слідчому ізоляторі Тимошенко випадково зіштовхнулася зі своїм чоловіком Олександром, який був заарештований за півроку до неї також по справі ЄЕСУ — зокрема, він особисто підписував документи кіпрської компанії Somolli Enterprises про перерахування коштів на рахунки, пов’язані з Лазаренком.

“У нас же одні й ті ж адвокати, його (Олександра Тимошенка) приводили, а мене відводили, і ми зустрілися очима в коридорі, і навіть не змогли до кінця зрозуміти, що бачимо один одного. І його буквально через кілька годин перевели в іншу область. Причому, якщо на машині, як возять інших ув'язнених, туди їхати півтори години, то його в якомусь залізному вагоні везли більше доби”.

Спеціальну сумку, де були зібрані речі на випадок ув'язнення до СІЗО, Тимошенко возила з собою в багажнику ще будучи віце-прем'єром, готуючись до арешту.

Про вміст цього багажу, з яким Тимошенко відправилася до СІЗО в 2001 році, “Українській правді” розповіла Ольга Трегубова, її багаторічна помічниця.

“Там був спортивний костюм, кросівки, носки, якась білизна, зубна щітка, крем. Коли вона ішла на допит в Генпрокуратуру, охорона брала цю сумку и ставила в машину. Тобто ця сумка завжди була при ній”.

До речі, пізніше, після виходу на волю, Тимошенко визнала, що неправильно уявляла потреби в СІЗО — в тому ж інтерв’ю “Комерсанту” вона розповіла про необхідний мінімум.

“Я взяла багато зайвих речей, а потрібних не взяла... У в'язниці не повинно бути ніяких зайвих речей. Я в перший раз взяла з собою тільки змінний одяг, а він виявився, до речі, і не потрібний. Взяла зубну пасту, щітку, але цього недостатньо... Треба обов'язково мати дуже багато теплих речей, якісь сухі продукти, щоб можна було перший час харчуватися — сухі каші, супи. Обов'язково треба взяти з собою посуд, такий, що не б'ється...”.

Під час цього арешту Тимошенко побоювалася, що її спробують отруїти в СІЗО, тому вона не вживала запропоновану їжу. На оперативній нараді після затримання тітка попросила якось в перший же день передати їй кефір. Нинішній депутат Сергій Пашинський домовився, але дану обіцянку міліцейські начальники так і не виконали.

Пізніше Тимошенко до СІЗО передавали домашню їжу.

“Готовить мама Юли не доверила никому. Она сказала: “Я знаю, что она ест, сколько, и даже маленькая домашняя салфеточка будет ей греть душу, потому что она будет ей говорить о том, что я рядом”. Мы согласились со всем, понимая, что она имеет на это право”, — писала Ульяхіна в своїх спогадах.

Спочатку Тимошенко сиділа в камері сама, але згодом до неї підселили ще одну жінку, яка вийшла на волю уже після звільнення лідерки БЮТ.

Ольга Трегубова розповіла “Українській правді”, що Тимошенко переймалася долею співкамерниці: “Юля залишила їй свій номер телефону. І коли та вийшла, було це пізно вночі, вона подзвонила: “Я така-то і така-то, мене випустили. Ви мені не допоможете?”. Я подзвонила Юлі, говорю, так і так. Вона каже: “Олю, негайно допоможи їй, поїдь, забери звідти, нагодуй, облаштуй, щоб вона могла прийняти душ, і на другий день відправ додому”. Я поїхала і забрала її з Лук’янівського СІЗО”.

Хто ця жінка та в чому її обвинувачували — достеменно невідомо. Як і те, чи була випадковою її роль сусідки в камері Тимошенко.

Підніжка Ющенка

Арешт Тимошенко у 2001 році спричинив ефект подвійної бомби — за розрахунком закулісних сценаристів, у цей же день було оприлюднено так звану “заяву трьох”. Президент Кучма, прем’єр-міністр Ющенко і спікер парламенту Плющ звинуватили учасників акції “Україна без Кучми” в розгортанні “безпрецедентної політичної кампанії зі всіма ознаками психологічної війни” та ледь не в фашизмі:

“Лідери цього строкатого конгломерату, ображені через власні політичні поразки і провали, насправді шукають порятунки. Тільки не для держави, не для нації, а для самих себе від політичного банкрутства і забуття, а дехто — і від кримінальної відповідальності”.

Підпис Ющенка під цією заявою викликав обурення в соратників. Не лише тому, що прозорий натяк на Тимошенко читався навіть неозброєним оком. Просто акцію “Україна без Кучми” підтримувало багато депутатів, які входили до двох рухівських партій та групи “Реформи і порядок”, які складали останній бастіон Ющенка в тій Верховній Раді.

“Я вважаю, що це плювок з боку Ющенка”, — говорив один з членів Форуму національного порятунку, нинішній депутат Володимир Філенко.

Зрештою Ющенку довелося декілька разів публічно висловити занепокоєння в зв’язку з арештом Тимошенко.

Спочатку він малозрозуміло прокоментував цю подію, висловивши надію, що в справі Тимошенко буде працювати “сила закону, а не закон сили”.

Наступного дня він так само було обережний у коментарях. “Пізно увечері у мене була розмова з прокурором і з рядом осіб, які мають відношення до ситуації навколо Юлії Володимирівни. Я сподіваюся, що другий і третій раунди, які я проведу, призведуть до досягнення злагоди. Нам сьогодні протистояння, конфронтації, знаєте, по горло вистачає. Сподіваюся, що мої зусилля не пропадуть дарма, в тому числі і щодо долі Юлії Володимирівни”.

Така обережність збентежила багатьох. Проте наступного дня, 16 лютого 2001 року, Ющенко повідомив, що “не володіє ніякими даними за фактами, що свідчать про антизаконну або злочинну діяльність Юлії Тимошенко”.

Зрештою, Ющенко, який славився тоді своєю гіпертрофованою обережністю у висловлюваннях, на четвертий день таки сказав про арешт Тимошенко: “Це не кращий вчинок”.

Замковенко випускає з-під замку

Скаргу на арешт Тимошенко розглядав відомий в той час голова Печерського райсуду Микола Замковенко.

З самого початку в Тимошенко не було до нього довіри, оскільки він відмовився змінити запобіжний захід для її чоловіка. Серед тодішніх опозиційних політиків навіть існував термін “замковенщина”, який за своєю одіозністю мало відрізнявся від сьогоднішньої “кіреєвщини”.

Тому з самого початку Тимошенко просила голову Верховного Суду змінити підсудність при розгляді її скарги на арешт. Верховний Суд скерував питання на розгляд до Київського міського суду, який відправив справу до Старокиївського суду, який ще існував на той момент. Однак голова цього суду попросила перенаправити справу назад до Печерського.

Зрештою, за неї взявся особисто Замковенко, що з самого початку не віщувало нічого доброго. Тому депутати, які регулярно ходили на суд по Тимошенко, поводилися як на мітингу. Особливо активними були Степан Хмара і Олег Ляшко — сьогодні обидва вони, до речі, далеко за межами БЮТ.

В інтерв’ю “Українській правді” Микола Замковенко не відповів, чи просив його тодішній президент Кучма залишити Тимошенко за гратами: “Давайте опустимо це питання. Я не хочу говорити про це. Єдине я хочу сказати: було побажання, щоб Юлія Володимирівна була залишена в СІЗО”.

Фактично Замковенко визнав, що за це рішення йому пропонували підвищення: “Були відповідні обіцянки мені, що якщо Юлія Володимирівна там залишиться, то я через три дні обійму дуже серйозну посаду, а на осінь іще серйознішу — голови Верховного суду”.

Але несподівано для всіх Замковенко виніс рішення про звільнення Тимошенко. Зокрема, він встановив, що на момент арешту Тимошенко дійсно хворіла.

“Як видно з акта судово-медичного обстеження від 13 лютого 2001 року, “на момент судебно-медицинского освидетельствования Тимошенко Ю.В., у нее отмечались остаточные явления ОРВИ в виде першения в горле, заложенности носа, общей слабости, головной боли, при нормальных цифрах температуры тела”, що заступником генпрокурора враховано не було… Із наданих довідок медчастини Київського СІЗО вбачається, що після взяття Тимошенко Ю.В. під варту стан її здоров’я погіршився...” ідеться в історичному для лідерки БЮТ рішенні суду.

Особливий наголос Замковенко зробив на те, що санкція на арешт Тимошенко була дана “без дотримання міжнародно-правових актів”.

Так, Замковенко у рішенні процитував Міжнародний пакт по громадянські та політичні права, прийнятий Генасамблеєю ООН у 1966 році — “тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитися у залежність від подання гарантії явки на суд...”

На питання, якою була реакція представників влади на звільнення Тимошенко, суддя пригадує: “Тільки подзвонив Медведчук, він тоді був перший заступник голови Верховної Ради, сказав: “Що ти наробив?”. Я відповів. “Зробив по закону”. А через два тижні я пішов до Кучми. Йому донесли, що я там щось таке наробив... Тому при зустрічі я сказав: “Ви не думайте, я зробив усе правильно”.

Одразу після звільнення Тимошенко лягла до лікарні “Медиком”, таким чином унеможлививши свій повторний арешт, який не забарився — Київський міський суд майже одразу скасував звільнення Тимошенко, і біля її палати було виставлено пост конвою.

Врятував Тимошенко голова Верховного суду Віталій Бойко, який виніс протест на те рішення апеляційної інстанції. Загалом він неодноразово приходив на допомогу як Тимошенко, так і Лазаренку.

Так, уже після відставки Бойка з Верховного суду в рамках американської “справи Лазаренка” адвокати екс-прем’єра залучали його як експерта з питань українського законодавства. І в своєму висновку Бойко написав, що “Лазаренка П.І. неможливо звинувачувати у вчиненні такого злочину, як відмивання коштів, які мали місце в 1992-1997 роках”.

Невдовзі після звільнення Тимошенко зі слідчого ізолятора Замковенко втратив посаду судді та навіть отримав обвинувальний вирок суду проти себе. Про те, що за свою свободу Тимошенко розплатилася з суддею, розмови ходили завжди — і так само завжди Замковенко їх відкидав.

“Одразу пішли чутки, що мені за це заплатили мільйон доларів. А потім ціна підросла до трьох, п’яти мільйонів... Я мав на цю тему розмову з Юлією Володимирівною.

Запитав її: “Скажіть, кому ви дали гроші?”. Вона каже: “Нікому”. Я кажу: “Так вгамуйте своїх однопартійців, чому вони розказують, що мені дали три, п’ять мільйонів”. Ніяких грошей мені ніхто не давав”, — розповів Замковенко в інтерв’ю Українській правді.

В 2002 році він невдало балотувався за мажоритарним округом, а в 2006 став депутатом за списком блоку Тимошенко.

“Мені зателефонували з приймальні, сказали, що зі мною хоче зустрітися Юлія Володимирівна. Я прийшов, у кулуарах мене зустрічають Стретович і Онопенко. Кажуть: “О, вітаємо, кандидат у народні депутати”.

Я їм відповів з міцним словом: “Що ви мене піддьоргуєте, досить наді мною знущатися”. Прочекав години три, зайшов до Юлії Володимирівни. Вона каже: “Ми хочемо вас включити в список”.

Але депутатство Замковенка тривало недовго. Через рік, у 2007, парламент було розпущено, але він пішов в розріз із рішенням політичного керівництва БЮТ та не став складати повноваження. Якийсь час Замковенко навіть очолював фракцію Тимошенко без самої Тимошенко — туди входили залишки депутатського корпусу, які не написали заяву про відмову від мандату.

У підсумку Верховна Рада все одно пішла на дострокові вибори, але до списку БЮТ вже не потрапили ті, хто діяв всупереч волі Тимошенко. У тому числі й Замковенко.

Сьогодні політичний бумеранг зробив повний цикл і повернувся на стартову позицію 10-річної давнини.

Тоді, за час перебування у слідчому ізоляторі, Тимошенко перетворилася на одного з символів протистояння режиму Леоніда Кучми, що в підсумку вилилося для неї в два походи на прем’єрство та ледь не закінчилося президентством.

Арешт лідерки БЮТ зразка 2011 року має набагато сумніші перспективи. Ситуація відрізняється тим, що нинішнє доправлення Тимошенко до СІЗО справді не підлягає апеляції — це прямо випливає зі статті 347 Кримінально-процесуального кодексу, де наведено перелік рішень, що можуть зазнавати апеляційного оскарження — і до таких кодекс не відносить обрання запобіжного заходу на стадії судового розгляду.

Таким чином, вийти із СІЗО Тимошенко зможе, лише якщо так захоче сам Кірєєв, або змінивши їй запобіжний захід, або винісши виправдувальний вирок чи умовний термін покарання. Але, схоже, в це вже не вірить ніхто...

Сергій ЛЕЩЕНКО