Економічна криза: латання дірок чи урок

Фінансово-економічна криза вже стукає у домівки багатьох мешканців і нашої області. Зупиняються або скорочують робочий час, обсяги виробництва підприємства, зростає заборгованість із зарплат, багатьом найманим працівникам загрожує звільнення, зменшуються відрахування до бюджетів, слабшає соціальний захист...

Новий рік не за горами, і вже ясно, що проблеми 2008-го перейдуть у 2009-й нелегким тягарем. Про причини і наслідки кризи, а також про можливий шлях виходу з такої ситуації ми запросили третього грудня обмінятися думками за “круглим столом” всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” голову обласної ради профспілок Леоніда Вернигору, віце-президента корпорації “Полтавабудінвест” Миколу Василенка, начальника управління НБУ в Полтавській області Михайла Городницького, голову постійної комісії обласної ради з питань бюджету, підприємництва й управління майном Володимира Гришка, президента ВАТ “Керамік” Анатолія Гурніка, президента ВАТ “Електромотор” Сергія Кожемяка, голову ради сільськогосподарських товаровиробників області Івана Кочергу, першого заступника директора обласного центру зайнятості Юрія Кудрю, начальника головного управління економіки облдержадміністрації Валентину Поліщук, начальника головного управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації Тараса Ткаченка, начальника головного фінансового управління облдержадміністрації Володимира Шапошніченка. Вів “круглий стіл” головний редактор “Зорі Полтавщини” Григорій Гринь.

— Дуже шкода, що тема кризи стає провідною в нашій газеті, — сказав у вступному слові Григорій Гринь. — Ми завжди приділяли увагу захисту простої людини, темі державності, історичній тематиці. І нині це не залишається поза шпальтами видання, але набуває іншого аспекту, бо криза торкнулася або торкнеться більшості полтавців. Інформація про події і тенденції щодня надходить суперечлива. А що робиться для подолання кризи?.. Про це хотілося почути від учасників нашого сьогоднішнього “круглого столу”.

Валентина Поліщук:

— Економічна криза в Україні бере початок від світової кризи. Але чи це єдина й основна причина? Мабуть, ні. Ми пожинаємо наслідки того, що відбувається на центральному рівні. А там, я б сказала, не стільки ведеться відповідна робота, скільки не ведеться.

Все почалося з банківської сфери. На мою думку, проблему створили штучно. Почав рости курс долара, банки припинили видавати кредити, підприємства залишилися без обігових коштів, до всього цього — їм не повертають ПДВ. Хіба з регіонального рівня можна дати наказ Нацбанку: давайте повернемося до того, як було? Певно, що ні. Ми дуже залежимо від рішень центральних органів влади. Внаслідок такого фінансового становища виникають проблеми в економіці. Полтавщина за інерцією ще матиме за підсумками року позитивний результат, але ж це тільки початок кризового стану. А протягом двох місяців ми так і не побачили якихось дій з боку держави, щоб подолати ці наслідки, які вже маємо. Лише гучні декларації. Контролі, моніторинги, сприяння, посилення — це не конкретні дії. А конкретні дії — це надання кредитів, і за такою ставкою, як була; і пролонгація кредитів та повернення ПДВ, до того ж повернення до вексельних розрахунків; це гарантовані ціни на сільгосппродукцію; це забезпечення розвитку внутрішнього ринку, підтримка свого виробника, а не відмова від його продукції. Бо для чого ті 4 мільйони тонн зерна, вирощені аграріями Полтавщини, якщо немає руху зерна, немає достойної оплати за кінцевий результат праці? Ці питання можуть вирішуватися тільки системно, і в першу чергу — на державному рівні. Тому значна кількість антикризових заходів, прийнятих на сесії обласної ради, — це звернення до центральних органів влади з вимогою прийняти потрібні рішення для розв’язання економічних проблем.

Григорій Гринь:

— Я впевнений, що не тільки Полтавська обласна рада надсилає такі звернення до Києва, а й інші обласні ради.

Михайло Городницький:

— Я дозволю собі не погодитися з думками про те, що криза почалася з банківської системи. Валовий продукт створюється не в банківській системі, а на виробництві. Банківська система є лише з одного боку кредитором, а з іншого — депозитарієм та кровоносними судинами економіки. Банки існують для розвитку промисловості, приватного бізнесу й економіки, для обслуговування людей. Коли в країні виникали певні труднощі хоча б в одній із цих сфер, банківська система характеризувалася стабільністю. Щодо причин кризи, то я б сказав, що якби не було світової кризи, то в Україні проблеми в економіці були б усе одно, бо вони закладені, перш за все, популістським бюджетом 2008 року. Адже основними складовими, які впливають на фінансовий ринок, є зовнішньоторговельний баланс і бюджет. Ми жахаємо один одного такою кризою, якої поки що немає. Є лише дефіцит бюджету — одна з ознак фінансової кризи, що помітна на державному рівні, а не на обласному, та дефіцит зовнішнього торговельного балансу. Краху банківської системи теж немає, є лише тимчасова скрута; розрахунки між підприємствами не припинилися. Тож фінансової кризи з повними проявами нині немає. Але є економічна криза, є галузеві кризи. Скажімо, у зв’язку зі вступом до СОТ є криза в галузі металургії, бо вона, по-перше, енергоємна, по-друге, знизилися ціни на метал. І Росії, і Україні дуже важко боротися з таким конкурентом, як Китай, який вийшов на зовнішній ринок. Міністерству економіки треба було звернути увагу на перспективи розвитку. У приватних бізнесових компаніях у цій галузі, я впевнений, є аналітичні центри. Свого часу вони, мабуть, говорили власникам, що існують ризики. Але ж треба було вкладати кошти у модернізацію виробництв, у нові технології, щоб бізнес був конкурентоспроможний. Тепер в Україні стоїть завдання реструктуризувати економіку, аби мати позитивний зовнішньоекономічний баланс. Щоб країна була багата, щоб не було загроз економічних і фінансових криз, країні треба збільшувати валовий продукт. Треба господарювати так, щоб доходи бюджету збільшувалися, а витрати зменшувалися. В Україні дуже великий апарат управління, велика кількість державних службовців відносно кількості працюючих на виробництві. Він повинен бути менший, дешевший і раціональніший, щоб було менше тих, хто вироблений валовий продукт просто проїдатиме. Потрібно постійно вести боротьбу з бюрократією. Менше бюрократів — менше корупції.

А навіщо ж роздувають фінансову кризу? Це зручна ширма для переділу капіталів, для отримання преференцій для певної галузі, щоб від бюджетного пирога відкусити добрий шматок. Але це все одно шлях в нікуди, преференції не спрацюють, якщо не оновлювати технологій, не зменшувати енергоємності тощо. Тож мені дивно чути, коли кажуть, що кредит МВФ треба направити на підтримку реального сектора економіки. Звичайно, банки зараз мало кредитують, бо очікують відміни постанови НБУ №319, і що з того буде — залежатиме від населення, яке, забравши вклади з банків, може порушити їх ліквідність. Нині розривають угоди ті, в кого термін угоди закінчився. Звичайно, банки намагаються залучати нові депозити, вимушені підвищувати процентні ставки. Кредит МВФ виданий саме на стабілізацію банківської системи. Бо в багатьох банках до 40, а то й більше відсотків ресурсів сформовано за рахунок коштів населення. Якщо ми направимо кредит у реальний сектор економіки, а не подбаємо про банки, не збережемо банківську систему, тоді справді буде крах.

Щодо курсів валют, то я не фахівець з питань ревальвації, але довіряю фахівцям, які працюють у Нацбанку. Тому, Валентино Миколаївно, я думаю, що зараз не варто заднім числом дискутувати з цього приводу. Там працюють і групи науковців, які аналізують макроекономічні показники. А ще давайте згадаємо про дві криві по курсу долара і євро. Одним із орієнтирів для визначення курсу національної валюти була середньозважена сукупна основних валют першої категорії. Останнім часом гривня була прив’язана до долара. З якогось моменту євро пішло вгору, а долар — униз. І слідом за доларом вниз пішла гривня, хоча інфляції в такій мірі не було. Сьогодні найбільшу тривогу викликає незрозумілість ситуації. А причиною незрозумілості є паніка. Частину тих вкладів, що познімали, люди, боячись ще більшого подорожчання долара, витрачають на купівлю того ж долара. Гривня насправді дорожча, ніж сьогодні її оцінюють. Але панічні настрої спричиняють підвищення курсу долара і готівкового, і на міжбанку. А ще на міжбанку простежується дефіцит надходжень іноземної валюти за експортовану продукцію. Отож, коли при великій потребі валюти надходить менше, вона дорожчає. Я впевнений, що через півроку курс долара відносно гривні буде менший. Але економічні перетворення не можливі без політичної стабільності.

Сергій Кожемяко:

— Нам би слід було говорити про те, що ми можемо зробити в нашій області, а не обговорювати ситуацію в Києві. У нас на промислових підприємствах, зокрема й на “Електромоторі”, у жовтні порівняно з вереснем скоротилося виробництво на 50 відсотків, і ще на 10 відсотків — у листопаді. Що буде в грудні й січні — не знає ніхто. І така ж ситуація в Росії, незважаючи на те, що в них стабілізаційний фонд удесятеро більший, влада централізована, державне регулювання в період кризи значно ефективніше. І в них наслідки будуть тяжкі. Але, можливо, не буде трагічних. Я спілкуюся з колегами з Росії, Білорусі. Прийшла системна криза — це аксіома. У нас вона обтяжена ситуацією політичною, безумовно, і тим, що в нас два роки — від’ємне зовнішньоторговельне сальдо. Що б там не говорили, а кількість працівників ми скорочуємо. Так роблять усі підприємства, адже стає все важче їх утримувати. У собівартості продукції фонд заробітної плати — 23 відсотки. Більший обсяг виробництва — більший фонд, якщо менший — то менший і фонд зарплати. Кого скорочуємо в першу чергу? Пенсіонерів і тих, хто не має високої кваліфікації, не є активним учасником виробничого процесу, який доведеться через п’ять — вісім місяців відтворювати. Що робити з тими, кого звільняють? Людям треба за щось жити, цілком ймовірно, що частина їх може піти у кримінал! Є класичні форми виходу з кризи: громадські фонди, громадські роботи. Ми такими справами ніколи не займалися, тільки читали в підручниках, але до цього прийшли. Крім того, на рівнях області, районів, міст треба переглянути бюджети. Про кризу говоримо, але ні від кого я не почув, що треба скоротити соціальні, культурні програми, створити стабілізаційний фонд, наповнити фонд громадських робіт. А це треба робити негайно. Одне це не порятує бюджет, громаду, але хоч якийсь крок буде зроблено в цьому напрямку. А взагалі якщо хтось і врятується, то тільки своїми зусиллями, а не очікуючи допомоги з Києва. На жаль, видно, що прірва між президентською і виконавчою владою поглиблюється, ніяких спільних цілеспрямованих заходів не буде.

Тарас Ткаченко:

— Так, політична складова у кризі в Україні має значення, але вплинула і криза світова. На теренах Полтавщини є представник металургійної галузі, про кризу в якій говорили, — бюджетоутворююче підприємство Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Понад 90 відсотків продукції він експортує в інші країни. Нині працює на 30 відсотків до рівня вересня цього року. Перспектива щодо завантаження у січні-лютому наступного року остаточно ще не визначена. Тому не можна говорити, що криза — тільки через внутрішній ринок. Підприємства інших галузей, особливо машинобудування, працюють по два-три, максимум — чотири дні на тиждень. Наслідки відомі: обсяги виробництва знижуються, фонди заробітної плати зменшуються, зменшуються відрахування у соціальні фонди, в тому числі й Пенсійний. Більше того, з’явилася не тільки заборгованість по зарплаті, але й тенденція до утворення заборгованості за енергоносії. Ні НАК “Нафтогаз України”, ні ринок електроенергії заборгованості не прощають. Через це вже зупинився перший завод — ТОВ “ГРЛ”, який заборгував за електроенергію близько 300 тисяч гривень. Які шляхи виходу з кризи? Сьогодні говорили про громадські роботи, про те, що треба будувати дороги. А Полтавщина ще й є транзитною областю у рамках проведення “Євро-2012”, а відтак тут потрібно будувати нові дороги. У 2007 році до загальних коштів, які отримала область на будівництво доріг, а це близько 150 мільйонів гривень, додатково було виділено 75 мільйонів на спорудження дороги Київ — Харків — Довжанський, яка є коридором для проведення “Євро-2012”. У 2008-му — жодної копійки. Загальне фінансування залишилося в обсягах 2007 року, а фактичні обсяги виконаних робіт зменшилися за рахунок інфляційних процесів. Пропозиції по збільшенню фінансування дорожнього господарства надходять від усіх рівнів, держава дає гарантії, що буде підготовлено транспортну інфраструктуру до “Євро-2012”, але фінансування немає взагалі. Безумовно, якщо говорити про стратегічні галузі, то доречно було б профінансувати в першу чергу дорожнє будівництво і залізницю. Залізниця забезпечує величезний обсяг замовлень для підприємств Полтавської області. Передусім — для Крюківського вагонобудівного заводу. Там нині існує загроза заборгованості по заробітній платі дев’ятьом тисячам працівників через дві причини: не відшкодовано ПДВ в сумі 130 мільйонів гривень, із яких уже підтверджено 85 мільйонів, і борг Укрзалізниці. Борг 200 мільйонів! За вантажні вагони і пасажирські. Керівник підприємства Володимир Приходько створив пасажирське вагонобудування — у радянські часи такої галузі в Україні взагалі не було. Завод уклав з Укрзалізницею рамкову угоду на п’ять років, якою зобов’язувався для Укрзалізниці виготовляти вагони. Виготовив. Укрзалізниця їх взяла, а тепер виявляється, що немає коштів, щоб розрахуватися. Безумовно, якщо з боку держави можливо було профінансувати дві-три стратегічні галузі, то в першу чергу — машинобудування. Кожне робоче місце в машинобудуванні дає вісім робочих місць у промисловості. У вагонзаводу більше ста суміжних підприємств. Якби будувалися дороги, працювали б суміжні підприємства. Цілком реально залучати тоді людей на громадські роботи, які не вимагають кваліфікації. Та, на жаль...

Проблеми по розрахунках за енергоносії. У листопаді обсяги оплати за енергоносії на 10 відсотків зменшилися. Але ж і “Нафтогаз” стоїть перед проблемою купівлі валюти. Договори з постачання природного газу промисловим підприємствам переглядаються заднім числом, ціна збільшується за рахунок того, що впав курс національної валюти: коли підписували договір, ціна була 1700 гривень за тисячу кубометрів, а з 1 листопада змінюють на 1900 гривень. Це колосальна ціна. Яка буде ціна у січні, не знає ніхто. Невідомо, якою вона буде і для підприємств комунальної енергетики, для бюджетних установ. Що закладати у бюджет?

Михайло Городницький:

— Шукати вихід із кризи тільки у будівництві доріг неправильно. Виникає проблема № 1: де взяти на те гроші й чи це дасть державі найближчим часом зиск? У радянський час теж було безробіття. Щоб зайняти людей, вручну будували заводи, комбінати. А які задачі ми вирішуємо тепер, якщо будуватимемо дороги? Я думаю, що треба розвивати ті галузі, де можуть заробити і підприємець, і виробник, і бюджет. Будівництво доріг потребує довгострокових інвестицій, доходу в бюджет воно не дасть. Проблему зайнятості населення цим ми також не вирішимо. Будувати дороги, як раніше, тачками, лопатами, гужовим транспортом уже недоцільно. Сучасні дороги необхідно будувати за сучасними технологіями, а вони потребують не значних трудових ресурсів, а великих джерел фінансування.

Тарас Ткаченко:

— Служба автомобільних доріг заборгувала облавтодору понад 40 мільйонів гривень, є акти виконаних робіт, але немає фінансування з державного бюджету, облавтодор заборгував зарплату працівникам. Внаслідок цього в зимовий період, коли треба дороги утримувати в належному стані, люди вимушено підуть в неоплачувані відпустки. Мова ж не йде про рентабельність через рік, йдеться про те, щоб людей забезпечити роботою.

Леонід Вернигора:

— Достойних доріг в Україні взагалі нема. А фінансування... Чи справді у нас фінансовоекономічна криза є продовженням світової? Я цього збагнути не можу. Світова криза розпочалася з іпотечної кризи в США та з американських фондових бірж. Тобто розпочався новий перерозподіл фондів світу. Нам до цього ще ранувато було. Але ми за компанію все списуємо на кризу. А хіба наш Антимонопольний комітет не контролював наші монополії? Ми ж “надували щоки”, що наша металургія забезпечує 45 відсотків бюджету. А ми не задумувалися, що у цій галузі зарплата вп’ятеро вища, ніж в інших, і метал удвічі дорожчий? Отож, якщо ми вкладаємо таку вартість у нашу машинобудівну галузь, то хто цю продукцію купуватиме? Хіба ми не знали до кризи, що в нас ПДВ не повертають? І що його відшкодування передбачало 30 відсотків “відкатів”? Ну то нехай би хоч 70 відсотків отримували. Ні. Вимивалися ж обігові кошти. За що ж узагалі працювати? Жодної антикризової дії держави немає, а кризові — є. На жаль, ми погоджуємося і з тим, що відпустили курс валюти, і з тим, як Антимонопольний комітет працює, і як ціноутворення відбувається. Розбещені безкарністю, наші місцеві олігархи вигідно, за подвійною ціною, сьогодні спродують валюту, яку, до речі, їм ще й з міжнародних фондів дають, а потім скажуть: та то все було штучно, долар — по 5 гривень 5 копійок. Дехто подумав, що створена штучно криза дозволить поламати всі соціальні гарантії. З 1 грудня мінімальна зарплата згідно з бюджетною резолюцією і законом про бюджет повинна становити 605 грн. Чому вона досі 545? В усіх країнах світу, якщо розпочиналася криза, не звужувалися соціальні гарантії, а розширювалися, бо людину захистити треба. В тому числі й громадськими роботами. Може, нарешті розчистимо оті терники, лісосмуги. Бо не можна вже у Бузковий гай у Диканьці зайти, і дорогу туди треба зробити. Громадські роботи потрібні й корисні.

І все ж, чи є криза? Якщо на заводі виготовлять вагонів або КрАЗів на десяток менше, то це ще не криза, це спад виробництва, який можна залагодити на цьому ж підприємстві, якщо держава не допомагатиме створювати кризу, а повертатиме ПДВ і т.д. А якщо не буде кризи на підприємствах, то її не буде і в області.

Нині “під шумок” на багатьох заводах вивішують списки тих, кого готуються звільняти, по 200, 300, 500 чоловік. Бо, бачте, криза. І в першу чергу звільняють пенсіонерів, які не так фахово підготовлені. Так ці люди постраждали двічі. Вони залишилися працювати, щоб через два роки їм перерахували пенсію, бо із зарплат іде відрахування. А насправді матимуть ще меншу пенсію, не отримуючи зарплату, з якої не відраховуються в Пенсійний фонд внески.

А тепер я скажу, як ми народ “любимо”. Через усі засоби масової інформації кричали: люди, допомагайте державі, беріть кредити, купуйте житло. Люди й набрали відносно дешевих валютних кредитів. А тепер усі бігають і міняють гривні на долари. А ті, хто кричав, кажуть: це народ створив паніку. А навіщо ж його довели до того, що він не знає, де купити ті 50 доларів? І люди купують ці “зелені” вже за будь-яким курсом, щоб заплатити кредит у банку.

Михайло Городницький:

— То неправда.

Леонід Вернигора:

— Та чого ж неправда? Мої діти в Кременчуці збудувалися, їм нічим платити кредит. А я тепер ходжу по банках, щоб зняти свою пенсію, а мені не дають... Не говоритиму про державу. В нашій області не повинен припинятися соціальний діалог між владою, роботодавцями й профспілками. І початися він повинен з того, щоб познімати оті списки, кого звільняють, і попередження, наскільки буде зменшена зарплата... Ми працюватимемо по кожному окремому підприємству. У нас є дані, що вже зменшується кількість вакансій на непрестижних роботах. Треба розвивати внутрішній ринок. Наприклад, хто почав будуватися, купуватиме цеглу — відпускайте їм на 15 — 20 відсотків дешевше. За чий рахунок? Треба всім підтягнуть ремінці — і криза буде не страшна. І виходити з неї треба не стопроцентно за рахунок найманих працівників. А до того йдеться. Треба, щоб своїми інтересами поступилися всі. Комусь і надприбутки треба скорочувати, і незаслужені надплати. І розрив у заробітках повинен бути розумним. У текстильників середня зарплата по Україні 800 грн., а середня у металургів — 7,5 тисячі.

Микола Василенко:

— Нинішню кризу не може зрозуміти проста людина. Ну звідки в Україні кризові явища? Напередодні я чув, що за 10 місяців банки в Україні отримали 5 мільярдів гривень чистого прибутку. Податківці за 10 місяців поточного року зібрали на 46,9 відсотка податків більше, ніж за відповідний період минулого року. Керівники підприємств із трибун говорять, як вони успішно працювали увесь цей час. У чому ж тоді проявляється криза? Я розумію, що криза створена штучно. По своїй галузі я маю приклади, як керівництво країни приймає рішення, які, вочевидь, ці кризові явища розкручують. Щоб говорити про наявність кризи, треба зробити аналіз внутрішнього ринку виробництва і його потреб та проаналізувати структуру внутрішньоекономічного балансу. Бо ніхто не говорить про те, чого і скільки ми вивозимо, а чого і скільки завозимо. Нині говорять про кризу в металургії. Але ж це було зрозумілим ще тоді, коли було прийняте рішення про проведення Олімпійських ігор у Пекіні. При підготовці до них Китай став потужним виробником металургійної продукції, і коли закінчилася Олімпіада, цей потік пішов на світовий ринок. Відтак я можу зробити висновок, що на урядовому рівні ніхто цим питанням не займається. Щодо нашої галузі, то в останні роки будівельники орієнтувалися на будівництво житла. У ньому насправді є потреба, і галузь треба фінансувати. Із кризою ми зіткнулися у травні, коли Національний банк України спільно з Кабінетом Міністрів України вирішили обмежити іпотеку. У нашого підприємства великий обсяг замовлень прив’язаний саме до іпотеки.

Сергій Кожемяко:

— Житлове будівництво велося не лише через можливість іпотечного кредитування, а й через те, що таке будівництво було найвигіднішим на той час бізнесом і будівельники отримували найбільші прибутки.

Микола Василенко:

— Справді. Але вигідно від цього було не тільки будівельникам, а й усім суміжним галузям.

І все ж, мало того, що іпотеку призупинили. Мене просто обурює банківський “бандитизм”. Я іншим словом назвати це явище не можу. Я приходжу забирати свої гроші, а банки не віддають, аргументують це своїм банкрутством. Ще я не розумію кредитну ситуацію. Україна від МВФ отримала кредит під 4 відсотки річних. І вже отримала перший транш, який направлено на підтримку банків. Але відсотки по кредитах у цих банках — 24-25%. Різниця між чотирма відсотками і двадцять п’ятьма — це 21 процент. Можемо лише здогадуватися, хто отримає цю грошову різницю. Інше страшне явище, яке стає нормою поведінки чиновників, — це система “відкатів”. Якщо ми не розкажемо схему, за якою можна обом сторонам “плідно” працювати, то з нами взагалі не говоритимуть. Подібна ситуація у судах. У життя області входить і система вимагань серед чиновників. Тож чи не варто кризові явища в Україні, і власне у нашій області, починати долати із себе, викорінювати ці ганебні звички?

Володимир Гришко:

— По-моєму, в основі усіх кризових явищ — і політичних, і економічних, і фінансових, і соціальних — криза управління. Причому — на найвищому рівні. Наведу два аргументи. По-перше, лише неграмотні люди могли запропонувати девальвацію долара від 5,05 гривні до 4,85 і цим самим стимулювати імпорт, який треба було обмежити, натомість загальмували експорт, який потрібно розвивати. По-друге, уряд, Нацбанк ідуть одночасно до трьох цілей, які одна одну виключають. Бо не можна одночасно боротися з інфляцією, забезпечувати ліквідність банків і зберігати курс національної валюти. Бо, щоб зберегти ліквідність банків, друкуються гроші, віддаються в банки, і таким чином провокується інфляція. Натомість банк на ці гроші купує долари і таким чином підвищує їх курс. Заради об’єктивності зазначу, що на нас не могла зовсім не вплинути світова криза. Приклад — той же метал. Але в основному це штучна криза, створена керівниками держави, їхніми непрофесійними діями.

Порятунок України — це наші землі, наше село. Усі державні гроші треба вкладати у відродження сіл. Адже продукція, вирощена на землі, потім обов’язково окупиться. Нині щонайменше дивною виглядає ситуація, коли при такому щедрому врожаї і такому великому попиті у світі на продукти харчування у нас заборонили експорт зерна.

Іван Кочерга:

— Я також не розумію політику держави відносно села і чому криза виникла в селі. Під час зустрічі з аграрниками Президент озвучив, що у світі 10 мільйонів людей потерпає від голоду. А у нас перевиробництво — маємо зерна на 10 мільйонів тонн більше від потреби. Водночас з екранів телевізорів кожного дня чуємо, як уряд декларує, що виділив кілька мільярдів гривень на закупівлю зерна озимої пшениці, кукурудзи, зараз розглядається питання щодо соняшнику. Але торік зерно згнило в портах Одеси. Цього року треба було відкрити коридори і продати 10 мільйонів тонн зерна. Але не робиться нічого подібного. Проаналізуємо ціни на збіжжя. Торік озима пшениця III класу коштувала 1200 гривень. Цього року — 600 гривень, і її ніхто не купує. Навесні соняшник продавали по 4500 — 4700 гривень за тонну, зараз по 1100-1050 гривень. Ціна упала вчетверо. Торік кукурудза коштувала 1250 гривень за тонну, сьогодні — 480. А ось дизельне пальне аграрії навесні купували майже по 7 гривень за кілограм (літр), запчастини щотижня дорожчали на 10-15 відсотків. Ще я не розумію, навіщо уряд дозволив завезти 500 тисяч тонн імпортного м’яса. Через це ні свиней, ні велику рогату худобу через 2-3 роки в нашій країні не вирощуватимуть.

А що, в свою чергу, робить Аграрний фонд? Усі ми чули, що держава виділила 2 мільярди гривень для придбання зерна. Закупівельні ціни у державі нас влаштовують: фуражна пшениця — по 800 гривень, продовольче зерно — по 1250. Але якщо у Донецькій області закупили на 300 процентів від потреби, то Полтавській виділили всього лише 35 тисяч гривень, цих грошей не вистачить і на 20 відсотків від потреби. Та ми не змогли взагалі нічого продати! Чому так? Усі знають, скільки зерна у Донецьку, Львові, Криму і Полтаві. Розподіліть гроші пропорційно кожній області. Але це не робиться. Тобто зрозуміло, що і Аграрний фонд є не державним, а зробленим “під когось” за державні гроші.

У присутніх виникло питання, чи прораховують нині сільгоспвиробники, скільки нашій державі потрібно того чи іншого збіжжя. Можливо, це і є причиною перевиробництва однієї сільгоспкультури і нестачі іншої.

Іван Кочерга:

— У кожного господарства є прогнози посіву, які вони подають до органів влади, де все аналізують. Та якщо середня врожайність озимої пшениці по області була в межах 35 центнерів із гектара, а потім сягнула у 1,5 разу більше, ми від цього не повинні сіяти менше пшениці. Бо, наприклад, 5 років тому в нашому господарстві урожайність пшениці була нульова — вся пропала. Якщо цього року вийшло по 70 центнерів із гектара, то невже це погано? Наступного року ситуація може бути інша, а ми посіємо менше...

Перспективи аграріїв на наступний рік невтішні. Хоч ціни зараз почали потроху підніматися, але все одно не покривають матеріальних затрат. Є прогнози, що пожвавлення почнеться у березні-квітні. Але тоді ж треба брати позику у банку під 24-25%. Аграрії знову стають заручниками цін.

Як нині виконується бюджет області та як він формуватиметься на наступний рік, проаналізував Володимир Шапошніченко:

— Спочатку поділюся враженнями від нещодавнього перебування в Білорусі. Я спостерігав, як там готуються до кризи. По-перше, у них кілька років підряд обсяг ВВП у 2,5 разу вищий, ніж в Україні. Такої кількості дорогих автомобілів, як у нас на вулицях, немає, бо кредити видаються дуже прискіпливо. У магазинах, наприклад у “Метрограді”, підземному торговельному центрі у Мінську, увесь асортимент — це товари, виготовлені винятково у Білорусі. Вони підтримали вітчизняного виробника. Я думаю, там світову кризу відчують менше, ніж ми.

Щодо бюджету. Ми проаналізували бюджет області за три останніх роки. Бачимо зростання його обсягу порівняно з минулими роками. Але у жовтні-листопаді цього року спад відчутний. Надходження податку з доходів фізичних осіб поступово зменшується. По області за 2 останніх місяці ми втратили 23-25 мільйонів гривень доходів, очікуємо, що до кінця року втратимо ще 15 мільйонів. Але це не означає, що ми не виконаємо бюджет. На 1 грудня виконали річні показники Мінфіну. Розрахунки свідчать, що ми матимемо перехідні грошові залишки. Тобто січень наступного року ми переживемо, навіть якщо бюджет не буде прийнятий. Далі сподіватимемося на те, що критичний стан стабілізується.

Юрій Кудря:

— Кризові явища зазвичай розвиваються в трьох площинах — фінансовій, виробничій і питанні зайнятості. Я думаю, фінансову площину Україна вже пройшла. Тепер є проблеми виробництва. Ринок зайнятості більш інерційний, тільки через місяць-два матимемо найбільший відсоток безробіття. За нашими розрахунками, в області це припаде на лютий-березень наступного року за умови, що негативні процеси у виробництві розвиватимуться. Зараз підприємства, особливо Полтави, Кременчука, декларують планове вивільнення працівників з середини січня — початку лютого. Але, на нашу думку, ці підприємства беруть на себе так званий деякий запас міцності на майбутнє. Бо, як свідчить практика, ті, хто подавав планове звільнення у вересні-жовтні, поки що не звільняють працівників. Порівняно з листопадом минулого року в Полтаві збільшилася реєстрація безробітних на 600-700 чоловік, у Кременчуці — на 200. А у Великій Багачці, Гребінці, Глобиному зареєстровано на 300-500 чоловік більше. Який можна зробити висновок? Що сільгосппідприємства знаходяться у складнішому фінансовому становищі, не отримавши очікуваних прибутків від продажу урожаю.

Станом на 3 грудня ситуація на ринку праці в області стабільна. Немає соціальної напруги, сплесків масових звільнень. Зараз рівень офіційного безробіття в області складає 6,6 відсотка, по Україні — 6,2 відсотка. Якщо матимемо очікувану ситуацію, то він складе 8 процентів. Нині усі програми по підтримці безробітних, усі профорієнтаційні навчання профінансовані повністю.

Хочу повернутися до громадських робіт, на яких загострювали увагу. Вони фінансуються з трьох джерел — за рахунок фонду підтримки безробітних, роботодавців і місцевого бюджету. Полтавська область одна з перших досить прогресивно йде шляхом фінансування саме із місцевих бюджетів. У 2006 році ми закладали 45 тисяч гривень, цього року мали вже 345 тисяч у місцевих бюджетах на оплату громадських робіт. І на наступний рік місцеві бюджети треба коригувати в бік збільшення відрахувань на оплату громадських робіт. Зараз дуже великий перелік суспільно корисних робіт, можна чистити річки, рубати очерет, збирати сміття, копати колодязі... Для цього потрібне рішення громади і фінансування сільської ради.

Присутніх цікавило, який наплив безробітних у березні-квітні наступного року може витримати фонд зайнятості.

Юрій Кудря:

— Нині ставка внесків — 1,8 відсотка. За нинішнього стану при таких внесках ми будемо триматися. Але якщо негативні явища розвиватимуться інтенсивними темпами, то, за розрахунками Мінпраці й пропозицією Державного центру зайнятості, для фінансування всіх програм треба збільшити на 0,3 відсотка — до 2,1 відсотка — нарахування на заробітну плату. Вже поданий відповідний проект.

Анатолій Гурнік підтримав ту тезу, що криза на 80 процентів створена в Україні:

— Але я не можу погодитися з тим, що ми просто лякаємо людей її наслідками. Я хочу, щоб у цей час була якась консолідована позиція держави, підприємництва, профспілок, щоб зберегти ті підприємства, які працюють, зберегти колективи. От зараз ми намагаємося все перекласти на плечі підприємства — ви тримайте, ви платіть. Але в таких умовах воно працюватиме 3 місяці, а тоді збанкрутує. Звідки держава отримуватиме податки? Ми говоримо про підтримку банків. А я проти цього. Підтримувати треба реальний сектор економіки, ті галузі, які дадуть поштовх для інших галузей. Наприклад, те ж будівництво “веде” за собою і металургію, і виробництво будівельних матеріалів, і комунальну сферу, і виробників меблів та побутової техніки... Тож, може, держава має підтримувати програми будівництва доступного житла? Наскільки я знаю, у Кабінеті Міністрів лежить пропозиція від роботодавців створити спеціальний фонд для підтримки кваліфікованих робітників на підприємствах: мінімум платить підприємство, частину доплачує держава. Ми повинні втримати працівника на підприємстві, щоб потім можна було відновити виробництво. Програма має бути комплексною. У першу чергу на це повинні звернути особливу увагу керівники держави, а ми всі повинні наголошувати на тому, що це найголовніше завдання, треба відкрито говорити, що криза стоїть за плечима і до неї треба готуватися разом.

Усі присутні зійшлися на тому, що тема розмови про економічну кризу на цьому не завершується, треба прогнозувати, як вона відіб’ється на підприємствах, на простих людях.

“Зоря Полтавщини” завжди надавала можливість висловити різні точки зору. Й надалі вислухаємо кожного, хто має свою думку щодо актуальних питань сьогодення.

Г. ГРИНь, О. ІГНАТЕНКО, Л. САМОЙЛОВА