Нова реальність

Григорій Немиря як спеціальний представник українського уряду в Грузії на власні очі побачив, що відбувається у цій країні після конфлікту, який розпочався 8 серпня і завершився частковим вторгненням російських військ на грузинську територію. Які висновки чи уроки потрібно вивчити Україні по гарячим слідам цієї кавказької війни? Чи існує можливість для України вийти з вакууму безпеки, який після конфлікту поширився на нашу країну? У чому полягає некомпетентність заяв багатьох українських чиновників щодо грузино-осетинського конфлікту і чому дуже важливо уникати спокуси використати зовнішні події для зведення внутрішньополітичних рахунків? Про це — в ексклюзивному інтерв’ю віце-прем’єр-міністра України у справах європейської та міжнародної інтеграції Григорія Немирі.

“Конфлікт на Південному Кавказі розширив вакуум безпеки...”

— Григорію Михайловичу, які уроки чи перші висновки потрібно винести світу від нинішнього конфлікту на Кавказі?

— По-перше, всі мають усвідомити, особливо в Європі, наскільки небезпечними можуть бути “сірі зони” і наскільки небезпечним може бути вакуум безпеки. Всі побачили також, наскільки небезпечними можуть бути непередбачувані партнери. Питання лише в тому, чому заморожений конфлікт у Південній Осетії розморозили й підігріли саме зараз. Це питання мотивів. Уже довго було зрозуміло, що на Південному Кавказі існує вакуум безпеки. Було більш-менш зрозуміло, що цей вакуум є небезпечним, було зрозуміло, що військовий конфлікт того чи іншого рівня інтенсивності дуже ймовірний. Але брак ідей, відволікання і надання пріоритетів іншим питанням, брак єдності й спільного підходу, особливо в Європейському Союзі, унеможливив кроки щодо попередження цього конфлікту. Тому ми робимо висновок, що час для того, щоб урегулювати цей конфлікт чи вирішити його існував чотири або якнайменше два роки тому, коли вже виникли й були відомі перші ознаки ескалації. Наступний наслідок, який важливо усвідомити, зокрема, європейським лідерам: конфлікт на Південному Кавказі розширив вакуум безпеки фактично на всю територію, яку іноді називають близьким зарубіжжям Російської Федерації. Тому ми маємо зробити висновок, що Україна, яка має дуже великий спільний кордон з Європейським Союзом, не може залишатися у цьому вакуумі безпеки.

“...Не існує війскового чи силових інструментів розв’язання заморожених конфліктів”

— Яким чином це можна зробити, або в чому полягає вихід із цієї небезпечної зони?

— Для того, щоб не залишатися в цьому вакуумі безпеки, існує два виходи. Це — НАТО і долучення чи навіть інституалізація ролі України в рамках Європейської безпекової та оборонної політики ESDP. Зокрема, цього її аспекту, який стосується операцій по врегулюванню криз. Є різні рівні долучення України і формалізації цих зв’язків. Є рівень консультацій. Є рівень участі в операціях. Є рівень участі в ухваленні рішень. Безумовно, цей найвищий рівень участі в рамках європейської політики безпеки й оборони неможливий зараз, оскільки Україна не є членом Європейського Союзу. Але вже зараз цілком очевидно, що у рамках підготовки нової посиленої угоди вимір ESDP має бути суттєво посилений. Для цього існує політична рамка, зокрема, в контексті шведсько-польських ініціатив. На мою думку, це також момент для України, щоб переконати і Францію, й Німеччину в тому, що це є один із найважливіших напрямків інтеграції України до Європейського Союзу. Зараз цей конфлікт показав, що напрямок Європейської безпекової й оборонної політики також набуває пріоритетного значення.

Ми робимо з цього конфлікту ще один висновок — що не існує військового чи силових інструментів розв’язання заморожених конфліктів. Їхне застосування є контрпродуктивним. Це не зменшує насильство, а навпаки — провокує його і призводить до ескалації конфлікту та непередбачуваності.

— Тобто Україні не слід зараз очікувати, що в грудні на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО буде ухвалено рішення про приєднання нашої країни до ПДЧ? Виходить, що Україні потрібно інтенсифікувати роботу по долученню до ESDP...

— Я не робив цього висновку. Але можу сказати, що об’єктивно саме Європейський Союз — ми говоримо зараз про план Саркозі — взяв на себе ключову роль у врегулюванню конфлікту на Кавказі. План Саркозі буде запропоновано ООН і покладено в основу резолюції. Це об’єктивна реальність, яка спонукає і створює умови для України саме завдяки цьому підсилити цей елемент ESDP у рамках переговорного процесу.

“Сепаратні дії є загрозою безпеки”

— До речі, Саркозі сам зізнався, що цей план остаточно нічого не вирішує...

— Але очевидним є те, що саме завдяки цій місії й цим крокам вдалося припинити вогонь і почати процес розведення. Так що об’єктивно — це факт. Інші країни зараз підключаються. Але в цьому контексті, давайте згадаємо, метою європейської політики сусідства якраз і було забезпечення стабільності, миру і зони безпеки. І фактично цей конфлікт показав, наскільки недосконалою, ущербною в цьому сенсі є європейська політика сусідства. А Грузія і Україна є учасниками цієї політики. Фактично це є висновок, який підсилює аргументи тих, хто говорить, що в рамках європейської політики сусідства, навіть підсиленої, якщо залишити все як є, не можна досягти цієї мети — забезпечення стабільності й регіональної безпеки на кордоні з Європейським Союзом. І саме цей висновок є основою для подальшого політичного висновку, який я роблю стосовно необхідності подальшої еволюції. І якраз напрямок ESDP є ключовим. Фактично події на Кавказі стали дзвоном, який має розбудити всіх. Очевидно, що лише спільні та скоординовані дії можуть принести успіх у протидії спільним загрозам у регіоні. Сепаратні дії є загрозою безпеки.

— До речі, деякі західні політологи поспішили заявити у зв’язку з діями Росії на Кавказі, що розширення НАТО на Схід зупинилося назавжди. Чи справді можна так розцінювати наслідки російського військового втручання в грузинсько-осетинський конфлікт?

— Я думаю, що ми лише наближаємося до тієї фази, коли можна буде робити якісь висновки щодо НАТО. Я не бачу тут безпосереднього зв’язку. Тому що фактично зараз Сполучені Штати прийняли рішення про початок своєї фази гуманітарної операції. А це також інтернаціоналізує цей конфлікт. І тут кожна організація може знайти свою роль. Очевидно, що реально зараз саме Європейський Союз відіграє провідну роль по врегулюванню конфлікту. Як тільки Україна і Грузія чітко заявили про своє бажання інтегруватися до Європейського Союзу, це робить нас природними партнерами. Більш того, Росія, яка завжди говорила про бажання поглибити свої відносини з Європейським Союзом, яка розпочала в червні переговори про новий формат відносин, також об’єктивно має бути учасником цього процесу. Я б назвав це процесом європеїзації регіональної безпеки Південного Кавказу.

“...Іноді наслідки конкретних кроків створюють нову реальність”

— Але ж у багатьох аналітиків склалося враження, що своїм кроком — військовим втручанням у розв’язання цього конфлікту Росія хоче продемонструвати, що вона, по-перше, бере на озброєння американську доктрину Монро і хоче встановити контроль над колишніми країнами Радянського Союзу...

— Дійсно, це може бути одним із можливих мотивів, які зараз аналітики наводять. Але ми знаємо: яким би не був мотив, іноді наслідки конкретних кроків створюють нову реальність. І зараз я б скоріше говорив не про мотиви, хоча це важливо для чіткості аналізу, а про нову реальність, яка ще не існувала тиждень тому. І елементом цієї нової реальності також має стати розуміння, що найближчим часом питання внутрішньої стабільності чи нестабільності у країнах, які є частиною цієї “сірої зони”, проблема вакууму безпеки може набути першочергового значення. Масштаб цього конфлікту і шок, який є очевидним, створив певну червону риску до подальшого розвитку зовнішнього фактору.

— Чи вважаєте ви адекватною реакцію провідних країн Заходу на дії Росії у цьому конфлікті? Чи не могли б вони дали сильні чіткі сигнали Росії, щоб та не вторгалася на територію Грузії?

— Хіба хтось прогнозував, що події розгортатимуться так, як це розпочалося? І саме тоді, коли це розпочалося? Я не бачу підстав для звинувачення. Я гадаю, тут важливіше інше. Усі побачили, наскільки небезпечними можуть бути непередбачувані партнери. Давайте згадаємо, що кілька тижнів тому міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр обговорював у Москві свій план щодо врегулювання конфлікту. І я думаю, що для Німеччини, як і для інших країн, були неприємним сюрпризом непередбачувані дії учасників конфлікту.

— Але вже тепер, напевне, з боку ЄС повинні йти єдині й чіткі сигнали...

— Я вважаю, що цей процес якраз розпочинається. Але сигнали мають бути для всіх. Тому що цей конфлікт має свою генезу. Тут є багато вимірів. Я гадаю, що було б помилкою звужувати поле для однієї, двох чи трьох країн. Але ключову роль об’єктивно має тут відігравати Європа. Не лише з точки зору традиційного поняття, як це було в Югославії. Якщо на кордонах ЄС, то це небезпечно, і це є загроза безпеки. Але давайте згадаємо, що цією територією проходять стратегічні трубопроводи. І це зачіпає питання енергетичної безпеки. Саме зараз я хочу подивитися на трубопровід Баку—Тбілісі—Джейхан, який бомбували, і побачити, як це виглядає. Ми бачили, як швидко ситуація може мінятися.

“Дуже важливо уникати спокуси використати зовнішні події для зведення внутрішньополітичних рахунків”

— Григорію Михайловичу, що ви побачили з Грузії, що є важливим для нашої держави?

— Перебуваючи в Грузії, я помітив, що дуже важливо уникати спокуси використати зовнішні події для зведення внутрішньополітичних рахунків. Некомпетентність, кричуща некомпетентність в аналізі, оцінці та комунікації є одним із факторів загрози національній безпеці. Зокрема, йдеться про заяви Балоги, Кріля та інших некомпетентних людей, які були зроблені й робляться зараз під час конфлікту. Некомпетентність — загроза національній безпеці в усіх її вимірах.

— Хіба не має резону у словах Балоги про те, що події у Грузії вимагають чіткої та єдиної реакції України?

— Якщо Балога має на увазі підтримку всього того, що він говорить, то це не є єдина реакція. “Єдиний центр” — це партія, яку очолює, як ми побачили, некомпетентна людина, яка бере на себе аналіз питань, у яких вона не є експертом. А єдність і координація полягають у тому, що мають бути задіяні існуючі інструменти і механізми координації. А якщо їх немає, то вони мають бути створені. І в даному випадку ми дійсно бачили серйозні приклади відсутності такої координації. У тому, що стосується гуманітарної допомоги і дій по забезпеченню швидкого і організованого вивезення громадян України, координація була блискуча. Просто те, що було зроблено за останні три дні, коли трьома рейсами на літаках Іл-76 було доставлено 101 тонну вантажу, коли повернули 501 одну людину, у тому числі літаками Мінтрансу і МНС — 343, з Батумі й Тбілісі, а також вивезли на суднах з Поті 97 осіб — є прикладом ефективної координації саме того, за що відповідає уряд. Направлення мене сюди як спеціального представника було рішенням уряду. А ви знаєте, що тут три спеціальні представники. Спеціальний представник уряду Сполучених Штатів Мет’ю Брайза, з яким я зустрічався вчора (інтерв’ю відбувалося 14 серпня), спеціальний представник уряду України — я, і є представник Європейського Союзу на Південному Кавказі Пітер Сомнебі, з яким я зустрівся сьогодні. У даному випадку вбачаю в цих некомпетентних заявах Балоги намагання використати зовнішню політику і перетворити її на поле внутрішньополітичної боротьби. Це є саме по собі безвідповідальністю. А в умовах постконфліктного врегулювання — це є загрозою національній безпеці України. Особливо, коли публічно чиновник — не політик, а чиновник Балога — звинувачує уряд України.

— А чи не була б у даному випадку більш вагомою особиста підтримка Грузії самою Юлією Тимошенко?

— Уряд зробив усе, що потрібно. Він прийняв рішення. Я знаходжуся тут. Зверніть увагу, що у плані ОБСЄ з урегулювання кризи, який був переданий Саркозі, є пункт про відмову від риторики. Якщо Україна хоче, аби її потім сприймали як легітимного учасника постконфліктної фази врегулювання, то перше, що має робити відповідальний політик, — уникати ескалації риторики. Якщо Балога, Кріль та інші цього не розуміють, то цим вони лише демонструють черговий раз свою кричущу некомпетентність. Подивіться, які заяви під час конфлікту робили європейські лідери. Ви чули, що під час конфлікту говорила німецький канцлер Ангела Меркель?

— Не чув.

— Так скажіть про це Балозі. Але Меркель і німецька дипломатія працювала злагоджено для того, щоб зробити можливою місію Саркозі й координувати це з ОБСЄ. І той, хто цього не розуміє, — просто некомпетентна людина. Це небезпечно — з огляду на посаду, яку займають ці некомпетентні люди.

Про шкоду завищення і заниження оцінки ролі України на Кавказі

— До речі, яку роль може зіграти Україна у врегулюванні грузино-осетинського конфлікту? Адже, з одного боку, Леонід Кравчук заявив у інтерв’ю, що в України немає стратегічних інтересів на Кавказі. А з іншого боку, заступник начальника генштабу Збройних сил РФ генерал-полковник Анатолій Ноговіцин заявив, що Україні та країнам НАТО немає чого робити в Грузії. Бо “они уже “поучаствовали”.

— Очевидно, що шкоду наносять завищені власні оцінки щодо якоїсь ролі України в цьому регіоні. Але також однакову шкоду наносить недооцінка можливої ролі України. Я думаю, що баланс і оптимальний спосіб конструктивного долучення України до врегулювання цього конфлікту є — саме її тісна координація з країнами-членами Європейського Союзу, Євросоюзом в цілому. У цьому є логіка: якщо ми хочемо, і причому серйозно, інтегруватися до ЄС, ми мусимо бути частиною зусиль Європейського Союзу по врегулюванню. В цьому є можливість, яка відкривається зараз перед Україною з огляду на її власний досвід уникнення подібних конфліктів на своїй території та з огляду на її досвід безпосередньої участі у врегулюванні конфліктів, зокрема, у підтриманні миру в Європі та за її межами. Це є практичний спосіб України довести свій позитив і зробити внесок у процес її інтеграції до Європейського Союзу. Не штучні прожекти, не замки на небесах, а саме дуже конкретний внесок у європейські зусилля по врегулюванню кризи.

— А як же тоді нам розцінювати заяву російського генерала? Більше того, він звинувачує Україну в тому, що вона до зубів озброїла Грузію.

— Це елемент комунікації під час конфлікту. На мою думку, треба спокійно до цього ставитися. Треба сказати, скільки й куди надсилали інші країни, включно з Російською Федерацією. Я не вважаю, що це є підставою для якихось звинувачень чи висновків. Україна не порушила жодного міжнародного нормативно-правового акту або договору. Якщо таке порушення є, то треба сказати, де воно і в чому полягає. Якщо такого порушення немає, то немає підстав для дискусій. Конфлікт показав, наскільки небезпечними можуть бути односторонні дії.

“Дуже важливо зараз усім уникати кроків, які ведуть до ескалації конфлікту”

— Григорію Михайловичу, як, на вашу думку, може вплинути на розвиток українсько-російських відносин участь президента Віктора Ющенка у мітингу в Тбілісі на підтримку грузинського народу, звинувачення України в постачанні зброї Грузії, а також занепокоєння російського МЗС “однобічною і необ’єктивною позицією Києва щодо агресії Грузії проти Південної Осетії”?

— Як я вже сказав, Україна не порушувала жодний міжнародний договір. Відтак не можна звинувачувати в тому, що є легітимним. Російська Федерація, Сполучені Штати належать до одних із найбільших торговців зброєю. І в даному випадку, якщо Україна не порушила жодного договору, то і немає підстав для звинувачень. Щодо однобічності позиції, треба максимально використати ті інструменти, які існують і створені. Ними треба користатися в рамках комісії двох президентів. І, зокрема, питання, які стосуються Чорноморського флоту, мають вирішуватися в рамках відповідних структур. Я вже говорив про небезпеку односторонніх актів, і хочу додати, що важливо зрозуміти — процедури стосовно багатьох питань щодо перебування Чорноморського флоту або відсутні, або недосконалі. Очевидно, якщо це так, що існує потреба у встановленні таких процедур, але таких, які можна перевірити й реалізувати. А це можливо досягти тоді, коли є погодження всіх сторін. У даному випадку: України і Росії. Тому намір, зокрема, врегулювати процедуру пересування кораблів Чорноморського флоту — можна вітати. Хоча здійснення цього наміру потребуватиме подальших кроків, щоб процедура була узгодженою, причому згода ця була б двосторонньою. Тобто процедурою, яку можна перевірити і, саме важливо, щоб її можна було імплементувати. Без цього такі односторонні заходи можуть бути лише контрпродуктивними. Якщо згоди немає, то це фактично може спровокувати ситуацію, коли спроба реалізувати процедуру наштовхнеться на спротив іншої сторони, або просто на непрофесіоналізм, оскільки не відпрацьовано інструменти для реалізації. Це звичайна мудрість.

Які наслідки? Якщо не буде встановлено процедури, яка є реалістичною, яку можна перевірити, то це не сприяє зміцненню довіри, а, скоріше, навпаки. Дуже важливо зараз усім уникати кроків, які ведуть до ескалації. Це один з основних чітких висновків конфлікту. Ні Грузія не досягла своїх цілей, ні Росія. І наслідки продовжуються. Тут програли всі. Я не бачу жодної країни, яка б виграла від цього конфлікту. Оскільки це спільна загроза, то саме спільні дії можуть протидіяти їй. Чим раніше країна це зрозуміє, тим краще. Це стосується і маленьких країн, і великих.

Микола СІРУК