Морський шлях вугілля

За даними Української науково-промислової асоціації “Укркокс”, у 2008 році під виробничу програму металургійних підприємств України буде потрібно близько 19,6 млн. тонн коксу, а для цього необхідно 28 млн. тонн вугільного концентрату. Однак Україна в 2008 році виробить не більш як 17 млн. тонн коксівного вугільного концентрату, тобто дефіцит становитиме 11 млн. тонн.

Донедавна дефіцит коксівного вугілля вирішувався за рахунок імпорту з Росії, але останнім часом російські партнери знижують обсяги поставок до України. Мало того, ця тенденція обіцяє не просто посилитися, а й призвести до повного припинення ввезення коксівного вугілля із Росії.

Як відомо, наприкінці липня прем’єр-міністр РФ Володимир Путін виступив із різкою критикою на адресу “Мечелу”, одного з найбільших російських виробників і експортерів коксівного вугілля. Невдоволення глави уряду Росії спричинило постачання сировини на експорт. Заява Путіна змусила аналітиків прогнозувати масовий зрив раніше досягнутих домовленостей на постачання російського коксівного вугілля до України.

Інший варіант розвитку ситуації — різке підвищення ціни на російське вугілля для покупців за межами РФ.

Росія і без того тримає українську промисловість на “короткому газовому повідку”. Тепер з’явилася загроза виникнення ще одного важеля тиску на виробників України — вугільного. Чим загрожуватиме такий розвиток подій, передбачити нескладно — порушення в роботі ГМК можуть призвести до падіння ВВП і зниження доходів у бюджет держави, що неминуче відчує на собі кожен житель України. Адже гірничо-металургійний комплекс є бюджетоутворюючим, причому не для якогось конкретного регіону, а для всієї країни.

Криза із забезпеченням української металургії стратегічною сировиною змусила і Міністерство промислової політики України, і Міністерство охорони навколишнього природного середовища, і “Укркокс” зробити висновок про необхідність збільшення імпорту коксівного вугілля з країн далекого зарубіжжя. Йдеться про морський шлях. Як відомо, найбільшими експортерами коксівного вугілля є Австралія, США, Канада і Китай — країни, доставити вантажі з яких можна тільки морем. Крім того, цей спосіб доставки сировини визнано найбільш екологічно безпечним.

Доставка вугілля морським шляхом економічно доцільна лише в тому разі, якщо здійснюватиметься суднами дедвейтом більш як 100 000 тонн. Але ситуація ускладнюється тим, що в Україні просто немає портів, спроможних приймати судна такого тоннажу! Порт Южний здатний приймати судна до 100 000 тонн, але він орієнтований скоріше на експорт і перевантажений. Відсутність портів ставить під сумнів регулярне постачання промисловості дефіцитною сировиною. Очевидна необхідність якнайшвидшого будівництва нових перевантажувальних комплексів в інших регіонах, де можна максимально використовувати природні глибини, ландшафт, логістичні можливості, а також природні умови екологічної безпеки. Одним із таких перспективних портів може стати Севастополь.

Заступник глави секретаріату Президента Олександр Чалий вважає Севастополь “фактично єдиним глибоководним портом, який може стати стратегічним і логістичним пунктом глобальної торгівлі за лінією “Глобальний світ—Євразія”. Однак промисловці поки що не поспішають вкладати гроші в розвиток портової інфраструктури регіону. На сьогодні про проект будівництва сучасного перевантажувального комплексу в Севастополі заявила тільки стивідорна компанія “Авліта”. Тим часом промисловість Севастополя, що складається з підприємств військово-промислового комплексу, котрі обслуговували Військово-морський флот СРСР, його портова інфраструктура простоюють в очікуванні інвестицій, що не тільки зможуть оживити севастопольський порт, створити сучасні, високотехнологічні, екологічно безпечні комплекси перевалки вантажів, а й забезпечити зростання на перспективу всієї вітчизняної промисловості.

 Сергій ВЛАД