Єдності української опозиції вже не буде — йде війна...

Остання звістка із фронту бойових дій опозиції “один проти одного”:

Віталій Кличко в ефірі телеканалу ICTV, 2 квітня, висловив прохання Анатолію Гриценко: публічно не називати його політичних соратників “тушками”, не обливати їх брудом, а всі питання, що виникають, вирішувати безпосередньо з ним. Але сказав це Віталій — теж публічно, на підступні дії політичного опонента відповів тим же.

Тобто, саме в той самий час, коли ці політики-опозиціонери клянуться у вірності один одному, обіцяють народу дружно, єдиним фронтом, боротися проти нехорошої влади — насправді вони це роблять тільки лише з єдиною метою: зобразити себе в очах цього народу кращим, розумнішим, правильнішим за свого “колегу” по опозиції.

Адже, по золотому правилу передвиборної боротьби, насправді для всіх опозиціонерів їхніми суперниками є не влада — справжні суперники в боротьбі за голоси електорату є якраз ті, хто поруч із ними бореться за ці ж голоси.

І коли в ефірах різних телешоу ці опозиціонери розповідають народу про свої наміри “дружно розправитися із владою” — не вірте.

Насправді вони цьому народу “вішають локшину”. Гарну таку, розлогу локшину.

Тому що для кожного з них, як для півнів у курнику, важливіше бути вище за інших, таких самих, півнів. Але при цьому вони не забувають і про можливість поживитися. Пам'ятають про можливість заробити свій окремий ласий шматочок.

Приклади? Та скільки завгодно.

І якщо ми говоримо про політиків та вибори, то давайте неупереджено, не з точки зору зацікавлених політиків, подивимося, наприклад, на горезвісні позачергові вибори обухівського мера.

Що ми там побачили?

У той час, коли Турчинов від БЮТ і Яценюк від “Фронту змін”, на додачу з іще одним учасником так званого КОДу, “Комітету опору диктатурі”, Тягнибоком, з усіх телеекранів заявляють про узгодження єдиних кандидатів на виборах — у цей самий час кожен із них висуває своїх кандидатів у мери.

Нібито для боротьби із представником влади.

Але й цього замало — Кличко теж висунув свого кандидата.

І почали вони боротьбу — один проти одного. На всіх фронтах.

А для початку здали влади всі виборчі комісії — тобто можливість формувати склад виборчих комісій від своїх партій вони делегували Партії регіонів. Усі. Без винятку. І доказом тому служать відеокадри, коли всі члени комісій дружно й одноголосно виганяли з виборчих дільниць народних депутатів від опозиції.

Потім “опозиціонери” провели успішну передвиборну боротьбу один проти одного — розповідаючи народу, хто з них найкращий захисник народу.

Результат відомий — мером став представник ПР. У Київській, підкреслимо, області.

Ще один з останніх яскравих прикладів війни опозиціонерів один проти одного — у місті Костянтинівка Донецької області.

1 квітня там відбулися позачергові вибори депутата міської ради. Виборчий округ невеликий — дві виборчі дільниці й 3187 виборців. Після гучних покаянних розмов про неприпустимість боротьби поміж собою, кандидатами в депутати в Костянтинівці реєструються... два “опозиціонери” — голова Костянтинівської міської організації “Фронту змін” Олексій Волков і голова Донецької обласної організації партії В'ячеслава Кириленка “За Україну” Олександр Меланченко.

І ось тут — найцікавіше: кандидата Меланченка висунула Костянтинівська міська організація партії “Батьківщина”. Вхоплюєте суть?..

Голову обласної організації партії, вождь якої В'ячеслав Кириленко вже фактично влився у “Фронт змін”, проти кандидата від “Фронту змін” висуває партія “Батьківщина”, яка теж ніби вже з'єдналась з “Фронтом змін”.

Треба при цьому відзначити, що, як правило, участь члена партії в тих чи інших виборах узгоджується на всіх рівнях, включаючи найвищий, тобто рівень голови партії.

Виходить, що лідери партій, цілуючись на людях і присягаючи в самовідданій і непорушній дружбі — водночас тихцем дають відмашку в регіони на війну членів своїх партій один з одним.

А в Костянтинівці кандидатами були зареєстровані не прості члени партії, а партійні місцеві лідери. Причому, за плечима того ж Олександра Меланченка — багатий політичний досвід: він уже був депутатом міськради, був близьким до Юрія Павленка, колишнього нардепа від НУ, міністра, що працює сьогодні уповноваженим президента Віктора Януковича із прав дитини. Потім — членом і навіть головою обласної організації партії “Наша Україна”.

Тобто, людина добре розуміла й усвідомлювала, що робить.

Але навіщо ж вона це зробила?

Що цікаво, обидва кандидати “від опозиції” отримали від міської виборчої комісії по одному попередженню, на місцевих виборах при отриманні двох таких попереджень претендент автоматично вибуває з передвиборної гонки — за те, що роздавали агітаційні листівки, кошти на виготовлення яких можна витрачати тільки зі спеціально відкритого банківського рахунку, і в межах свого виборчого фонду. Однак ні перший, ні другий “опозиціонер” своїх виборчих фондів не створювали.

А навіщо вони тоді, питається, на вибори йшли? Просто взяти участь?

Навіщо?!..

Щоб в окремо взятому місті Костянтинівка показати людям, що всі розмови про єднання опозиції — порожній блеф?

До речі, шанс перемогти регіонала був навіть у Костянтинівці. Зважаючи на дуже низьку явку виборців, 14,28%, за регіонала проголосувало лише 39% із тих, хто прийшов. Звичайно, на майбутніх парламентських виборах буде активізація виборців, і відсоток ПР, відповідно, зросте.

За кандидата від ФЗ Олексія Волкова проголосувало 24%, 110 виборців; за кандидата від “Батьківщини” Олександра Меланченка — 12,5%, 57 виборців; за комуніста — 21%, 96 виборців.

Разом Волков і Меланченко набрали 36,5%. І при злагодженій роботі на одного з них — була, звичайно, велика ймовірність отримати перемогу. Тим більше, що в сусідньому Краматорську 18 грудня на позачергових виборах до міськради переміг депутат від “Фронту змін” Володимир Ржавський, який набрав 41,9% голосів виборців.

У Костянтинівці ж 1 квітня опозиціонери перемогли один одного.

І це ще добре, що там практично немає інших опозиційних партій — а то б приймали участь й інші.

На парламентських виборах будуть брати участь усі — що називається, від мала до велика. Опозиціонери довго будуть розповідати про необхідність зміни влади — але зроблять усе, щоб цієї зміни не відбулося.

Як це буде виглядати — Обухів та Костянтинівка тому яскраві приклади.

Просто все це перенесеться на телеекрани й бігборди по всій країні, звідки багатостраждальний народ України буде в чергове спостерігати, як рвуть на собі сорочки численні “опозиціонери”, обіцяючи народу краще життя.

А як воно стане кращим, якщо вони весь час брешуть?

Причому брешуть усі.

Анатолій ГЕРАСИМЧУК, головний редактор газети “UАргумент”, Донецьк