Янукович, Ахметов — мотор, камера...

Схоже, що всі шанувальники давнього радянського кінофільму “Джентльмени удачі” дістали його продовження. Фільм зняв журналіст Володимир Ар’єв, і зветься він “Донецька мафія. Перезавантаження”. Що спільного? Напевно, образи головних героїв — людей, які стали поза межі закону. Звичайно, різниця між двома стрічками велика. Хоча б у жанрах: перша — комедія, а друга, скоріше — кримінальний трилер. А ще “Джентльмени” — річ художня, а “Донецька мафія” — документальний фільм. І це вражає.

Головні герої ар’євського фільму давно відомі в Україні: Віктор Янукович, Рінат Ахметов, Алік Грек та інші. Глядач дізнається жахливу правду про минуле теперішніх нібито статечних політиків і бізнесменів. Наприклад, Прем’єр—міністр Віктор Янукович, “проФФесор”, який видається таким собі вихователем дитячого садка Трошкіним, швидше, нагадує кіношного Доцента.

З перших кадрів фільму глядач отримує неспростовні факти іншого життя лідера Партії регіонів. Показано реалії формування такого явища як донецький кримінальний клан, яке набуло загальноукраїнського масштабу. Уперше продемонстровано довідку МВС Московської області, у якій підтверджено, що наш глава уряду двічі судимий. Про зняття судимостей у ній немає жодного слова. Чому документ має російське походження? Дуже просто: саме туди за радянських часів звозили на зберігання всі документи, а те, що було в наших архівах і не вкладалося в офіційну гламурну біографію Віктора Федоровича, уже знищено.

“Януковича було засуджено за те, що 16 вересня 1969 року разом із засудженим Бобирем під час сварки вони побили постраждалого Пантелієнка, завдавши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження”, — каже в камеру (телевізійну) суддя Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв. У слова судді можна повірити, особливо після численних чуток про те, що Віктор Федорович і нині лупцює своїх міністрів. Пам’ятаєте з фільму: “Моргалы выколю, пасть порву...” Досвід!

Автори “Донецької мафії” так характеризують “перші університети” майбутнього “проФФесора”, чи то пак Доцента. У колонію його направили 15 грудня 1967 року. Звільнили достроково 1969—го — за один рік, 4 місяці та 24 дні до закінчення терміну ув’язнення. Але на волі донецький хлопець пробув рівно рік. 8 червня 1970 року суд Єнакієвого видав Януковичеві “нову путівку в життя” — два роки позбавлення волі за заподіяння умисних тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Важливо, що в кінофільмі охарактеризовано середовище, у якому відбулося становлення Януковича як людини. Про Пивнівку, околицю Єнакієвого, де виростав наш герой, тамтешній мешканець Аркадій Олексійчук у фільмі згадує так: “Усі боялися цього району. Там було “кодло”, там були хати для розборок. Туди звозили крадені шапки”.

Чи мав стосунок до хутряних шапок, які звозили в “кодло”, Віктор Федорович, чи ні, читач повинен сам домислювати. Відомо інше. Один із колишніх міліціонерів у фільмі звинувачує теперішнього Прем’єра у зґвалтуванні дівчини.

Автори змогли переговорити з чоловіком, який стверджує, що разом із майбутнім лідером Партії регіонів мотав строк. “Я єго коли вспомнив? Він став Прем’єр—міністром і як—то так висловився. Я подивився й кажу: о, дружок, там ми з тобою строк мотали вмєстє. Пахать, пахать, пахать надо...” — ламаною мовою передає свої спогади про героя фільму Микола Московченко. Навіть у зеків, судячи за фільмом, не дуже гарні враження про моральні риси Януковича. Не даремно він, як кажуть, мав малоавторитетне прізвисько Хам і, як сказано у фільмі, співпрацював з адміністрацією зони.

Як виявилося пізніше, досвід, здобутий Януковичем у зоні, знадобився йому на волі. Він познайомився з Ахатем Брагіним (вони навіть сфотографувалися на згадку, що й продемонстровано у фільмі), який на початку 90—х років став кримінальним авторитетом, більш відомим як Алік Грек.

Тоді ж на околиці Донецька зростав іще один герой фільму, права рука Аліка Грека — Рінат Ахметов. Він також знайшов своє місце в середовищі, яке мало проблеми із законом.

“Кримінального смерчу, який промчав Донецькою областю, не зазнала жодна з областей України. Пропадали люди десятками, причому з—поміж молоді, відбувалися зачистки, бригадні посилали людей, потім треба було сліди ховати. Я знаю випадок, коли зникли 5—7 молодиків. І ні родичі, ні друзі не підняли питання, куди ж вони поділися. Видно, вони знали, яка доля чекає цих молодих хлопців, і, певно, компенсацію отримали. Дуже багато злочинів треба буде розкрити”, — згадує сьогодні Сергій Приймачук. Він із 1994—го по 1999 рік був начальником міліції міста Слов’янська. Знати життя кримінального світу його зобов’язувала посада.

Рінат Ахметов був розумним хлопцем, і до тих, що не повернулися із кримінального поля, не належав. Його не закатали в асфальт за тодішнім звичаєм, а швидше, навпаки... Ось він, на кадрах оперативної зйомки, відтворених у фільмі Ар’єва, йде праворуч з Аліком Греком. На кримінальному “сходняку” він далеко не дрібна сошка.

Тепер він справжній король Донбасу. “Якщо спитати будь—кого, хто стикається з бізнесом, то він знає прекрасно: на всі підприємства, на всі найзапитаніші галузі діяльності має вплив Рінат Ахметов. А в Донецьку це особливо помітно. Це не секрет”, — каже той же Сергій Приймачук.

Як же так сталося, що Ахметов із простого, нехай і специфічного, хлопця став одним із найбагатших людей Європи?

“Ми розмірковували над питанням: чому 1995 року було підірвано керівника клану Ахатя Брагіна? І кому було вигідно прибрати цю людину? І чому главою клану після вибуху на стадіоні став саме Рінат Ахметов?” — запитує дослідник історії клану Борис Пенчук.

Ланцюг подібних резонансних подій тривав і далі. 1998 року було вбито директора донецького пивзаводу “Сармат” і директора “Побуттехніки”. Обидва підприємства перейшли під контроль угруповання,що набрало злету.

Певно, цей список можна продовжувати. Це, власне, і роблять автори стрічки “Донецька мафія”. Але навіщо? Головне, що наші герої (крім Ахатя Брагіна, царство йому небесне) зустрілися нині в списку кандидатів у народні депутати від Партії регіонів, щоб “стабілізувати” Україну. Навряд чи лоск їхніх дорогих костюмів затьмарить ідеологію, здобуту в зонах і бригадах. Це ж серйозні “університети”! Їх дипломи не підробиш.

Насторожує одне: як стверджує Володимир Ар’єв, телекомпанії бояться демонструвати правду про життя лідерів донецького клану. Невже “Шансон” заглушить правду?

Олег ДОНЧЕНКО