Мер злота

Врятувати Київ можуть тільки перевибори міської ради та її очільника.

Втрати Києва за всі періоди загарбань — від Батия до Сталіна і Гітлера — можуть виявитися мінімальними порівняно зі збитками, що їх завдає нинішня міська влада. Київ гине не тільки в соціокультурному сенсі (хоча чого варта сама лише зруйнована лаврська брама або Київська фортеця?!), він може поступово загинути й у прямому розумінні цього слова — одна з “висоток” Троєщини, побудованих абияк і з метою якнайшвидше “відбити” вкладені у будівництво гроші, вже перетворилася на “Пізанську вежу” місцевого розливу. Не керована ані логікою розвитку міста, ані здоровим глуздом забудова Києва триває й надалі, бо кращого заробітку, аніж викачування грошей зі столичної нерухомості, на сьогодні в Україні просто не існує. Тож ті, в чиїх руках розподілення земельних наділів, із впевненістю заміщають Бога на землі, вже писала про те, як 1 жовтня на сесії Київської міської ради стався нечуваний досі “атракціон чиновницької щедрості”: сотні гектарів столичної землі перейшли у приватні руки. Доходи від цієї оборудки дехто рахуватиме мільярдами доларів. Даним матеріалом ми підсумовуємо все, що вдалося дізнатися про цю справу.

Хто, куди і за скільки

Після виборів 26 березня 2006 року в Київській міській раді найбільше мандатів набрав БЮТ: “тимошенківцям” дісталося 41 крісло. Інші переможці столичних виборів розташувались у такому порядку: Блок Черновецького — 21 мандат, “Наша Україна” — 15, Блок Віталія Кличка “Пора”—ПРП — 14, Партія регіонів — 9, “Громадянський актив Києва” — 7, СПУ — 7, Народний блок Литвина — 6 мандатів.

Найпершим про інтереси киян забув “ГАК”. Після виборів “громадянські активісти” зосередили свої інтереси довкола Київенерго, лобіюючи виділення величезних коштів на погашення збитків, яких нібито перманентно зазнає ця компанія. “ГАК” та Блок Черновецького — це ті фракції у Київраді, які голосують завжди одностайно та за вказівкою своїх лідерів, говорить депутат від Блоку Кличка Володимир Бондаренко. Інші депутатські групи у тій чи іншій мірі зазнали розколу. Найбільших втрат зазнав БЮТ: лави фракції залишили 15 депутатів. Щодо них Блок Тимошенко застосував закон про імперативний мандат, проте, як каже депутат БЮТ у міськраді Олександр Бригинець, “зараз триває судова тяганина з адвокатами перебіжчиків, які намагаються відстрочити їхнє вигнання з Київради. Мабуть, коли закінчиться “коаліціада” і “прем’єріада”, вирішиться і це питання — суди в нас теж корумповані, й вони чекають, чим закінчиться сутичка вгорі”.

Єдине, в чому має рацію заступник Черновецького Олесь Довгий,— так це в тому, що опозиція в міськраді як єдиний, цілісний організм так і не склалася. Представник “Нашої України” Дмитро Андрієвський у коментарях вимушено констатує, що “більшість депутатів фракції, на жаль, голосувала за ці ганебні рішення (щодо надання земельних ділянок.). Позиція фракції на сьогодні чітко не зрозуміла”.

“Був момент, коли ми (опозиція до Черновецького.) відчули, що починаємо набирати більшість, але методи перетягування депутатів, включення їх в активну роботу з перерозподілу землі виявилися сильнішими”, — каже з цього приводу Володимир Бондаренко. І додає: у підсумку розподіл сил у Київраді стався не за політичними кольорами (“помаранчеві” — “сині”), а за ставленням до тих питань, які у вельми специфічний спосіб пропонує вирішувати тандем Черновецького і Довгого. “У соціалістів є один депутат, який голосує так, як ми, — Сергій Батрук. Серед “литвинівців” більш—менш лояльну позицію займають Михайло Голиця та Анатолій Коваленко”, — каже Бондаренко. Проте віднедавна, за його словами, зірка київського мера покотилась: тепер жодна політична сила не хоче бруднити себе зв’язками з Черновецьким.

Невидимий кворум і відсутня стенограма

Перед тим, як перейти до головних звинувачень, які висувають нинішньому київському голові, доведеться зробити низку ліричних виступів. Зокрема, й про те, яку бомбу уповільненої дії заклав під роботу київської мерії попередній її керманич — Олександр Омельченко. Передусім, відзначає Володимир Бондаренко, “ще Омельченко створив такі умови, за яких незрозуміло, яким планом розвитку міста слід керуватися — тим, що в Київпроекті, чи тим, що в Київархітектурі? Маючи два генеральні плани, можна не звертати увагу на обидва”.

Не тільки в цьому сіль, заперечує голова столичної організації Партії регіонів Василь Горбаль. “Так, має значення і те, що відсутній генеральний план розвитку Києва, але більшість питань лежить у площині порушення регламенту”, — говорить він.

З дотриманням регламенту в Київраді й справді велика скрута. На цьому сходяться представники різних політичних сил. “Рішення приймають пачками, без будь—яких документів. Хоча, за правилами, слід показати експлікацію кожної ділянки: де вона розміщена на території Києва, з чим межує, для чого відводиться земля. Криміналізоване і корумповане до найвищої міри керівництво Київради жодне земельне питання не вирішує без хабарів, тож сотні київських сімей залишаться без житла — нормальним шляхом жодного сантиметра землі в Києві отримати неможливо”, — каже Володимир Бондаренко.

Першого жовтня, додає БЮТівець Бригинець, “депутати голосували чужими картками — в залі через це навіть виник конфлікт”. Бригинець скромно замовчує в коментарях той факт, що з цього конфлікту він вийшов постраждалим: Бригинця та його колегу Юрія Дмитрука почали бити депутати Блоку Черновецького, коли БЮТівці намагалися відібрати в них чужі картки.

Щоправда, подібні ексцеси в розмові з кореспондентом “України молодої” категорично й емоційно спростував Олександр Луцький, секретар земельної комісії Київради. “Я був у залі, бачив кворум, усі депутати були на місці. Це опозиція хотіла зробити так, щоб не було кворуму, намагались забрати картки, але їм це не вдалося. А навіть якщо комусь і треба терміново вийти із залу — зробити дзвінок абощо, то що, я не довірю своєму колезі проголосувати за мене, тим паче що напередодні кожне земельне питання було обговорене на фракції, і фракція прийняла узгоджене рішення? А хіба у Верховній Раді не так? Можна подумати, що 228 депутатів коаліції завжди сидітимуть на місці...”.

Авторці цих рядків довелося докласти деяких зусиль, щоб повернути розмову з паном Луцьким з русла Верховної Ради до проблем ради міської. Але на запитання про відсутність експлікації земельних ділянок та форс—мажорний темп прийняття рішень відповідь була, як на мене, алогічна: “Щоб на сесії втрачати на земельне питання по півхвилини, люди роками збирають документи, отримують висновки всіх міських служб. Якщо йдеться про відкриття АЗС абощо, потрібні ще три додаткові висновки. Тож за кожною земельною ділянкою — кропітка праця”. Усе це так, але хіба Київрада не має перевіряти “роками збирані документи”?

Ще одне регламентне питання, яке турбує, зокрема, Василя Горбаля, пов’язане з відсутністю стенограми пріснопам’ятного засідання Київради 1 жовтня. “Я робив звернення стосовно можливості отримання стенограми і результатів голосування. На жаль, уже пройшов 10—денний термін, але я нічого не отримав. Я повторно нагадав про необхідність реагувати на звернення народного депутата. А останні оновлення на сайті київської міської влади — я вчора заходив на цей сайт — датовані ще травнем 2007 року”.

На підготовку стенограми засідання міськради йде зазвичай місяць, пояснив прес—секретар Олеся Довгого Юрій Хавич. Розтягнутість процесу в часі пов’язана з ретельною перевіркою кожним депутатом своєї частини виголошених реплік, пояснює він. Залишимо це, як—то кажуть, без коментарів.

Знаменитий київський “дерибан”: тактика і стратегія

З усіх розмов, які провела з поінформованими джерелами, схема того, що сталося на засіданні Київради 1 жовтня, вимальовується така: у той день депутати передали компаніям та приватним особам величезні земельні наділи. Про ціну питання ми скажемо пізніше, а поки декілька слів стосовно приватних осіб. Серед інших у їхньому числі було і кілька сотень студентів, які отримали по десять соток київської землі кожен. Пізніше Олесь Довгий назве це допомогою молоді, а Володимир Бондаренко — не надто ретельно замаскованою під законність схемою, коли студентську когорту просто використали як групу підставних осіб, котрі отримали землю винятково з метою її негайного перепродажу. За це, каже Бондаренко, студентам відслинили, мабуть, 150—200 доларів нагороди, але не більше.

“У Києві існує квартирна черга, де все більш—менш зрозуміло, — говорить Олександр Бригинець. — А із землею такої ситуації немає: ми не маємо реєстру, не знаємо, хто після кого стоїть у черзі, не маємо всіх справ. Тому й виходить, що дехто стоїть роками, десятиліттями, а дехто отримує землю після кількох місяців із моменту подачі заяви. Мабуть, не все так просто і не все випадково, коли звичайний студент отримує кілька соток землі...”. До того ж, наголошує Бондаренко, приїжджий студент, який ще рік тому до столичної нерухомості взагалі жодного відношення не мав.

“Повну картину всіх оборудок ми отримаємо тільки тоді, коли буде проведене детальне розслідування того, хто і навіщо скуповував землю, — каже “нашоукраїнець” Дмитро Андрієвський. — Зараз ми тільки здогадуємось, що тут щось не чисто. Якщо зазвичай за один раз 30—40 людей отримують земельні ділянки, то 1 жовтня людей було понад триста. Ми маємо інформацію, що багато з них подали заяви тільки у вересні, а вже в жовтні отримали таку можливість”.

До речі, за даними журналу “Корреспондент”, значна кількість приватних осіб, ощасливлених 1 жовтня, подала свої заяви — не домовляючись (?!) — в один і той самий день: 17 листопада 2006 року.

З миру по нитці — голому сорочка, говорить народна мудрість. Зі студента по 10 соток — дяді на готель (варіанти: спортивний, розважальний комплекси, казино, котеджний комплекс, хмарочос etc.) Так і минає слава міста. Якщо скласти докупи маленькі (“студентські”) ділянки, то в підсумку зацікавлена особа отримає чималий наділ для своїх найзухваліших “капризів”, які, зрештою, проїдять іще одну білу пляму на карті Києва. Колись певні межі не наважувався переступати мер Омельченко, відмовившись, зокрема, від забудови 873 гектарів Пущі—Водиці. Нині і Пуща, і Конча—Заспа, і Пирогів, і Феофанія, і Жуків острів, і Труханів острів, і Звіринець (де просто на кістках ченців зводиться готель, про що  вже писала раніше) — все це віддано на поталу, сором і пограбування нинішній міській владі. Вона не знає жодних стримуючих факторів.

Що ж стосується зацікавленості у київській землі конкретних компаній та осіб з політичного бомонду, що за ними стоять, то тут ми знову звернемося до інформації, надрукованої в “Корреспонденті”. Як пише журнал, до кола власників таких компаній належать далеко не останні персони з Партії регіонів, Блоку Тимошенко, “Нашої України”, Блоку Черновецького тощо.

Олек­сандр Бригинець та Дмитро Андрієвський спростували інформацію стосовно того, що з отриманими внаслідок “дерибану” земельними ділянками пов’язані інтереси, відповідно, Бориса Губського та Давида Жванії.

Що ж до інших фігурантів великосвітських пліток, то розмови про те, що “Регіони”, мовляв, за те й образились на Черновецького, що не змогли вирвати з чіпких рук Олеся Довгого Жуків острів, у свою чергу відкинув Василь Горбаль. А на захист Довгого встав, природно, Олександр Луцький, який доводив, що на Жуковому — заповідник, тож жодної “лівої” забудови там не буде. Проте, як пише “Корреспондент”, права рука Черновецького зусиллями наближеної фірми будуватиме на острові оздоровчий центр “Сесіль”.

“Хепі бьоздей” мільйонної вартості

Найяскравіший епізод “дерибану” київської землі “Україна молода” приберегла на завершення даного сюжету. Як розповів Володимир Бондаренко, одного разу депутат фракції “Регіонів” у міськраді підвівся і оголосив: сьогодні, мовляв, колеги, день народження нашого однофракційця, тож давайте подаруємо йому клаптик землі. І рада проголовувала “за”...

А тепер обіцяна ціна питання. “Тільки з голосу — тобто без попереднього обговорення — на сесії було внесено 20 питань, які стосувалися 1740 гектарів землі. Йдеться про мільярди доларів, якщо вважати, що на сьогодні сотка землі коштує здебільшого від 30 до 50 тисяч доларів. А всього на сесії 1 жовтня було розподілено приблизно три відсотки київської землі, тобто більше 2,5 тисячі гектарів” — ділиться своєю арифметикою Дмитро Андрієвський. Додамо від себе, що в гектарі — сто соток, а в центрі міста ціна ще більш зростає.

Володимир Бондаренко пропонує рахувати інакше: уявімо собі, каже він, що на одному гектарі землі зводять три будинки площею 10 тисяч кв. м. кожний. Один будинок коштує 10—12 мільйонів доларів. При продажі готового житла квадратний метр на Печерську коштує 5 тисяч доларів, тож, якщо 10 тисяч помножити на 5 — виходить 50 мільйонів. Три будинки — 150 мільйонів. Тож у задачнику запитують: на яку суму збагатиться Нвер Мхітарян, керівник фірми “Познякижитлобуд” і кандидат у нардепи від Партії регіонів, якщо він отримав від Черновецького землю на Печерську фактично задарма?

Щоправда, до всього сказаного слід додати важливу ремарку: рішення Київської міської ради, прийняті 1 жовтня 2007 року, ще НЕ підписав Леонід Черновецький. Це означає, що акти надання землі фізичним чи юридичним особам не набули чинності, а відтак будь—який продаж заповітних столичних гектарів є неможливим. На цьому в розмові з “УМ” особливо наголошував Олександр Луцький: “Мер дав обіцянку не підписувати рішення Київради. А якщо немає рішення, ти не можеш нічого зробити зі своєю ділянкою: продати, подарувати... Чому він не підписав? Тому що піднявся великий шум, велика брехня, мер сказав журналістам: я буду розбиратися окремо з кожною ділянкою...”.

Усе це чудово, говорить Олександр Бригинець, але “небезпека в тому, що ми не знаємо, які саме рішення Черновецький не підпише. Може виявитися, що з кількасот рішень він не підпише два або три. Друга проблема в тому, що Черновецький не ходить на сесії, а коли сесія закінчується, він починає розказувати про те, як депутати неправильно голосують”.

(Відкриємо тут дужку і зазначимо принагідно, що на дивну поведінку нашого екзотичного мера звернув увагу вже не один депутат. Володимир Бондаренко, наприклад, перераховуючи методи, якими можна “знешкодити” Черновецького, цілком серйозно згадав і варіант із відстороненням від головування на сесії Довгого. Без Довгого, сказав він, Черновецький нічого не зможе, адже сам він не витримує сидіння на сесії довше 20 хвилин. Зараз серед політиків стало модним перевіряти один одного на наркозалежність чи пристрасть до зеленого змія. Вочевидь, фраза “пішов ти... до лікаря” таки має цілком прикладний зміст).

Що ж до зауваження Луцького стосовно перешкод, які чинить преса втіленню у життя “найсправедливіших” рішень Київради, скажу так: якщо й моя дещиця буде у тому спільному ділі, яке ми робимо з колегами, здіймаючи “великий шум”, я вважатиму, що прожила своє журналістське життя недарма. Принаймні подовжила існування мого Києва на пару зайвих діб.

До речі, після обуреної реакції киян на “дерибан”, Олесь Довгий двічі (і вчора в тому числі) проводив показові засідання Київради, на яких свою землю отримали малоімущі громадяни.

Повернути землю та переобрати мера

Із запитаннями про те, що робити в ситуації, яка склалася, і чи можливе повернення розданих 1 жовтня земельних наділів, “УМ” зверталася до всіх наших співрозмовників. Дехто пропонував залучити до розв’язання Президента України, дехто — терміново скликати засідання РНБО. Як видається, слушну думку висловив Дмитро Андрієвський: “Треба попередити інвесторів, яким буде запропонована така земля, аби вони поки що втримались від її придбання, бо це неправильно — купувати те, що було фактично вкрадене”. А ще, додає Андрієвський, необхідно звернутись до правоохоронних органів, а також до Верховної Ради, яка каже, що “нашоукраїнець” має право призначити нові вибори міського голови. А поки що слід негайно додавати позов до суду, каже “регіонал” Василь Горбаль. “Віталій Кличко, щоправда, вже подав до суду, але мені не зрозуміло, що саме він оскаржує, бо я так бачу, що й у нього немає рішень, які прийняла Київрада”, — говорить Горбаль.

Про позов Кличка відомо тільки те, що він був скерований до Адміністративного суду Києва, який відмовився його розглядати через невідповідність юрисдикції суду. За словами депутата від Блоку Кличка Наталії Новак, тепер вимогу скасувати рішення Київради від 1 жовтня розглядатиме Шевченківський райсуд .

Проте на позитивну ухвалу навряд чи варто розраховувати. Так принаймні вважає Володимир Бондаренко: “Черновецький і група юристів, яка з ним працює, вживає певні запобіжні заходи: земельна ділянка негайно перепродається — і ось вона в руках вже третіх чи десятих власників. Юридичні наслідки такої ситуації визначити надзвичайно важко, тому що кожен, хто купив цю землю на вторинному ринку, є чистим перед законом”. Крім того, наголошує депутат, Феміді взагалі довіряти не варто: “Тетяна Ківалова представляє інтереси Черновецького в усіх судах Києва, а Сергій Ківалов (член Вищої ради юстиції і батько Тетяни Ківалової) має вплив на суддів через ВРЮ”.

І все ж, хоча шлях до виправлення ситуації є тяжким і тернистим, про безвихідь говорити рано. Переобраний склад Київської міської ради на чолі з новим мером міг би усунути шкоду своїх попередників. Розпуск чинного депутатського складу міськради та проголошення у столиці дострокових виборів зацікавлені особи пов’язують із певними кроками нового українського парламенту.

По—перше, говорять вони, Верховна Рада може внести зміни до закону “Про столицю” в частині трактування позицій, пов’язаних із головою держадміністрації. Свого часу, пояснює Володимир Бондаренко, Конституційний Суд ухвалив рішення, згідно з яким Президент зобов’язаний призначити головою КМДА особу, обрану мером. Якщо переформатувати ці дві посади, то керівник міста виконуватиме суто господарські функції, а голову КДМА призначатиме Президент. Саме очільник КДМА керуватиме тією адміністративною системою, якою сьогодні керує Черновецький і яка ніде у світі не належить до муніципальних структур, а винятково до державних.

По—друге, та ж сама Верховна Рада може внести зміни до Закону “Про всеукраїнський та місцевий референдуми”, адже, за чинним законодавством, згоду на проведення плебісциту щодо власного усунення з посади мав би дати сам Черновецький, що є абсурдною вимогою, яку київський голова, звісно ж, не виконує.

По—третє, щодо Черновецького, говорить Бондаренко, є декілька незакритих кримінальних справ, зокрема, про підкуп виборців. Якщо їх мало, веде далі депутат, можна порушити й нові — приміром, за фактом продажу банку “Хрещатик”.

По—четверте, “запуск” адміністративної реформи (бодай на рівні перших кроків у напрямку її запровадження) можна було б також використати для проведення дострокових виборів — наприклад, у зв’язку зі зміною формату фінансування міста.

І, зрештою, по—п’яте: якщо виключити з лав депутатів міськради перебіжчиків, Київрада буде укомплектована опозицією, яка матиме більшість і забезпечить позитивні зміни.

Наталія ЛЕБІДЬ