Ядерний полігон у Чорнобилі не вбереже від проблем

І що з ними робити далі — ніхто не знає. Коштів на продовження терміну експлуатації — а для цього знадобляться сотні мільйонів доларів — немає. Не відомо також, де брати гроші на виведення блоків із експлуатації, куди вивантажувати відпрацьоване ядерне паливо…

Із запізненням рівно на 6 років у зоні Чорнобильської АЕС нарешті запустили першу чергу комплексу “Вектор”, де зберігатимуть радіоактивні відходи. З огляду на те, що у фінансуванні проекту брали участь і країни Заходу, на церемонію запуску прибув разом із президентом Віктором Ющенком і представник Європейської комісії Маркус Корнаро.

Чорнобильський “Вектор” стане одним із найпотужніших у світі центрів для зберігання ядерних вдіходів — це опромінені в 1986 році машини, баржі, сільгосптехніка тощо. Вчені прогнозують, що через 300 років ці ядерні залишки стануть безпечними для довкілля. “Там зберігатимуть лише українські відходи”, — переконує громадськість керівництво МНС.

Україна стала одним із найпотужніших світових полігонів щодо виведення з експлуатації зупиненої атомної електростанції. Після аварії в Чорнобильській зоні створилося понад 800 звалищ радіоактивних відходів (РАВ).

Там зберігаються назавжди покинуті мільйони тонн опроміненого брухту — покинута техніка та інші металоконструкції. В зоні зберігається майже 3 млн тонн заражених радіацією конструкцій — їх активність перевищує 200 тисяч кюрі. Це небезпечне джерело опромінення діє вже 22 роки.

А ще там — 15 млн куб. м високоактивного ґрунту. І це — не враховуючи відходів Саркофага. Згадані радіаційно небезпечні об'єкти розташовані у верхній частині Дніпра. Вони створюють реальну небезпеку для інших територій України, адже воду з Дніпра п'є більшість нашого населення.

Загалом у Чорнобильській зоні зберігається 95% усіх РАВ, що продукуються в Україні. Починаючи з 1962 року, державні міжобласні спецкомбінати “Радон” приймали на зберігання та захоронення низько- та середньоактивні відходи, що створювалися від експлуатації джерел іонізуючого випромінення. Сховища були розраховані на 30 років, їх проектний термін давно завершився, а накопичені РАВ давно “чекають” гідного для них сховища. Крім того, зупинка експлуатації ЧАЕС зумовила різке збільшення відходів у зоні.

Але затримка спорудження Центру з переробки та зберігання низько- та середньоактивних ядерних відходів “Вектор” фактично на 8 років загальмувала процес виведення ЧАЕС зі статусу такої, що працює (цей статус діятиме доти, поки не вивантажать повністю все ядерне паливо з реакторів).

Спорудження комплексу “Вектор” розпочалося ще 1998 року, за 17 кілометрів від ЧАЕС (колись це було село Буряківка). Його фінансують країни Заходу спільно з українською стороною, а будує “Техноцентр”. Запуск першої черги комплексу планували на 2002 рік, але він не відбувся.

Коштом української сторони зводилися інфраструктурні системи: енерго- та водопостачання й очищення тощо. Європейська комісія фінансувала також заводи, які мали вирішити проблему з рідкими та твердими відходами, що накопичилися за час експлуатації ЧАЕС.

Жодного з цих ключових міжнародних проектів досі не завершили, а тому проблема перетворення Чорнобильської зони в екологічно безпечну систему — лише декларація.

Зацементовані відходи (їх отримають лише тоді, коли збудують завод із переробки рідких РАВ) у спеціальних контейнерах будуть спрямовувати в сховища “Вектор”.

Пусковий комплекс “Вектора” розрахований на захоронення понад 19 тис. куб. м ядерних відходів — він матиме два сховища, а з часом до нього інтегрують необхідну кількість блоків. “Вектор” має розгалужену інфраструктуру, яка забезпечує сучасний зв'язок, електропостачання, шляхи сполучення.

Загалом у зоні збудують 39 промислових об'єктів, які забезпечуватимуть комплекс усім необхідним для життєдіяльності.

Остання паливна касета...

Чорнобильська станція стала полігоном для невластивих їй раніше виробництв. У грудні 2007 року виповнилося 7 років, відколи Україна на вимогу Заходу зупинила ЧАЕС. У відповідь на це країни Заходу надали кошти на перетворення об'єкту “Укриття” в екологічно безпечну систему, а також профінансували будівництво низки об'єктів, які забезпечують виведення станції з експлуатації.

На майданчику ЧАЕС будують сховище для відпрацьованого ядерного палива, завод із переробки рідких РАВ і промисловий комплекс для твердих відходів. Ці проекти фінансуються в основному коштом ЄК. Від готовності вказаних об'єктів залежить виведення з експлуатації зупинених енергоблоків ЧАЕС. Але жоден із них досі не введений у дію, хоча терміни давно минули.

Ба більше, сховище, збудоване французькою компанією Framatome, не придатне до використання, воно потріскалося. І тепер американська Holtek будуватиме все з початку. А тому й досі не було змоги вивантажити ядерне паливо з усіх зупинених реакторів. А згідно з чинними нормативами, ядерна установка, якщо вона не вивільнена від палива, продовжує перебувати в статусі такої, що працює. Тому понад 3 тисячі осіб, як і до зупинки станції, ходять на роботу, а витрати лягають на Держбюджет.

І лише 23 квітня 2008 року була вивантажена остання паливна збірка з активної зони третього реактора ЧАЕС. Деякий час відпрацьоване паливо перебуватиме у пристанційному басейні витримки й чекатиме свого перевантаження в сховище, яке збудують американці.

Схожа доля чекає й інші станції після виведення їх із експлуатації. Відомо, що 2010 року завершується термін експлуатації першого енергоблоку Ріненської АЕС, і відразу ж настане черга інших блоків. І що з ними робити далі — ніхто не знає. Коштів на продовження терміну експлуатації — а для цього знадобляться сотні мільйонів доларів — немає.

Не відомо також, де брати кошти на виведення блоків із експлуатації, куди вивантажувати відпрацьоване ядерне паливо. Задекларовані до створення фонди — порожні, адже в тарифі на струм від АЕС надвишки для наповнення фондів не передбачені. Тож не дивно, що тариф для АЕС майже втричі нижчий, аніж для теплових електростанцій.

На тлі сказаного досить дивними видаються наміри України, задекларовані в Енергетичній стратегії до 2030 року, подвоїти потужності атомних електростанцій. Фінансові ресурси для реалізації такої програми атомники сподіваються отримати в економічно обґрунтованому тарифі. Але вітчизняна промисловість може не витримати таких навантажень.

Наталка ПРУДКА