“Зрада” у ворожому стані

Блоги як барометр — непогано відображають суспільні настрої. Там, де ЗМІ зберігатимуть нейтральний тон і баланс думок, блогер не соромитиметься. Саме за емоціями та суб’єк­­тивними оцінками читачі й приходять у блоги, вважаючи їхніх авторів правдорубами з народу.

Високою є популярність блогів у сусідній Росії, де дуже мало об’єктивних медіа. Тамтешня політична блогосфера ділиться на два табори: ліберальний і червоно-коричневий. При цьому впадає в очі цікава тенденція. Якщо раніше в першому таборі владу постійно й нещадно критикували, то в другому після анексії Криму було чимало схвальних відгуків на адресу Кремля. Сталіністи, націоналісти, монархісти разом утворювали так званий віртуальний антимайдан, який проклинав Америку, Майдан і “фашистську Україну” та закликав розправитися з п’ятою колоною всередині РФ.  

Після того як Росія загрузла у воєнних діях на Донбасі й вступила у війну в Сирії, градус оптимізму в червоно-коричневій блогосфері помітно знизився. Погіршення економічної ситуації всередині країни та міжнародна ізоляція поступово звели нанівець ейфорію, що вирувала в 2014 році. У середовищі імперців, котрі ще вчора розмірковували про те, як Путін змусив увесь світ поважати Росію, з’явилося розуміння, що “щось пішло не так”. Націоналістична блогосфера розділилася на два табори: тих, хто вірить у “хитрий план Путіна”, і тих, хто переконаний, що “Путін усе злив”. Перші досі впевнені: “цар знає, що робить” — і виправдовують будь-яку дурість російської влади. Другі вважають, що Путін “зрадив Новоросію” і взагалі є “такою самою американською маріонеткою, як і Навальний”. При цьому представники обох таборів усіляко висміюють позиції одне одного й обзивають опонентів засланими козачками.

Загалом ситуація дуже нагадує горезвісний антагонізм в українській Facebook-спільноті, що також поділяється на прихильників “зради” та “перемоги”, які доводять критику та апологію влади до абсурду.

Публікації авторитетних російських блогерів свідчать про поступову зміну суспільних настроїв. Адже такі настрої зазвичай змінюються згори донизу: від думаючого, читаючого середовища до плебсу. А у творчому середовищі це вже помітно. Автори блогів, що набирають тисячі коментарів і мільйони переглядів, дедалі частіше жорстко критикують правлячий режим.

Градус негативу в червоно-коричневих блогах підскочив після інциденту з Туреччиною. “Кількість танків та інших ядерних боєголовок Рассєюшку не врятують, якщо на плечах немає голови, бо воюють насамперед головою, а потім уже всім іншим. Поки що ж наші генерали в повний зріст демонструють свою тупість і боягузтво. Щоб програти війну, достатньо, аби твої захиснички володіли лише однією з названих якостей. Наші генерали боязливі й тупі однаковою мірою. Іноді вони більш боязливі, іноді більш тупі, але загалом це їхні головні професійні якості, які в комплексі роблять їх профнепридатними.

Отже, війна з Туреччиною вже триває. Почалася вона з того, що турки збили Су-24. Наші боягузливі генерали одразу озвучили версію, що літак збитий із землі сирійськими повстанцями. Якби турки промовчали, то ніякої ганьби РФ не було б. Але вони з обуренням плюнули в пику боягузливим рашкованським генералам, публічно заявивши, що збили російський літак свідомо й збиватимуть ще, якщо ті й далі порушуватимуть священний турецький кордон”, — пише популярний російський блогер-сталініст Алєксєй Кунґуров.

У його блозі регулярно з’являються статті, у яких аналізуються важке становище Росії та невідворотність катастрофи путінського режиму. Кунґуров, як і практично всі інші прихильники табору “Путін усе злив”, є однодумцем і шанувальником Іґоря Стрєлкова, якого вважає чесним та ідейним борцем за права росіян. Умовні “стрєлковці”, як правило, звинувачують у “зливі Новоросії” Владіслава Суркова, якого перетворили на абсолютно демонічну та зловісну фігуру, що стоїть за всіма бідами й нещастями “народних республік”.

“У політичній сфері Україна впевнено лупить РФ, яка навіть не намагається дати здачі. Півтора року тому Київ перекрив Північно-Кримський канал. Росія втерлася. Потім Київ в односторонньому порядку скасував режим в’їзду на територію своєї країни росіян за внутрішніми паспортами. Росія проковтнула. Російський бізнес з України практично видавлений. А що там із фабрикою ROSHEN у Липецьку? Працює, фігачить по 500 т цукерок за добу. Проблеми в неї, звичайно, є. Наприклад, холдинг “Об’єднані кондитери” пред’явив липецькій фабриці претензії, мовляв, не по праву ви використовуєте в назві своєї продукції радянські бренди. Смішно?

Чим Росія відповіла на транспортну блокаду Криму? Нічим. Як відреагувала на припинення поставок українського продовольства в Крим? Ніяк. Газовий шантаж теж не працює…

Загалом, хоч як смішно, але факти говорять про те, що Росія поводиться як країна-васал. Але чий? Васал України! Причина зрозуміла: у руках Києва, образно висловлюючись, яйця Путіна — труба в Європу”, — пише Алєксєй Кунґуров про російсько-українські відносини.

Характерно, що, як і Кунґуров, російські націоналісти часто схильні демонізувати Україну й представляти її у вигляді якоїсь грізної сили, яка вистояла на Донбасі та ще й змогла дати Путіну по зубах. Як бачимо, актуальне в Росії і питання липецької фабрики Порошенка, що також довго мусується в Україні.

“Можлива зміна правил МВФ, що дозволяє йому кредитувати держави, які допустили дефолт за своїми зобов’язаннями, явно приурочена до 20 грудня, коли Україна може формально стати банкрутом, не сплативши борг Росії. Це повністю знецінює сенс дефолту, який може в такому випадку лише морально втішити Москву. Київ категорично не бажає платити, і МВФ вельми недвозначно дає йому на це добро. До речі, менш як місяць тому рейтингові агенції підвищили кредитний рейтинг України — це теж свідчить про те, що Захід цілком прагматично оцінює наслідки такого рішення. Доки Україна виконуватиме роль загрози для Росії, з нею все буде добре, причому Захід робитиме все можливе, щоб і РФ фінансувала майбутню війну із собою строго за озвученим раніше сценарієм”, — пише інший популярний у Росії блогер Анатолій Нєсміян, який веде блог під ніком Ель-Мюрід.

Нєсміян також регулярно, як сказали б в Україні, “розганяє зраду”, критикуючи Путіна за злив Донбасу.

“За повідомленнями з Донбасу, від Горлівки до Донецька просто зараз тривають серйозні перестрілки з використанням стрілецької зброї, гранатометів, гармат і мінометів. У російських ЗМІ із цього приводу цілковита тиша й тільки виття “помстимося Туреччині”. Донбас — уже відпрацьована й міцно забута тема, у нас тепер інші пріоритети. Ми їм нічого не обіцяли, ми обіцяли іншим”, — коментує він воєнні дії в Донецькій області.

Розкачує антипутінські настрої в середовищі сталіністів і радикалів і ще один відомий російський письменник та блогер-імперіаліст Максім Калашніков (справжнє прізвище Кучєрєнко). Він є переконаним українофобом і прихильником відродження СРСР. Зараз підтримує протести далекобійників, а також запевняє, що на Росію Путіна чекає економічний крах.

“Падіння цін на нафту нижче ніж 40 $/бочка. Протест дальнобоїв. Дедалі більші злидні громадян. Бомбардування в Сирії за відсутності явного успіху військ Асада в наземному наступі. “Пропуск ударів” Кремлем один за іншим: то ніхто не збиває літаки, що б’ють по табору військ Асада, то турки творять те, що захочуть. Усі вже зрозуміли, що влада в РФ — це злодій на злодієві. Інформаційна ініціатива втрачена Кремлем. Причина одна: лінь і бездарність керівництва РФ у 2000—2014 роках. Час, коли можна було використовувати трильйони нафтодоларів, які лилися в країну, щоб побудувати нову індустрію, скинути податки на підприємства й знайти нові (крім вуглеводнів) джерела доходів, втрачено. Становище взялися виправляти зараз, коли потоків більше немає, бюджет тріщить по швах, внутрішній попит зіщулився. Та ще й за збереження недоступності кредитів. Та їжаку зрозуміло, що ніякої нової індустріалізації не буде! З такими-то умовами і з такими “вождями”! РФ занурюється в цілковитий морок”, — типова цитата з творчості Калашнікова. У схожому ключі написані практично всі його опуси за останній рік.

Проте не піддається розчаруванню в червоно-коричневому середовищі популярний блогер із Севастополя Боріс Рожин (пише під ніком Colonelcassad), якого можна зарахувати до прихильників концепції “хитрого плану Путіна”. Рожин переконує своїх читачів, що Росія не кинула Донбас, успішно веде війну в Сирії, а Путін має чітку стратегію, за якою планує всіх переграти.

У дні енергоблокади Криму блогер запевняв, що блокада неефективна, і хвалив Путіна за енергоміст. Коли енергоблокада фактично закінчилася, став висміювати її організаторів.

“Енергоблокада Криму очікувано завершилася зрадою.

1. Де-факто блокада була прорвана із запуском першої черги енергомоста в ніч із 2 на 3 грудня. У нас на районі світло вже більш як добу не вимикають. Сьогодні настала пора фінальної енергозради.

2. Татари, не дочекавшись звільнення своїх поплічників (без звільнення яких вони не давали ремонтувати опори ЛЕП), офіційно погодилися зняти блокаду, але було вже пізно.

3. “Правосєкі” це сприйняли як зраду й припинили свою участь у блокаді.

4. Решта активістів вважають, що Джемілєва й Чубарова купив хитрий олігарх Фірташ, який відстібнув “борцям за свободу”, щоб енергія пішла на його кримське підприємство.

5. Ну й увінчав всю цю зрадну ганьбу наш улюбленець Ленур Іслямов, який заявив, що вони від самого початку знали, що довго блокада не триватиме”, — типовий приклад творчості Рожина.

Щоправда, читачі блогера в коментарях не зав­жди поділяють його переможні рулади. Наприклад, схожий оптимізм Рожина в описанні ситуації на Донбасі найчастіше наражається на критику насамперед донбаських читачів.

А загалом очевидно, що в середовищі радикалів наростає невдоволення режимом Путіна, який для них виявився недостатньо агресивним і кривавим. Настрої лідерів думок через деякий час поширяться і на російське суспільство, що дедалі скептичніше ставитиметься до політики влади й дедалі агресивніше сприйматиме її невдачі.

Денис КАЗАНСЬКИЙ