​Знову про стратегію. Де ми? Хто ми?

 Два погляди на військо та війну.

• операція зі створення цифрового поля;

• операція з контролю за радіоелектронною обстановкою;

• операція комбінованих ударних безпілотних і кіберзасобів;

• логістична операція;

• операція зі зниження економічного потенціалу противника;

• операція з повної ізоляції та виснаження;

• роботизована пошуково-ударна операція;

• роботизована операція з контролю кризового району;

• психологічна операція ударними засобами;

• оборонна технологічна безконтактна операція.

Військова наука має напружитися, а здобувачі вчених звань і ступенів потроїти зусилля, адже запропоноване для наукових пошуків поле близьке до безмежного. Війська ж, навпаки, зсунуть каски на потилицю, поставлять своє улюблене питання “що вони там курять?” і повернуться до чергового штурму чергової посадки, маючи стрілецьку зброю та завзяття помститися за полеглих побратимів. Без всіляких роботів, кіберзасобів і посеред безкрайніх ланів замість цифрових полів.

Згадані в статті терміни “дизайн операції”, “ефекти” однозначно свідчать про те, що в голубому будинку на Повітрофлотському знайомі з такими документами, як , 3-0, Joint Operations (“Спільні операції”) та JP 5-0, Joint Operation Planning (“Планування спільних операцій”) — системотворчими публікаціями про оперативну роботу штабів всіх рівнів. Тут дещо зупинюся, щоб було зрозуміло.

Джеймс Меттіс, колишній командувач Об'єднаних сил США, пояснюючи бачення спільного підходу до дизайну операції, сказав, що “дизайн не замінює планування, але планування неповне без дизайну. Баланс між ними змінюється від операції до операції, а також у межах кожної операції. Розробка (дизайну) допомагає командиру систематизувати погано структуровану проблему, щоб планування могло призвести до ефективних дій з досягнення стратегічних цілей”. JP 3-0 визначає дизайн операції як концепцію та побудову структури, яка лежить в основі плану кампанії чи великої операції та плану її подальшого виконання. Розмови про дизайн операції точаться у штабах з 2010 року, але особливо гучно — року з 2019. Невже нарешті починають проростати “стандарти НАТО”?

Головком вважає, що безпілотні й інші новітні технологічні системи здатні:

• підвищити ступінь безконтактності ведення бойових дій і, як наслідок, знизити рівень втрат; 

• знизити ступінь участі традиційних засобів ураження у виконанні бойових завдань;

• забезпечити ведення бойових дій з обмеженим залученням важкої бойової техніки;

• завдавати ураження як надводним, так і підводним силам противника та його береговій інфраструктурі; 

• завдавати противнику масованих раптових ударів по об’єктах критичної інфраструктури, важливих комунікаціях без застосування дорогих в експлуатації та виробництві ракет і пілотованої авіації. 

Якщо не зазирати в глибину, то можна погодитися.

Він також запропонував головні напрямки зосередження зусиль цього року:

• створення системи забезпечення Сил оборони високотехнологічними засобами (це точно задача Збройних сил України? Чим не влаштовує поточна система? Чому високотехнологічні засоби потребують окремої системи від низькотехнологічних, якщо в кінці ланцюжка забезпечення — один і той самий солдат?);

• упровадження нової філософії підготовки та ведення воєнних дій з урахуванням обмежень (хто має стати носіями нової філософії? Хто їх навчить цієї філософії? Хто створить нову філософію? Що робити з носіями старої філософії та людьми взагалі без будь-якої філософії?);

• опанування нових спроможностей ведення бойових дій (ЗСУ отримають найближчим часом нові спроможності, щоб почати їх опановувати? Якщо так, то які саме? Звідки вони мають узятися?).

Питань більше, ніж відповідей.

Тепер до посту Гліба Бітюкова. “Неможливо бактерії перемогти іншими бактеріями. Для того, щоб нам перемогти армію озброєних бактерій, мало стати більш озброєними бактеріями. Потрібно стати антибіотиками”, — пише пан Гліб, і ця формула збігається з баченням головкомом необхідності трансформації. Але розбігається у шляхах здобуття статусу “бойовий антибіотик”.

Не просто так я запитую про те, звідки мають узятися носії нової філософії війни. Головком обходить питання професійного розвитку персоналу, покладаючись виключно на технології та досягнення військової науки. Військовослужбовець на всіх рівнях має бути навчений і розвинений, зауважує пан Гліб. І він цілком правий — жодна безпілотна система нічого не варта без кваліфікованого персоналу. Зустрічався я кілька тижнів тому з представниками іспанського бізнесу. Іспанці зізналися, що їхня країна відстає в галузі безпілотних систем від європейських партнерів. Окремо виділили, що немає розуміння, як їх застосовувати, а це через відсутність відповідних програм у військових академіях, викладачів і спеціалістів. Ну, купимо, а далі що із цим скарбом робити?

Далі пан Гліб пише, що “будь-яка військова операція — це насамперед люди. Люди, які її планують. Професійні, навчені командири. Топові посади української армії обіймають люди, які сформувалися в ранній післясовковий період”. І знову влучає. Які шанси самостійно опанувати згадані вище JP 3-0 і JP 5-0 у посадовців, чия англійська — допит військовополоненого в обсязі “скільки у вас танків?” і “де ваш штаб?”. Хоча старших офіцерів і генералів з дуже пристойною англійською також трохи є. Тобто людський потенціал у Збройних сил України є, але використовують його вкрай неефективно.

Через 10 років я місяць “воював” на навчаннях у штабі міжнародної дивізії, основу котрої склав штаб 11 Любуської бронекавалерійської дивізії імені короля Яна III Собеського Війська Польського (“чорні улани”). Ось короткий шлях тодішнього командира дивізії генерала Станіслава Чоснека: піхотне училище в Лодзі, штабна школа у Франції, університет оборони Китаю, англійська, французька, трохи китайська, крім рідної польської. Шлях мого заступника з навчань, начальника відділу цивільно-військового співробітництва дивізії, майора: тактична освіта — у Польщі, низка курсів у країнах НАТО, одразу після завершення навчань — військова академія у ФРН. Польська, англійська, німецька. Ось як виглядають інвестиції в людський потенціал — освіта й усебічний розвиток.

Де ми в сенсі поточної філософії військової справи? Пан Гліб пише: “Позиції потрібно тримати за будь-яку ціну. Як правило, ця ціна — життя найбільш вмотивованих і навчених бійців, які йдуть тримати посадки й села, розуміючи, що це дорога в один кінець, але не зробити цього вони не можуть, оскільки цінності, за якими ми всі приходили у військо — це захист Батьківщини за будь-яких умов”. “За будь-яку ціну” — наше все з будь-якого приводу. На жаль. “Нам необхідні зміни парадигми свідомості”, — пише Гліб, і це значно складніше і набагато глибше, ніж запропоноване головкомом впровадження нової філософії.

У нас же такого механізму взагалі не існує. Тому все, як і вважав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка — завжди сирота”. Ніхто точно не може сказати нічого за підсумками операції, і тому далі працює старовинний радянський принцип підбиття підсумків: “Пошуки винних. Покарання невинних. Нагородження непричетних”. Хтось чув-бачив підсумки Запорізької наступальної операції? Отож!

Нічого не вийде, як на мене, у головкома з новою філософією, адже армія — зріз суспільства і притаманна суспільству управлінська культура пануватиме в армії. Нізвідки взятися іншій культурі, скільки людей з бізнесу туди не мобілізуй. У 2019 році я був на нараді в Офісі Президента, де обговорювали удосконалення роботи КПВВ. Один посадовець тоді зауважив, що нові обличчя прийшли до управління державою з бізнесу, їх не влаштовує швидкість прийняття рішень. Тоді Григорій Тука відповів: “А ми, по-вашому, звідки прийшли?! Ви маєте примиритися з тим, що в Україні існує законодавство”. Ось і в армії скільки не говори про “стандарти НАТО”, а без зміни чинних порядків ми не будемо ефективними.

32 роки армія всіма способами консервувала радянську спадщину. Гібридна агресія 2014-го наче зрушила з гори цей камінь, але всі захопилися змінами форми, а не змісту. Ніхто не став замінювати людей-носіїв старої філософії війни. Британський військовий теоретик сер Безіл Ліддл-Гарт зауважив, що “єдине зробити складніше, ніж помістити нову ідею в голову військових, — це вибити звідти стару”. І тут ми програли цілковито.

“І ми не матимемо ані нормального сну, ані майбутнього, ані сьогодення — поки не закінчиться війна”, — наголошує пан Гліб. Важко не погодитися.