Змусити працювати промислову політику

Промислова політика стала або, швидше за все, стає модною. Насправді вона ніколи й не виходила з моди, навіть у країнах, які дотримуються принципів вільного ринку. Однак, у посткризовому світі, де втручання держави в економіку підкріплено законодавчо, ми будемо частіше спостерігати її прояв.

Успіх Китаю і спокуса впроваджувати його модель розвитку відродили привабливість промислової політики. Вона, переконаний Джастін Лін із Світового банку, має кращі інструменти і більший досвід щодо того, що працює, а що — ні.

Фактично, полеміка, розгорнута професорами Джошем Лернером та Дені Родріком з Гарвардського університету на сторінках журналу Economist, показала, що 72% учасників голосування переконані у перевагах промислової політики.

Високопоставлені політики, відповідальні за прийняття рішень, мабуть, теж дотримуються такої точки зору, і не тільки в країнах, що розвиваються. Про це може свідчити розпочата Євросоюзом у 2010 році флагманська ініціатива в рамках стратегії до 2020 року і політика США стосовно “зеленої” енергетики.

Однак у країнах продовжують діяти старі небезпеки щодо промислової політики.

По-перше, політики часто розуміють її неправильно — як при виборі галузей, які необхідно підтримувати, так і при застосуванні механізмів підтримки.

По-друге, політики схильні до “впливу” сильної особистої зацікавленості, особливо в умовах несприятливого політичного клімату, що призводить до протекціонізму.

Крім того, зараз, порівняно з попереднім “золотим століттям” промислової політики, з'явилися нові ризики. Один з них — спокуса беззаперечно йти шляхом Китаю.

Політики повинні визнати, що китайська модель містить риси, специфічні для поступового введення ринкових механізмів, які, порівняно з країнами, які вперше застосовують промислову політику, рухаються у протилежний ідеологічний бік.

Фактично, темпам економічного зростання Китаю протягом останніх двох десятиліть сприяли “бонуси” — як демографічні, так і у вигляді земельних ресурсів, що дозволили йому отримати максимальну користь з вигод глобалізації.

Багато інших країн, що розвиваються, просто не можуть слідувати цьому прикладу і повністю копіювати успіх у всіх аспектах. Ці країни повинні розробити стратегію, специфічну для їх природної спадщини, інститутів та економічної обстановки.

Інший ризик виникає через глобальний характер кожної галузі промисловості, яка претендує на підтримку. Поки початкова концепція промислової політики стосувалася захисту галузей від міжнародної конкуренції, сучасний світ вимагає об'єднання місцевих виробничих потужностей у глобальні виробничо-збутові ланцюжки.

Отже, потрібна політика, яка “розкриває” галузі для міжнародної конкуренції.

Ще один ризик — порушення промисловою політикою міжнародних зобов'язань, викладених не тільки у правилах СОТ, але й у зростаючій кількості регіональних торговельних та інвестиційних угод, які жорстко обмежували свободу дій при розробці промислової політики, лімітуючи можливості підтримки галузей.

Незважаючи на ці додаткові небезпеки, жоден багатосторонній інститут не може заперечувати, що країни, які розвиваються, не повинні розробляти свої специфічні стратегії, які передбачають податкові, фінансові і регламентуючі заходи. Як у такому разі політики країн, що розвиваються, повинні вирішувати це завдання?

Вибирати правильного переможця. Промислова політика повинна ґрунтуватися на забезпеченості країни ресурсами і конкретних можливостях інтеграції галузей і компаній у глобальні виробничо-збутові ланцюжки.

Це можна робити, наприклад, шляхом розширення існуючих зв'язків з міжнародними виробничими мережами і ринками експорту, уникаючи надлишкового інвестування у розвиток міжнародних компаній, які не встигають за вимогами глобалізації.

Крім того, політики повинні думати, які галузі забезпечать найбільший поштовх для розвитку продуктивності: сегменти, орієнтовані на експорт, не завжди сприяють найбільшій зайнятості і доданій вартості. Не слід ігнорувати сектори, які працюють на внутрішній ринок. Дуже часто вони забезпечують більше половини додатної вартості.

Бути готовими “відпустити” тих, хто програв. Навіть найочевидніші, правильно вибрані для підтримки підприємства в сучасних невизначених економічних умовах іноді можуть розчарувати. Уряди повинні визнавати помилки і припиняти підтримку, перш ніж вона стане вкоріненою звичкою або занадто витратною.

Інвестиційна політика повинна поширюватися на внутрішні та іноземні інвестиції. Це означає інвестування для росту міжнародної конкурентоспроможності, орієнтуючись на продуктивність промисловості, а не лише на підтримку внутрішніх гравців.

Політика в галузі розвитку технологій теж повинна здійснюватися як для розвитку внутрішнього ринку, так і для передачі технологій. Політика розвитку підприємств повинна орієнтуватися на розвиток взаємозв'язків з транснаціональними компаніями.

У сучасному світі цілей розвитку можна досягти шляхом підтримки промислового зростання, а не тільки за рахунок зростання промисловості всередині країни.

Режими міжнародної торгівлі та інвестицій забезпечують доступ до міжнародних ринків й інвесторам, отже, вони є попередніми вимогами промислової політики. Навіть за цих умов політики країн, що розвиваються, можуть надати певну ступінь свободи в нових торгівельних та інвестиційних угодах.

У той же час, вони повинні орієнтуватися на такі заходи промислової політики, які найменше суперечать міжнародним зобов'язанням: спрощення законодавчого регулювання, а не введення обмежень, інвестиції в інфраструктуру, а не у певну економічну діяльність, а також податкові пільги, доступні для всіх.

Нарешті, політики як у країнах, що розвиваються, так і в розвинених країнах повинні визнати, що дискусії про глобальне економічне управління не можуть бути орієнтовані лише на проблеми, пов'язані з валютами і обмінними курсами валют.

Оскільки промислова політика впливає на все більшу кількість країн, конкуренція і конфлікт напевно будуть посилюватися. Запобігання глобальній “гонці поступок” у стандартах законодавчого регулювання, а також “гонка за першість” в області пільг або повернення до протекціонізму вимагають поліпшення глобальної координації.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської — Тетяна Грибова

Джеймс ЖАН, директор відділення інвестицій та підприємництва конференції ООН з торгівлі та розвитку — UNCTAD