27 квітня видання Business Insider із посиланням на власні дані повідомило, що Бразилія погодилась надати Україні 300 тисяч снарядів для зенітних самохідних установок Gepard. 50 “гепардів” Україні якраз передає Німеччина, а от із боєприпасами була проблем — тепер її, схоже, буде вирішено за рахунок бразильських “гостинців”. Але на цьому сюрпризи не закінчились. У верхній палаті парламенту Бразилії нещодавно прийняли законопроект про визнання Голодомору геноцидом української нації. Попереду ще голосування у нижній палаті, але це однозначно виглядає, як дружній жест. Все це де-факто позбавляє Бразилію нейтралітету, якого вона намагалась дотримуватись впродовж останніх місяців. Це означає, що найбільша країна Латинської Америки, яка вичікувала до останнього, вирішила долучитись до боротьби усього цивілізованого світу з російським варварством.
Змія з люлькою
Таку поведінку Бразилії можна вважати історичною традицією. На загал, країни Латинської Америки завжди намагались триматись осторонь європейських конфліктів — навіть тих, котрі здобули назву світових воєн. Усі ми добре знаємо історії про Чилі, Аргентину та Парагвай, куди тікали від правосуддя нацистські військові злочинці. Але під час Другої світової саме Бразилія стала першою країною регіону, що вступила до війни. Також вона стала єдиною державою Латинської Америки, яка централізовано надіслала на фронт військовий контингент — 26-тисячний експедиційний корпус, відомий за прізвиськом “Змії, що курять”. Таку назву вони отримали внаслідок бразильської приказки “коли змія закурить”, близького до нашої “коли рак на горі свисне”. Тоді багато бразильців виявляли скептицизм, що уряд справді наважиться направити війська на фронт, а коли корпус справді був створений, на його шевроні красувалася... так, змія з люлькою. Корпус воював на Італійському фронті у 1943 році та перетворився на частину бразильського історичного міфу, ставши прикладом героїчної боротьби цього народу проти людоненависницької ідеології.
Той самий шеврон Бразильського експедиційного корпусу
Особливе задоволення бразильцям приносило відчуття власної винятковості: мовляв, коли усі наші сусіди виявились фашистами, ми боролись на боці добра. Однак, це тривало недовго — мірою того, як фінал війни ставав усе більш передбачуваним, до Бразилії приєднались й інші держави Латинської Америки. І ось тепер історія повторилася знов. Щоправда, цього разу Бразилія втягнулася у міжнародний процес не через три роки, а через два місяці. Нескладний для себе політичний жест Бразилія зробила з цілком очевидних причин. Ця країна має тісні економічні зв’язки країни з США, Європою та Японією, натомість стосунки з Росією для неї, м’яко кажучи, не пріоритетні. Відповідно, у даній ситуації варто задаватись не питанням, чому Бразилія підтримала Україну, а чому вона зробила це лише через два місяці.
Приятелі по антиглобалізму
Президент Бразилії Жаїр Болсонару відомий у західному світі під прізвиськом “тропічний Трамп”. Він консервативний, неполіткоректний, впертий представник тих, кого зараз зазвичай називають правими популістами. Не дивно, що в часи Дональда Трампа відносини двох держав досягли небачених висот. Але перемога Джо Байдена на виборах 2021 року дещо зіпсувала цю ідилію. Для американського президента-демократа неприпустимо мати хороші стосунки із лідером, який називав індіанців “людьми без культури” та відкрито демонстрував свою гомофобію. Варто згадати і розкритиковану у світі політику Бразилії щодо коронавірусу. Болсонару не вводив майже ніяких обмежень і не погодився вакцинуватись сам. Внаслідок цього країна була в лідерах за смертністю під час пандемії.
Тож після поразки Трампа Болсонару перебував у пошуку інших “братів по духу”, що було вкрай непросто зробити. Відносини з Китаєм — основним торговим партнером Бразилії — погіршились одразу після приходу Болсонару до влади, адже однією із його передвиборчих “фішок” була якраз таки боротьба проти “жовтої загрози”. Стосунки Бразилії з Європою завжди були непевними: розширенню торгівлі між найбільшою країною Південної Америки та ЄС постійно щось заважало. Таким чином, Болсонару був майже приречений рано чи пізно звернути увагу на Владіміра Путіна. Попри майже нульовий обсяг зовнішньої торгівлі, президенти стали обмінюватись компліментами, називаючи один одного “сильними лідерами” та “справжніми чоловіками”. Але об’єктивна економічна слабкість РФ, не здатної запропонувати Бразилії потрібну їй високотехнологічну продукцію, призвела до того, що відносини двох країн так і не вийшли за рамки дипломатичного флірту.
Нейтралітет, м’ясо та добрива
Крім ідеологічної близькості лідерів Росії та Бразилії, незадовго до війни у відносинах цих країн сталося декілька цікавих епізодів. По-перше, у 2021 році Китай ввів заборону на імпорт м’яса кількох бразильських компаній, пославшись на санітарні норми. Але реальною метою цього, скоріш за все, було покарання Болсонару за надмірну американофілію. Це завдало чималої шкоди сільському господарству Бразилії, адже саме на Китай припадала майже половина її м’ясного експорту. Путін не забарився підставити плече своєму бразильському приятелю: Росія у декілька разів розширила імпорт м’ясної продукції з Бразилії.
Варто пригадати і те, що буквально за 10 днів до повномасштабного російського вторгнення в Україну Болсонару був у Кремлі з візитом. В ситуації, коли війська РФ вже не перший тиждень стояли біля українських кордонів, візит Болсонару сприймався, як сигнал про певну геополітичну орієнтацію. Втім, сам президент Бразилії запевняв, що основною метою його візиту є розширення співпраці у сфері торгівлі добривами. Формально, Болсонару навряд чи брехав: тоді на світовому ринку справді був дефіцит мінеральний добрив, і Бразилія, як один із основних імпортерів, несла значні збитки.
Але також можна вважати, що і м’ясна, і добривна історії були спробами Росії купити лояльність Бразилії у конфлікті. До речі, МЗС Бразилії засекретило протоколи згаданого візиту на п’ять років, що лише підживлює підозри. Хай там як, судячи з усього, якщо якісь політичні домовленості між Болсонару і Путіним справді мали місце, тиск з боку Заходу виявився сильнішим. Не варто забувати й про українську діаспору в Бразилії, котра нараховує до півмільйона осіб і досить політично активною. Власне, саме з подачі діаспорян питання про визнання Голодомору було винесене на розгляд бразильського парламенту. Крім того, за словами Маноели Матіолі, бразильської активістки українського походження, українські та бразильські волонтери з першого дня збирали гуманітарну допомогу, відправивши до України кілька вантажних літаків. І зараз вони продовжуються проводити мітинги, збирати кошти, усіляко підтримуючи українську боротьбу з загарбниками.
Втім, вирішальним чинником, який таки змусив змію закурити люльку, стала все ж таки стала міжнародна ситуація. Навряд чи Болсонару, як і багато хто у світі, очікував, що війна триватиме так довго і що Захід продемонструє аж таку єдність та активність. Відповідно, бразильські жести солідарності з Україною — передача снарядів та визнання Голодомору геноцидом — можна трактувати, як сигнали про лояльність, причому не стільки до України, скільки до США та Європи.
Федір КУДРІН
Что скажете, Аноним?
[14:19 23 ноября]
[07:00 23 ноября]
[19:13 22 ноября]
13:00 23 ноября
12:30 23 ноября
11:00 23 ноября
10:30 23 ноября
10:00 23 ноября
09:00 23 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.