З'їдені нерви як банківська послуга

Ненавиджу ходити в банки. Це на рекламі тобі обіцяють цілковитий комфорт, великі відсотки, увагу та мінімум затраченого часу. Насправді, якщо ви не принесли банку депозит, то це зазвичай постійні проблеми і крадіжка часу.

Останній раз я витратила кілька днів, щоб знайти банк, який займається інкасо особистих чеків за невеликі відсотки. Зрештою я знайшла потрібне відділення в банку Р, яке проводить цю операцію. Але тут мене чекало розчарування.

Перевіривши на сайті розклад банку, я вичитала, що він працює без перерв. Приїхала туди і поцілувала двері. Бо в банку перерва з 14 до 15. Година життя викинута на смітник!

“Робота без перерв” — це, здається, звична брехня у банківському світі.

На відділенні дуже європейського банку U теж написано, що він працює без перерви. Але, не дай Боже, вам потрапити туди в обідню пору. Зависнути в банку на кілька годин, де в черговому режимі працює дві каси, а всі менеджери розбіглися на обід — звична справа.

Напевно, в кожного є своя неприємна історія у стосунках з банками, а в мене особисто — карма з чековими книжками. Кожного разу я тягну за собою в банк печатку і ручку, відчуваючи, що, коли вже вистою свою довгу чергу, касир мені лукаво усміхнеться, і скаже, що я там щось не так написала.

Зазвичай я толерантно все переписувала, але місяць тому стався епізод, який просто розірвав мені мозок.

— Я не буду проводити ваш чек, бо ви написали слово “гривень” повністю, а “копійок” скоротили, — заявила мені безапеляційно касир.

— Слухайте, так я 2 тижні тому точно так заповнила чек, і ви його прийняли, — здивувалася я.

— Не знаю, хто його у вас прийняв, нас за таке штрафують. І втрачати 150 гривень зі своєї зарплати через вас я не збираюсь! — розкричалася касир. — І взагалі ви інструкцію читали?

— Читала, — відповідаю я.

Між іншим, в тій інструкції сказано про те, що клієнт може написати слово “гривень” повністю або скорочено, але ніде не написано, що обидва слова (”гривень” і “копійок”) мусять обов’язково писатися повністю або скорочено.

Суперечка з касиром тривала довго, але нічого не дала. Я пішла скаржитися до менеджера. Та довго читала загадковий запис на форзаці чекової книжки. Сама здивувалася такій дурості, і зрештою пішла зі мною просити касира провести чек.

— Ну тут же написано, що або гривень, або “грн.”, так чого вона не може написати “коп.”? — запитала в касира менеджер.

— Тому що потім прийде ревізор, і забракує цей чек. І я покладу гроші зі своєї зарплати. Мені це не потрібно! — стояла на своєму касир. — Ми діємо суворо по інструкції.

— Чекайте, а звідки я маю знати про ваші інструкції? — обурилась я.

— Це інструкція Нацбанку, — відрізала касир.

— Ну так покажіть мені її, — зірвалась уже я.

— Зараз вам покажуть, — нахабно відповіла касир.

Пройшло 40 хвилин, коли до мене вийшла начальник касирів, і повідомила, що “інструкція є, але знайти вони її не можуть”.

Так само мені не дали інструкцію, за якою я повинна вказувати додатково свій ідентифікаційний код і домашню адресу, коли знімаю суму більше 50 тисяч гривень.

Втративши 1,5 години часу в дискусіях, я вирішила звернутися до начальника відділення за роз’ясненням.

Начальник довго гортав чекову книжку, вивчав злощасний “порядок заповнення і користування грошовими чеками”, і нічого не зміг сказати по суті. Потім викликав на допомогу начальника відділу. Вона сказала, що діють вони за інструкцією, і там записано саме так.

— А чого це ви ходите в банк, не знаючи рішень НБУ? — запитав в мене начальник, який сам і підлеглі якого навіть не знають номера інструкції, на яку посилаються. Хоча послуговуються цією інструкцією щодня.

— Знайдіть їй цю інструкцію, — втомлено сказав начальник, чий мирний розпорядок дня я зруйнувала на 20 хвилин.

Минула ще майже година, поки дівчина з переможним виглядом таки винесла мені папку з інструкцією.

“…зазначається цифрами, а назва національної валюти зазначається повністю “гривень” або скорочено “грн.”, або графічним знаком гривні — “г””, — йдеться в інструкції.

Але чи означає це, що я можу скоротити одне слово, а інше написати повністю? Я досі вважаю, що так. Банк вважає, що ні. А у відповідь на інформаційний запит Нацбанк лише знову процитував згадану інструкцію № 174.

Моє протистояння з банком тривало 3,5 години. Як сказав мій колега, який привіз мені печатку, щоб я могла переписати чек, в Америці я могла б озолотитися, вигравши суд у банку.

Можливо, банк міг би пишатися своєю принциповістю, якби не одне Але.

Я тільки відійшла морально від цього інциденту, як мій банк мене знову порадував. Він не визнав оригінальність (а це справді був оригінальний підпис) під більш ніж 50 сторінками договору, і тепер доведеться витратити ще кілька днів на те, щоб таки каліграфічно задовольнити рідний банк.

Цікаво, якби йшлося про договір про депозит, чи був би банк настільки прискіпливий до підписів. Чи просто з радістю пошвидше загріб гроші?

Тетяна НІКОЛАЄНКО