Збіґнєв Бжезінський: “Мотивацією Путіна є історична ностальгія, яка не має зв’язку з реальністю”

Доктор Збіґнєв Бжезінський — без перебільшення найвідоміший у світі геостратег другої половини ХХ — початку ХХІ століть. Обіймаючи ключові посади в системі здійснення американської зовнішньої політики, він, поляк за походженням, приділяв Східній Європі особливу увагу. В часи холодної війни був одним із тих, хто закладав фундамент для можливого повернення цього регіону в демократичний західний світ. Його фраза про те, що з Україною Росія — Євразійська імперія, а без неї — Азійська, сконденсувала для багатьох суть геополітичної реальності, в якій ми, українці, й досі перебуваємо. Тиждень мав змогу поставити кілька запитань Збіґнєву Бжезінському, у відповідях на які він, зокрема, спрогнозував майбутнє України в геополітиці.

 - Владімір Путін оголосив намір створювати Євразійський союз. Єдиний економічний простір Росії, Білорусі та Казахстану почне діяти у 2012-му. Як ви оцінюєте перспективи такого утворення на великій євразійській шахівниці?

— На жаль, мотивацією містера Путіна є історична ностальгія, яка не має зв’язку з реальністю. Доконаним фактом є те, що ані казахи, ані українці, ані білоруси не хочуть знову стати частиною навіть замаскованої імперії. Як наслідок — будь-які зусилля створити нову Російську імперію породжуватимуть опір. Такий спротив далі шкодитиме спроможності Росії стати сучасною, успішною, демократичною і згодом навіть європейською державою.

- А яку роль, на вашу думку, відіграватиме Україна в цих процесах?

— Україні треба бути свідомою такого факту: вона сильно ризикуватиме своїми інтересами, якщо знову стане провінцією Росії. Мені хотілося б думати, що президент Янукович не бажав би бути в Києві управителем провінції, де, по суті, домінуватиме Росія.

-  Що може чекати на Україну у великій геополітичній грі між ЄС та Росією?

— Вважаю, що українці повинні вибрати найкраще. Як на мене, українська незалежність та український добробут можуть бути гарантовані радше в межах більшої об’єднаної Європи, яка насправді включає не лише Україну, а й Росію. Але аж ніяк не в межах відновленої територіальної імперії, де панує Кремль. Імперії, де одна нація домінує над іншими. Я хотів би додати: якщо Україна вибирає Європу, вона має дати раду тому фактові, що Європа визначає себе як демократичне утворення. А в демократії не відправляють за ґрати чесно обраних екс-лідерів.

- Як ви оцінили б діяльність українських політичних еліт за всі 20 років незалежності?

— На мою думку, впродовж цих 20 років погіршилася якість вищого політичного керівництва України. Але водночас я відзначив для себе, що на українській сцені постає ціле нове покоління молодших політичних лідерів. Отож маю оптимістичні очікування, що в довгостроковій перспективі прагнення незалежності та демократії — а важливим є і те, і те водночас — визначатиме політичну реальність України. Мене сильніше непокоять її короткотермінові перспективи. Щодо віддаленіших, то тут я більш упевнений.

- Як багато років ви маєте на увазі під “короткостроковою перспективою” України. П´ять? Десять? П´ятнадцять?

— Саме такий часовий проміжок: від п´яти до п´ятнадцяти років. Це залежатиме не лише від змін усередині України, а й від швидкості демократизації Росії, тому що ця країна сьогодні вступає в нову фазу. На мою думку, це третя фаза її посткомуністичного транзиту. У першій — треба було стримати дезінтеграцію, зупинити її. У другій — відновити централізовану владу. І містер Путін відіграв виняткову роль. Третя фаза, що нині починається, — постання вперше в Росії справжнього громадянського суспільства, котре спирається на середній клас і є відкритим до світу. Це новий феномен у тій країні. І я гадаю, що він сьогодні набиратиме сили. Але ніхто не може передбачити, як багато часу мине, поки він задомінує в політиці.

- Тобто ви вважаєте, що нещодавні політичні протести в Росії обіцяють зміни?

— Вони дають надію. Ці протести породжують шанси на те, що не лише Україна, а й Росія на певному етапі може стати частиною більшого Заходу, де поважають універсальні принципи незалежності та демократії.

Біографічна нота

Збіґнєв Бжезінський — американський геостратег, політолог, державний діяч.

1966—1968 — був членом Ради політичного планування Держдепу США.

1968 — очолював робочу групу з питань зовнішньої політики в межах президентської кампанії Губерта Гампфрі.

1973—1976 — директор Тристоронньої комісії США, Європи та Японії.

1977—1981 — був радником із питань національної безпеки президента США Джиммі Картера.

1981 — отримав Президентську медаль Свободи за внесок у справу нормалізації відносин США й Китаю та політику національної безпеки Сполучених Штатів.

1987—1988 — входив до Комісії з інтегрованої довготермінової стратегії Національної ради безпеки та Міністерства оборони США.

1988 — був співголовою дорадчої робочої групи з національної безпеки під час президентської кампанії Буша-старшого.

Очолював Американсько-Український консультаційний комітет.

Праці останніх 20 років

“Поза контролем: глобальний безлад у переддень ХХІ століття ”(1993).

“Велика шахівниця: панування Америки і її геостратегічні імперативи” (1997).

“Вибір: глобальне домінування чи глобальне лідерство” (2004).

“Ще один шанс: три президенти та криза американської супердержави” (2007).

“Америка та світ: розмови про майбутнє американської зовнішньої політики” (2008).

Жанна БЕЗП'ЯТЧУК