Зарано для ейфорії. Чому ситуація на Херсонщині складна та неоднозначна

Більше місяця українське суспільство живе в очікуванні контрнаступу на Херсон. Українські політики переконливо говорили, що Україна повернеться за стіл перемовин ближче до осені, після контратаки. Прохання мешканців окупованих територій евакуюватись, оскільки попереду активні бойові дії, лише підігрівали ситуацію. 

Зрештою, ближче до середини серпня, почала з’являтись інформація, що широко анонсованого контрнаступу на Херсон може і не бути або він буде зовсім в іншому форматі. 

29 серпня заголовки світових ЗМІ спалахнули новиною: контрнаступ почався. Але що насправді відбувається і який масштаб цих подій, поки сказати важко.

Певна дискусія щодо перспектив українського контрнаступу триває уже декілька тижнів. 

Прихильники контрнаступу вважають, що саме зараз слушна мить, яку не можна проґавити — Росія відчуває значну кадрову кризу. Якщо довго зволікати, кращого моменту для контрнаступу може і не випасти. Попереду осінь і зима, коли складно проводити наступальні дії. Особливо підрозділами піхоти, які стають видимою ціллю серед голих степів і лісів. 

Військові ж обережно натякали, що в поточних умовах контрнаступ надто ризикований. Російські війська не настільки пригнічені, як того очікували, а Росія все ще має величезну перевагу в кількості важкого озброєння. 

Про те, що Україні не вистачає важкого озброєння, почали відкрито говорити і генерали, і військові на фронті. 

Ситуація в українських військах зараз дуже різна. У нас є професійні і загартовані підрозділи, які вже викували не одну перемогу у війні з Росією. А є багато підрозділів, які не мають такого досвіду.

Найголовніша проблема в тому, що більше половини українського війська зараз — це легка піхота, яка не забезпечена власними артилерійськими групами, технікою і відповідним штатом. На формування повноцінних бригад у нас просто немає достатньої кількості бронетехніки, артилерії і польових систем ППО. 

Це для ворога допустимо штурмувати укріплені позиції незахищеною піхотою або кидати у бій танкові підрозділи без прикриття. Сучасні методи війни мають чітку формулу: кількість бронетехніки, артилерії й авіації, які повинно мати ударне угруповання для успішної атаки. Де кожен з підрозділів прикриває і компенсує вразливі місця один одного. Піхота прикриває бронетехніку, бронетехніка захищає піхоту, артилерія й авіація подавляє спротив ворога. 

Важливе значення має навченість військ. У коментарі The Economist полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський зауважив: “Після восьми років війни українські сили блискучі в оборонних діях, але мають дуже обмежений або майже нульовий досвід ведення широкомасштабних наступальних дій”. 

За його словами, Україна ніколи не відпрацьовувала тактику широкомасштабного наступу на навчаннях. Це може бути проблемою, коли йдеться про наступ широким фронтом, де потрібна злагодженість різних підрозділів і різних родів військ.

Поки що всі контратакувальні дії України у цій війні, скоріше, були одиночними наступами окремих бригад. Більш масштабні атакувальні дії із залученням багатьох різних підрозділів відбувалися лише на Київщині, коли ініціатива була на нашому боці.

Український контрнаступ на Херсон

Чи можливе повторення київської стратегії на херсонському напрямку, сказати важко. Тоді українські війська зуміли створити тривалий вогневий вал на позиції ворога і диверсійні рейди по тилах. Зрештою ворог не витримав цього тиску і відступив. 

Багато що залежатиме від того, чи зможе Україна створити на Півдні настільки масштабний вогневий вплив, аби подавити сили до 30 БТГ російського війська, розташованого на правому березі Дніпра. 

The New York Times в середині серпня дослідив настрої військових, які воюють на Півдні, та перспективи можливого контрнаступу на Херсон. Видання зазначає про високе бажання і мотивацію українських солдат, які вони зустріли в 28-й бригаді, але зауважує, що Україні треба значне посилення: “Україна витрачає близько 6000—8000 снарядів на день. Щоб розпочати активний наступ на Херсон, їх знадобиться в три—чотири рази більше”. 

Але з цим можуть бути проблеми. Секретар РНБО Олексій Данілов раніше заявляв, що в Європі закінчуються запаси снарядів радянських калібрів.

Американський колумніст Макс Бут у своїй колонці у The Washington Post дійшов висновку, що тактика “тисячі бджолиних укусів”, яку використовує ЗСУ (постійні удари по складах і важливих логістичних об’єктах), можливо, є більш надійною і безпечною, попри те, що потребує значно більше часу.

Після тривалих анонсів українського контрнаступу Росія теж не сиділа склавши руки. Вона вдвічі збільшила свою присутність на правому березі Херсонщини (принаймні, за кількістю БТГ з 15 до 30). І це теж не сприяє масштабним діям України.

В перекиданні російських військ є і позитивний момент, адже Росія значно послабила свої війська на ізюмському та сіверському напрямках, що фактично зупинило наступ у цих районах. А в напрямку Ізюму 93-тя бригада ЗСУ навіть змогла атакувати і відтіснити ворога.

29 серпня речник Оперативного командування “Південь” Наталія Гуменюк повідомила про початок контрнаступу на Херсонщині, цю інформацію швидко підхопили політики. Але поки що робити якісь висновки занадто рано. Ранкове зведення 30 серпня Генштабу ЗСУ не містить жодної інформації про те, чи відбувається контрнаступ і на яких напрямках. 

Згідно повідомлень у ЗМІ, ЗСУ вдалося звільнити декілька населених пунктів і дійсно є певна активізація бойових дій. Передусім активніше працює наша артилерія. Але ситуація динамічна, і поки передбачити розвиток подій складно. 

Але для багатьох спокуса піддатися ейфорії, тому що почався саме той контрнаступ, якого всі так чекали, виявилася надто сильною. 

Варто згадати, що політики і блогери вже “створили” як мінімум дві нереалізовані перемоги: атака на Давидів Брід, яку дехто подавав як оточення військових сил РФ у північній частині Херсонщини, і анонсоване оточення Високопілля, ситуація з яким неоднозначна і зараз. 

Після сплеску ейфорії завжди наступає зневіра. Починаються сумніви в тому, а чи буде контрнаступ взагалі і чи є в нас сили. 

Відповідь не лежить в очевидній площині, адже картина фронту динамічна. Все залежить від того, скільки зброї і вогневих можливостей матиме Україна, і який стан військ по той бік лінії фронту.

Нам лишається тримати кулаки за наших захисників і пам’ятати, що ціна української землі неймовірно висока. Вона вимірюється життями її героїв. 

Володимир ДАЦЕНКО