Для порівнянь досягнень політиків Україна благодатна держава. Вони змінюються регулярно, хоча ідеї затриматися трохи довше в президентському кріслі періодично виникають в найвищого українського начальства. Проте, поки з цього нічого не вийшло. Найбільш вдалим виявився Леонід Кучма, котрому вдалося двічі перемогти на президентських виборах. Звісно, лаври Леоніда Даниловича не дають сьогодні спати Петру Олексійовичу.
Проте якщо порівнювати з досягненнями попередників за три роки президентства, то Порошенко виглядає аж ніяк не найгірше.
Перший президент сучасної України Леонід Кравчук, незважаючи на всі свої політичні таланти, красномовство і досвід, навіть не добув свій термін. Його президентство закінчилося трохи більше ніж за два з половиною роки. Обраний 1 грудня 1991 р. вже 19 липня 1994 р. він передав повноваження переможцю позачергових президентських виборів, Леоніду Кучмі. Щоправда першою особою в Україні Кравчук був трохи довше, бо перед президентством встиг ще покерувати Верховною Радою, а в ті буремні роки, вона могла все. У Раді у Кравчука і справді все виходило набагато краще. Переговори, домовленості, компроміси, вміння поєднати непоєднуване, словом, в парламенті вдавалося все. А от з президентством якось не склалося. І ядерну зброю віддали надто легко, і Чорноморське морське пароплавство, якось дивно зникло, ну і на дострокові вибори Леонід Макарович погодився аж занадто легко. Жоден з його наступників на такий крок не пішов, хоча вимагали у всіх...
Красномовством, Петро Порошенко, запросто може позмагатися з визнаним майстром худознього слова Леонідом Кравчуком. І хоча риторичних перлів на зразок “маємо те, що маємо”, або “а я мєжду крапєлькамі” Петро Олексійович ще не пустив у світ, але натомість може тішитися яскравими обмовками на зразок “цинічних бандер”. Загалом, порівняння з першим президентом, п'ятий витримує цілком пристойно, тим паче, враховуючи те, що каденція його все ще триває.
Натомість другий президент, Леонід Кучма, незважаючи на те, що не користувався аж дуже великою популярністю серед маленьких українців, на відміну від першого глави держави, зумів на третьому році отримати і нову Конституцію з надпотужними президентськими повноваженнями (дехто навіть іронізував, що це мрія диктатора) і готувався замінити чергового прем'єра, того разу, відомого господарника Павла Лазаренка на потужного будівельника і любителя футболу Валерія Пустовойтенка.
Однак, тоді ж, незважаючи на відсутність війни і бум на світових ринках, з економікою країни, у Леоніда Даниловича ситуація була вкрай сумна. Борги з зарплат, пенсій, порожній бюджет. Про економічні реалії літа 1997 року нині ніхто особливо не згадує, але тоді, щоб примусити керівників держпідприємств сплачувати податки в бюджет і зарплату працівникам, директорів доводилося збирати на військові навчання, закривати в Палаці Україна і переконувати, що з державою треба ділитися. Доходило дуже важко...
До речі, звісно крамольна думка, але надпотужні повноваження Державної податкової значною мірою породжені директорською анархією 90-х років. Якось треба було, як казав Валерій Пустовойтенко, наповнювати бюджет. Суворі були часи. Тому якщо на ниві державотворення, Порошенко програє Кучмі, то в сенсі добробуту і економічного благополуччя, попри всі крики про зубожіння, українці живуть краще ніж на третьому році правління другого президента України.
І то не зважаючи на війну, про яку абсолютна більшість країни чує у випусках новин.
Про трирічні досягнення третього президента, Віктора Ющенка говорити складно. Особливого задоволення українці від життя тоді не отримували, незважаючи на економічний бум, доступні кредити і гроно найрізноманітніших виплат з бюджету. Проте, до третього року Віктор Ющенко вже встиг розгубити популярність. Сварки з прем'єрами, газові війни. Загалом, Петро Порошенко легко може дати фору своєму куму і колишньому старшому політичному партнеру, причому незважаючи на обмежені повноваження (Ющенко майже рік мав повноваження Кучми) та куди складнішу військово-політичну ситуацію — у Віктора Андрійовича все обійшлось без реальних бойових дій.
Безпосередній попередник Петра Порошенка на посаді, Віктор Янукович третій рік на посаді президента зустрічав на піку потужності. Повноваження Кучми собі повернув, розбудову бізнес-імперії родини забезпечив, противників за грати запроторив. Більше того, підготував асоціацію з Євросоюзом, який наступнику довелося тільки підписати. Заклав підвалини для того, щоб відмовитися від російського газу — ідея реверс них поставок газу з Європи запрацювала ще до революції. Не зайвим буде пригадати і прокляті борцями з корупцією “вишки Бойка”. Звісно, за них переплатили, а потім росіяни захопили їх, але тим не менше, це був крок до нарощування видобутку власного газу, а значить енергетичної незалежності. Можна навіть не сумніватися, що якби Янукович і його підручні, хоч трохи уявляли міру терплячості українців, то цілком могли встановити ще задовго до революції ринкові ціни на газ, інвестувати в видобуток, а найбільш збідованим організувати субсидії.
Здавалося, живи, радій і давай жити іншим. Але з останнім пунктом у Віктора Януковича якось не складалося, давати жити іншим, він вперто не хотів. Окрім того, він володів неабияким талантом в справі “організації” майданів. Ну не можна пообіцяти українцям Європу, розказати про можливість безвізових поїздок і в момент коли вони вже відчули, що рай поряд, повідомити, що ми помилилися і вся концертна програма скасовується.
Більше того, треба бути круглим йолопом, щоб після того, як чи то за твоїм наказом, чи без нього, але “Беркут” жорстоко розганяє студентський табір, організований на Майдані на підтримку попереднього урядового курсу, не тільки не покаятися, не покарати винних (бажано особисто), а тупо робити вигляд, що нічого не сталося. Все, мовляв, розходьтеся...
Зрештою, ці його вперті експерименти завершилися для нього погано — довелося покинути столицю, затишний маєток, живність в особистому зоопарку і тішитися притулком в сусіда, понуро споглядаючи як конкуренти, що прийшли до влади на хвилі революції користуються і твоїми ідеями щодо реверсу газу, і отримують преференції від вільної торгівлі з ЄС, а вже за кілька днів зможуть мандрувати Європою без віз.
Напевне декому з українського політичного класу прикро, але такого таланту “організатора” Майдану і впертості як у Януковича, у Порошенка немає і близько. Віктор Федорович був прогнозований, а тому дуже зручний для потенційних політичних мисливців за скальпами. З нинішнім главою держави все складніше. От недаремно Арістотель говорив, що людина — це політична тварина (зоон політикон — так це звучить грецькою). Саме такий політичний звір і є нинішній гарант. І лякати його тими ж прийомами на які впіймали простуватого і надміру впертого Януковича, марно.
Навіть якщо припустити, що якимось чином невдоволені українці масово (як у 2013 році), зібралися б на Майдані в самісінькому центрі столиці, то вже під вечір того ж таки дня, діючий президент погодився б з усіма вимогами народу і навіть сказав би, що і сам так думав, причому дуже давно. Винні були б тут же покарані, заслужені — нагороджені, народ міг би спокійно відправитися по домівках святкувати чергове підвищення зарплат і пенсій. В крайньому випадку, коли людей зібралося б дуже багато, всі колективно пішли б готуватися до щойно оголошених позачергових виборів.
Це не значить, що у президента Порошенка немає недоліків і слабких місць, справа тільки в тому, що намагатися застосовувати проти нього методи які згодилися проти попередника, марна справа і для еволюції української політичної системи, це дуже добре, як учив Чарльз Дарвін — перемагати повинен найбільш пристосований. З іншого боку і політична система, крок за кроком повинна еволюціонувати, ускладнюватися і не шукати простих рішень для складних проблем. Зрештою, колись же українці повинні навчитися перемагати на виборах і добиватися результату в парламенті, а не тільки бачити у владі натовпу найвище досягнення людства? Справедливості заради варто відзначити, що керувати, такою волелюбною і кмітливою нацією як українці, дуже непросте завдання. Прості, примітивні і безвольні істоти з цим завданням не впораються, навіть якщо волею долі опиняються в президентському кріслі.
