Заблокований шлях до ЄС: чому не вдалося зрушити інтеграцію Балкан та як це вплине на Україну

 Йдеться про саміт “ЄС — Західні Балкани”, який пройшов у першій половині дня 23 червня — за декілька годин до того, як лідери країн Євросоюзу стануть обговорювати надання кандидатського статусу Україні, Молдові та гарантувати європейську перспективу Грузії.

На щастя для України, прив’язка успіхів розгляду нашого питання до результатів “балканського саміту” вже перестала бути актуальною.

Цей саміт не відзначився проривними результатами. Замість цього він супроводжувався гучними скандалами, тим самим показуючи, з якими проблемами стикається розширення Євросоюзу.

При цьому  частина цих проблем вже незабаром можуть стати актуальними і для України.

Саміт, на який не хотілося їхати

Гучний скандал — рідкісний гість на європейських самітах. Втім, цього разу саміт “ЄС — Західні Балкани” ледь не ознаменувався мегаскандалом.

За день до його проведення президент Сербії Александар Вучич заявив, що лідери трьох з чотирьох країн-кандидатів у члени ЄС можуть проігнорувати цей саміт на знак протесту проти курсу Брюсселя.

Окрім Сербії, у демарші могли взяти участь Албанія та Північна Македонія — країни, які впритул наблизилися до членства у ЄС, але не можуть зробити цей вирішальний крок.

Нагадаємо, що окрім зазначених країн, кандидатом на членство у ЄС ще є Чорногорія (принаймні, до винесення рішення по Україні та Молдові).

Чорногорія — єдина з країн-кандидатів, яка не має особливих підстав скаржитися на ЄС. Після нещодавньої зміни влади вона прискорюється у наближенні до ЄС і наразі у Брюсселі схвально оцінюють її успіхи.

А головне — питання про негайний вступ Чорногорії до ЄС на порядку денному наразі відсутнє — в партії чорногорського прем’єра зазначають, що за нинішніх темпів реформ підготовчу роботу можна буде завершити у 2025 році.

Діаметрально протилежна ситуація у Сербії, до якої у ЄС набралося багато питань.

Наразі у Брюсселі існує консенсус — відкриття для Белграда нових переговорних глав неможливе без виконання ним політичних вимог — залагодження відносин із Косовом (аж до визнання) та (і це головне для України) приєднання до санкцій ЄС, накладених на Росію.

Саме тому президент Сербії Александар Вучич так не прагнув летіти до Брюсселя, знаючи, що на нього чекає лише новий тиск щодо антиросійських санкцій. А коли стало відомо, що колективного демаршу не вийде, то сербський президент також вирішив летіти на саміт, попередивши: він знає, що на нього будуть тиснути щодо санкцій, проте готовий до цього і підготував аргументи, чому це неможливо.

Проте найбільше причин ображатися на ЄС мають Албанія та Північна Македонія.

Якщо не рахувати Туреччину, яка подала заявку на вступ до ЄС ще в минулому тисячолітті (у 1987 році), Північна Македонія є старожилом євроінтеграції — її заявка була подана в 2004 році.

Наразі Північна Македонія завершила всю технічну роботу, так само, як і Албанія, яка подала заявку трохи пізніше (в 2009 році). При цьому в ЄС було прийнято рішення розглядати заявки від цих країн лише “пакетом” — тобто неможливо ані прийняття Північної Македонії без Албанії, ані навпаки.

 

Саме тому рішення Болгарії ветувати вступ Північної Македонії до ЄС “рикошетом” вдарило і по Албанії. “Це ганьба з боку Болгарії, яка взяла в заручники дві держави НАТО, Албанію і Північну Македонію, у розпал війни на задвірку Європи, а 27 країн сидять нерухомо в страшному прояві імпотенції”, — коментує ситуацію, що склалася, албанський прем’єр Еді Рама.

Певною мірою так і є — завданням для всього ЄС тепер стає пошук компромісу між Софією та Скоп’є. Але чергова спроба знайти цей компроміс, здається, провалилася.

“Приборкання” Болгарії

Ще жодній з європейських країн шлях до ЄС не коштував таких компромісів та принижень, як Північній Македонії.

Для початку нинішня назва цієї країни (раніше вона називалася просто — Македонія) стала компромісом із Грецією.

Довгі роки Афіни відмовлялися визнавати назву цієї країни, зазначаючи, що існує лише одна, справжня Македонія, яка є частиною Греції.

Через це Афіни заблокували приєднання Македонії до НАТО та ЄС. Після досить довгих переговорів сторони досягли історичного компромісу, ключовою частиною якого стала зміна назви країни на Північну Македонію.

Преспанська угода 2019 року дозволила Північній Македонії швидко вступити до НАТО. Проте з ЄС виникла проблема.

Попри зняття блоку з боку Греції, швидкого вступу до ЄС не вийшло через сумнозвісну  брюссельську бюрократію.

І тут “прокинулася” Болгарія, заявивши, що в неї є свої вимоги, без виконання яких Північна Македонія до ЄС не вступить.

Болгарські вимоги відверто дивують. У Софії вимагають внести зміни до македонської конституції (не лише у преамбулу, як греки, але й в основну частину), записавши болгар як націєутворюючий етнос країни.

Також там вимагають “відмовитися від мови ненависті до болгар” (у Софії впевнені, що багатьох болгар силою змушують записувати себе як македонців), але одночасно в переговорах Північної Македонії з ЄС не має бути терміну “македонська мова”, замість якої має використовуватися термін на кшталт “офіційна мова Північної Македонії”.

І на додачу в Болгарії вимагають поступок в історичних питаннях — наприклад, не вважати “своїм” царя Першого Болгарського царства Самуїла, попри те, що його столиця знаходилася у македонському місті Охрід.

Останню спробу залагодити цей конфлікт Євросоюз здійснив напередодні нинішнього саміту — Франція, яка до кінця місяці головує у ЄС, направила до Софії план вирішення конфлікту з Північною Македонією.

Офіційно деталі цього плану не оприлюднені, проте, за інформацією ЄвроПравди, він дуже простий — перенести розгляд болгарських вимог із двостороннього в багатосторонній формат. Тобто ці питання мають вирішитися всіма країнами ЄС, а Північна Македонія має погодитися із цим рішенням.

У Софії попередньо оцінили цей план позитивно, заявивши, що це “найкраще, на що може розраховувати Болгарія”. Згодом у Софії почали натякати на можливість швидкого розв'язання суперечки. 

Проте вотум недовіри, винесений болгарському уряду, переніс розгляд цих пропозицій на невизначений час. 

Натомість у Скоп’є цей план назвали абсолютно неприйнятним — категорично проти нього виступає і опозиція, і частина коаліційних сил. Тож згода на французький план здатна розколоти коаліцію та закинути країну у гостру політичну кризу.

 

* * * * *

Ще донедавна заблоковані переговори із Західними Балканами були дуже важливим аргументом проти надання кандидатського статусу для України.

Частина країн (передусім — Австрія) вважали, що прискорена євроінтеграція Києва є образливою для Балканських країн, які стільки років чекають перед дверима ЄС. Про таку колізію ЄвроПравда навіть записала відеопояснення.

Україна та наші друзі у ЄС довго та загалом успішно заперечували, чому не можна пов’язувати ці речі, проте вирішальне слово сказали саме Албанія, Чорногорія та Північна Македонія.

15 червня до Києва прибули прем’єри Албанії та Чорногорії, а македонський прем’єр приєднався до них через відеозв'язок. Їхня заява була однозначною — західнобалканські країни підтримують шлях України до ЄС і не лише не бачать у ньому проблем для себе, але навпаки — вважають, що успіхи Києва збільшують і їхні шанси на членство у ЄС.

Тож ніхто більше не ставив рішення по Україні в залежність від прориву у євроінтеграції Західних Балкан.

Проте нинішній болгарсько-македонський конфлікт є важливим і для України.

Прецедент, коли питання членства у ЄС ставиться в залежність від згоди на корекцію історичної політики, потенційно є дуже небезпечним для нас.

Тож варто сподіватися, що у ЄС знайдуться аргументи, щоб змусити Болгарію відмовитися від найбільш одіозних вимог.

Інакше через певну кількість років із такими ж проблемами майже напевно зіткнеться і Україна.

Юрій ПАНЧЕНКО, редактор “Європейської правди”