За кулісами купленого мітингу

Демонстрація активної громадянської позиції і нестійких політичних переконань, участь у перманентних мітингах і пікетах — це елементи сучасного “вуличного театру” в Україні, насамперед у Києві. Акторів—лицедіїв замінили “мітингувальники—маріонетки”. Стати учасником такої “вуличної постановки” може кожен охочий, хто прагне заробити кілька десятків гривень і прийде в призначене місце в потрібний час. Як набирають масовку для проплачених мітингів і як вони виглядають ізсередини — з’ясовували журналісти “України молодої”.

Від лютого до грудня

Кінець лютого 2011 року — акція “регіоналів” на честь річниці з дня інавгурації Віктора Януковича на майдані Незалежності в Києві. Кількість учасників — близько тисячі. Плата — 100 грн. на душу. Саме ця подія стала прем’єрою у нашому дослідженні теми оплачених мітингів.

Один з “акторів” розповів про можливість заробити копійчину, прийшовши на вуличне зібрання, потримавши прапор або поскандувавши певні гасла. Які — не важливо. Єдине, що від нас вимагається, — зробити контрольний дзвінок професійному “ляльководу” — так називають тих, хто організовує потрібну кількість людей для тієї чи іншої маніфестації. Як зазначалося, телефонувати краще після 22—ї години. Причому “ляльковод” із задоволенням забезпечує масовку і для зібрань на підтримку влади, і для мітингів опозиції, і “третьої сили”.

Знову — заявка, контрольний дзвінок, наступного дня — на “виставу”. Грудень. Цього разу ставимо “масовий спектакль” біля Апеляційного суду Києва. Будемо кричати гасла на підтримку Юлії Тимошенко. “Трупа” майже та сама: студенти, пенсіонери, безробітні. Особливі прикмети багатьох “акторів”: на обличчі — наслідки або пиятики й гульні, або бійок, або просто тягаря прожитих років і розчарувань. Кількість учасників — близько 2000. Плата — 50 грн. на душу за день.

Нумерація акторів

Біля Апеляційного суду на Солом’янській площі нашу частину “трупи” зустрічає “ляльковод”. Звуть Олена. Вбрана у куртку з БЮТівською символікою, як і інші організатори проплачених груп мітингувальників. Червоний колір виділяє “вожака” серед маси. Так найманцям у натовпі легше знайти “головного” й організуватися. Як правило, мітинги забезпечують “десятники” й “сотники”, отримуючи у власну кишеню “відкат” за кожного приведеного на маніфестацію заробітчанина.

“Ляльковод” та її помічники формують юрбу в колону по п’ять голів у шерензі. Кожному видають номер. Саме за цим ідентифікатором по закінченні “вистави” можна отримати свій гонорар. “Не загубіть номерок, бо грошей без нього не дадуть”, — турботливо радить бабуся під номером 219.

У деяких випадках номер узагалі проставляють на руці і без нього не пускають у мітингову юрбу. Скажімо, таке практикується в “масовках” “регіонала” Олега Калашникова, який за вказівкою “згори” організовує під судами мітинги проти Тимошенко, а в День свободи зібрав на майдані Незалежності кілька сотень людей напротивагу прихильникам Помаранчевої революції. Цифри на зап’ястку — без них фактично неможливо було пробитися до захищеного міліцією натовпу навколо Калашникова.

На мітингах за Тимошенко правила ліберальніші. До того ж підтримувати Юлю ходить частина її справжніх прихильників, яким не потрібно платити гроші. Їх небагато: на “буденному” мітингу — зо два десятки. Переважно це бабусі з палаючими очима і намальованими власноруч плакатами. Саме вони найактивніші, саме вони, підтримані кількома чоловіками старшого віку, готові почати сутичку з міліцією, безупинно вигукувати гасла. Саме такі люди насамперед забезпечують “картинку” для теле— й фотокореспондентів.

Але ж мітинг не матиме жодної ваги, якщо в ньому братиме участь тільки ця дещиця ідейних фанатів. Тому партійним фінансистам і доводиться докуповувати маніфестантів, аби зібрання налічувало принаймні тисячу людей.

Зміст “п’єси”

...Сформовані шеренги зливаються у велику колону. Отримуємо інвентар: біло—червоні прапори із символікою партії “Батьківщина”. Організатори нашої групи називають цей атрибут “знамя”.

Поки “актори” збираються з силами і сваряться, кому — молодим чи старим — нести “знамя”, на арену виходить один з асистентів головного режисера — організатора всього цього тисячного дійства. Показна леді з четвертим “iPhon’ом” перерахувала велику шеренгу, зробила нотатки у блокнотику і зникла в напрямку суду, звітуючи по телефону.

Завершальний етап організаційної частини — поява представників правоохоронних органів. Вони — неодмінні учасники подібних опозиційних зібрань — шикуються у “стіну” за спинами мітингувальників. З одного боку — дбають про безпеку громадян. З іншого — завдяки такій активній позиції екіпірованих підрозділів МВС проплачений “актор” не втече зі “сцени” раніше завершення “вистави”, якщо раптом захоче припинити в ній участь.

Маса стоїть і скандує: “Юлі волю!”, “Янукович — кат!”. У цей час біля воріт Адмінсуду відбуваються дії “на камеру”: чоловік, одягнений у жилетку “Регіонів” із виправленим написом: “Янукович НЕ наш президент”, показує в об’єктиви камер табличку зі словами “Донбас просить пробачення за такого президента”. За кілька кроків від нього починається сутичка з міліцією за участю ідейних учасників мітингу. Проплачені — майже ніколи не лізуть на рожен. Вони воліють стояти віддалік од епіцентру подій, якщо такий є.

На “сцені” стає гаряче. Мітингувальники намагаються зламати ворота у двір Апеляційного суду. “Беркутівці” біжать на допомогу міліціянтам без обладунку. Натовп притискає кількох міліціонерів до огорожі. Кульмінація — двоє співробітників правоохоронних органів отримали травми. “Їх доставили у відомчу поліклініку, — зазначать згодом речники МВС. — Попередній діагноз лікарів — здавлювання та забиття грудної клітки”.

Звісно, ідейні учасники мітингів страждають не менше, а то й більше за міліціянтів. Вагові категорії сторін — різні, а в МВС, до всього, ще й сльозогінний газ на крайній випадок. Але до поліклінік потерпілі з іншого боку звертаються рідко, та й особливого розголосу ці факти не отримують.

Гонорар — не лише за політику

“Касові збори” — найприємніший етап для учасника мітингу. Чекати на винагороду інколи доводиться до самого вечора. Але 50 гривень за кілька годин стояння варті того. А іноді ж заробити вдається суттєво більше. “За присутність на семигодинному дійстві можна було отримати гривень 150”, — ділиться один з “акторів”, син Олени (організатора).

“Вуличні вистави” — не єдине, на чому спеціалізуються подібні “антрепренери”. Успішні “актори” можуть потрапити на зйомки й у приміщеннях, і зовсім не політичні. Так, каже один з організаторів, “масовку” наймали для засідань на процесі Тимошенко в Печерському суді (очевидно, йдеться про сторону “регіоналів”). Учасники телевізійних дегустацій, таких програм, як “Знак якості” абощо — це теж наша “вулична трупа”. Але для участі в телезйомках висувають додаткову умову: пристойний зовнішній вигляд, без синців на обличчі.

Ірина ГУКАЛО, Олена БАБКО

Коментарі політологів

Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень “Пента”:

— Такі мітинги — прерогатива партійних фракцій. Це легкий, зручний спосіб, яким зараз користуються партійці, але завжди залишається помітною його штучність. До того ж такі махінації часто викривають. Наприклад, у тих випадках, коли посередники не повністю розраховуються з людьми, це стає публічною інформацією.

На мою думку, ефект від таких мітингів може бути тільки негативний. Тут усе зрозуміло: для досягнення результату партійцям варто відмовитися від використання “замовних” людей, а спиратися на підтримку реальних прихильників. Попри це, соціальні мітинги, наприклад, акції “чорнобильців”, проводяться винятково за ідею та безоплатно. Люди виходять боротися за власні реальні інтереси, а не з корисливою метою — гроші їх не цікавлять.

 

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

— Безплатні масові мітинги ще можливі в Україні, але не зараз. Сьогодні люди виходять на демонстрації за партії — тобто виходять задля отримання партійних грошей. Коли ж громадяни організовуватимуть мітинги, відстоюючи власні права, їм не треба буде ні копійки. Вони виходитимуть за ті свої гроші, які в них відібрала держава.