За ЗЮ!

Це так налякало тамтешніх аналітиків, що вони коментують сенсаційну новину у світлі грядущої відставки президента Медвєдєва по прецеденту, що мав місце з несподіваним самозреченням Єльцина напередодні Нового року.

Насправді, непередбачувана країна з їхніми наступниками, спадкоємцями, виконувачами обов’язків…

Коли пишу ці рядки, надійшло повідомлення, що зранку центр Москви перекрито, і всі гадають: чи то поки що діючий президент записуватиме новорічне поздоровлення, чи оголосить про свою відставку, поступившись прем’єру.

Як би не складалася ситуація, не викликає заперечення інше: кар’єра Медвєдєва-політика завершилася, коли Путін оголосив про свою участь у президентських виборах-2012. У будь-якому разі його функції — ритуальні, декоративні, мов паперові тигри на дитячій ялинці.

Це, а також фальшовані вибори до Держдуми, розбудили Москву, Пітер і подекуди якусь частину Росії. За даними The Wall Street Journal під час виборів 4 грудня “було подано 14 мільйонів “сумнівних голосів”.

Масові московські мітинги під орудою інтелігенції і без участі в їхній організації різних партій майже одразу набрали антипутінського забарвлення і нагадали буремні 80-90 роки.

Головному мачо російської політики довелося піти на поступки, болючі для нього ще й тому, що впродовж минулого десятиліття ніде й ніхто публічно не висловлював бодай найменшого критичного зауваження на його адресу.

Довелося дати відбій силовим структурам, котрі до того жорстко розганяли будь-які спроби висловити свою думку, і — навіть! — показати “заколотників” по ТБ. Так недалеко й Газпром здати…

Знаючи радикально амбітний і самовпевнений до абсолюту характер Путіна, можна зробити висновок, що декому з активних мітингувальників не минеться. Приклади Удальцова і Нємцова — лише “жовті” картки попереджень. А бувають же й “червоні”...

За бурхливими подіями нинішньої політично і погодно примхливої зими відомий економіст і політолог Ілларіонов, який певний час працював поруч з Путіним, і виявився першим, хто гучно грюкнув дверима, вважає, що конфігурація влади в Росії змінюється.

Якщо раніше влада стояла на двох ногах — системно-ліберальній і спецслужбістській, то тепер опирається лише на останню. Призначення Іванова, Рогозіна й Наришкіна — кадрових гебістів на престижні вищі посади в російській ієрархії, на думку експерта, яскраво це підтвердили.

Та й прихід “яструба” Володіна, що одразу посів місце “кукловода” Суркова, й став головним у виборчому штабі Путіна, багато про що говорить поінформованій публіці.

“Іграшки закінчилися, і Росію чекає чергове закручування гайок, коли нікому мало не покажеться”, — резюмує Ілларіонов.

Утім відомий блогер Навальний, якого можновладці небезпідставно вважають “безбашенним”, в інтерв’ю радіо “Эхо Москвы” оптимістично висловився про шанси мітингувальників добитися перевиборів в Держдуму та інших висунутих вимог.

“Варто зібрати мільйон чоловік, як Кремль капітулює!” — вважає радикал, котрий відсидів свої 15 діб за участь в “порушенні правопорядку”, а також став першим, хто на весь голос назвав пропутінську “Единую Россию” партією “жуликов и воров”.

Цей вислів одразу став афористичним, а Навального почали називати кандидатом в президенти Росії. Називати лише, звісно, на словах, бо “сурковський фільтр” не дозволяє зареєструвати в Мінюсті жодних кандидатів чи партії, за винятком тих, на кого вкаже Кремль.

Камбек мільярдера Прохорова, який спочатку налякав Путіна на старті передвиборчої кампанії у Держдуму, а згодом отримав височайше повеління стати кандидатом у президенти, свідчить саме на користь вищенаведеного факту.

Перед активними демократами постало сакраментальне питання: що робити далі?

Зрозуміло, шанси Путіна на перемогу 4 березня щонайменше вдвічі вищі, ніж у всіх разом узятих претендентів. Контрольований Центрвиборчком, котрий очолює однокласник прем’єра Чуров, якого в Москві називають Підрахуєм, свою місію готовий виконати і проштампувати рішення ще в першому турі.

Який же вихід? І чи існує він узагалі?

На наш погляд, шанси демократів, хоч і надто примарні й парадоксальні, ще остаточно не втрачені.

По-перше, треба зберегти політичну розмаїтість і віддаленість від партійних структур. Що в очах “простого виборця” означає великий плюс.

І в Києві, і в Москві люди давно і твердо не довіряють ні партіям, ні політикам. Вони настільки себе скомпрометували, що для очищення не вистачить усього життя політиків і “вождів”.

Депутатів ніяк ніж злодіями наразі в народі не називають. Виборці зрозуміли: там, де партія — там обман, там корупція, там хабарі і бруд.

Пам’ятаєте гасло брежнєвських часів: там, де партія — там успіх, там — перемога. Тоді ж бо була одна партія, тепер народ грабують десятки “кровосісей”. А в Україні — сотні партій, котрі насправді, як і в Росії, є кланами “жуликов и воров”.

По-друге, і головне — завдання полягає в тому, щоб відрізати Путіну шлях до влади.

Як?

Існує наразі, з урахуванням всіх нюансів нинішньої політичної ситуації, єдиний шлях. Усім дружно стати на бік найбільш рейтингового кандидата в президенти від КПРФ Зюганова.

Звичайно, демократам, які звільнили свого часу Росію та й СРСР від комуністичного диктату це зробити нелегко. Зрозуміло, парадокс: у декого рука не підніметься голосувати за пихатого комуністичного “вождя”. Але вчинити таким чином — єдиний вихід, щоб позбавити влади Путіна і тих людей, фронтменом котрих він виступає.

Агітувати нині за Зюганова — значить загородити дорогу до довічного панування Путіну. Іншого не дано. І добре, що кращі уми Росії, наприклад, політолог і письменниця Юлія Латиніна, до цього висновку вже готові.

Нічого страшного, насправді, не трапиться. Потім, з часом, консолідувавши Думу, можна (в обмін на підтримку, попередньо уклавши відповідні домовленості із Зюгановим) провести чесні вибори в Держдуму, ухвалити ряд першочергових законопроектів, які відкриють Росії шлях до цивілізованого демократичного суспільства, шлях у Європу.

Нарешті, з часом можна буде і переобрати самого президента, коли він почне занадто “лівачити”. Але це будуть нові і якісно інші вибори, без брехні і фальшування, на яких кожен матиме можливість зробити свій вибір.

Буде Росія демократичною державою, і в Україні восторжествують цивілізовані норми, котрі нині закинуті далеко й безнадійно, вважаються непрестижними, бо не приносять жодного зиску тим, хто утвердився нині при владі й здирає з того народу все, що не встигли ще добрати.

Володимир КУЛЕБА