З життя канібалів

 “Ми знаємо дві історії з саратовських зон, із жахливих абсолютно зон, там одна є дуже спеціальна. Звідти взяли маніяка, у якого, так би мовити, у портфоліо канібалізм. Він теж поїхав на війну”, — так описує вербування пригожинських бійців опозиційна журналістка та голова фонду “Русь сидящая” Ольга Романова.

Звісно, історія про канібала, відправленого воювати в Україну, виглядає шокуюче. Але за бажання російські пропагандисти могли б легко реабілітувати мобілізованого людожера в очах співвітчизників.

Скабєєвій і Соловйову було б достатньо розповісти своїй аудиторії, що сліди канібалізму виявлено в Іспанії — на найдавнішій європейській стоянці Атапуерка. І в Італії — на черепі неандертальця, знайденому в Саккопасторе, на південно-східній околиці Риму. І в Німеччині — у похованнях поблизу села Герцгайм, вік яких становить близько 7000 років. 

Отже, канібалізм повсюдно поширений у країнах, і сучасним росіянам не варто його соромитися.

За всієї гротескності цей гіпотетичний приклад добре вписується в кремлівські пропагандистські шаблони. Росія XXI століття намагається обілити власне сьогодення, копирсаючись у чужому минулому.

“Путін нагадав США про анексію мексиканських територій”, “Путін згадав про Хіросіму та Нагасакі”, “Путін нагадав про імперські амбіції Британії у війні через Фолклендські острови”, “Путін згадав про стару ідею Польщі поглинути Україну”:  приблизно так виглядає типова добірка новин із РФ. 

Мабуть, немає такої сучасної російської мерзенності, яку в Москві не спробували б виправдати, пославшись на західний досвід 40-річної, 100-річної чи 170-річної давнини.

“Ми не гірші за інших” — ось меседж, який кремлівська пропаганда старанно просуває в маси. Це відрізняє нинішню Росію від покійного Радянського Союзу, який експлуатував принципово інший пропагандистський мотив: “Ми найкращі”.

Будучи людожерською державою, СРСР надавав величезного значення власному позитивному іміджу і докладав колосальних зусиль, щоб уникнути звинувачень у людожерстві.

Все, що могло дискредитувати Країну Совєтів в очах прогресивного людства, старанно замовчувалося. Масові репресії, Голодомор, ГУЛАГ, секретний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа, Катинь, депортації неугодних народів: увесь радянський бруд і кров ретельно вичищали з інформаційного простору.

Читайте також: Право бути чесними

Для російських реваншистів цей шлях був закритий від самого початку: в роки Перебудови і в 1990-ті назовні спливло забагато непривабливої правди. Готовий фарш не прокрутиш назад, і в пострадянські часи на зміну запереченню прийшло виправдання. 

Публічна реабілітація СРСР у 2000-х і 2010-х будувалась на тому, що в діях радянського режиму нібито не було нічого ганебного.

Приректи мільйони селян на голодну смерть, вкрити величезну країну таборами, висилати цілі народи, таємно домовлятися з нацистами про поділ сфер впливу Східної Європи — усе це оголосили нормальними і допустимими витратами будівництва.

Хоча у 1960-ті чи 1970-ті уявити подібну прорадянську риторику було просто неможливо.

По суті, моральна деградація російського суспільства почалася саме з цього: з громадських виправдань радянського канібалізму, який у СРСР замовчувався і заперечувався.

Пострадянські росіяни виявились розбещеними набагато більшою мірою, ніж радянські люди епохи застою, яких інформаційна блокада таки рятувала від морального розбещення. 

Радянський міф дозволяв людині зберегти якісь етичні орієнтири ціною незнання. Пострадянський міф такої можливості не залишив. І, почавши з виправдання людожерського минулого, Росія закономірно дійшла до виправдання будь-яких сучасних злочинів.

Сьогоднішня Російська Федерація захищає власне людожерство, звинувачуючи в канібалізмі всіх підряд і підштовхуючи цільову аудиторію до висновку, ніби нічого поганого в цьому немає. Людожерами буцімто населено весь світ, і на загальному тлі РФ анітрохи не виділяється.

Щоправда, через брак свіжих прикладів доводиться апелювати не до чужої сучасності, а до чужої історії.

Коли треба виправдати анексію Криму 2014-го, Путін посилається на анексію Техасу в середині 19-го століття.

Коли потрібно виправдати повномасштабне вторгнення на українську землю 2022-го, у Москві говорять про політику Речі Посполитої після Першої світової війни.

А коли необхідно виправдати ядерний шантаж у XXI столітті, у Кремлі згадують про “прецедент”, створений Сполученими Штатами далекого 1945-го року.

Читайте також: Диктатура мороку

Логіка країни-агресора проста: якщо сімдесят, сто чи двісті років тому кимось на Заході було щось зроблено, значить, це загальносвітова норма, і нинішня російська держава має право чинити так само.

Щоб реабілітувати себе, Росія заперечує саму ідею прогресу. Ідею про те, що з роками людство може і має ставати кращим — гуманнішим, справедливішим, спроможнішим доходити домовленостей. Ідею, яка є основою всієї нашої цивілізації і завдяки якій колишні варварські території стали сьогоднішнім Європейським Союзом.

В історії Заходу достатньо темних сторінок і ганебних плям: імперіалізм, колоніалізм, фашизм, гноблення, дискримінація, загарбницькі війни.

Але сила західного світу — не в історичній безгрішності, а в здатності рік у рік еволюціонувати на краще. Переосмислювати помилки минулого.

Каятися за скоєні злочини. Скидати з п'єдесталів колишніх героїв: чи то расистів XIX століття, чи кумира 1990-х Гарві Вайнштейна. Саме це, а не ідеальний історичний анамнез, відрізняє сучасне західне суспільство від Росії.