Йолкі-палкі для Віктора Януковича

— Хіба не зрозуміло, що це Юліна технологія? — обурювався заступник голови Партії регіонів. — Вона підкупила журналістів, роздала їм вкрадені з бюджету гроші, а тепер вони співають про утиски.

Цей коментар дає чітке уявлення про значення свободи слова для представників нової еліти.

Красномовна ілюстрація оптимальної для них моделі стосунків — це Донецька область, де Партія регіонів має рейтинг “Єдиної Росії”, а думка, альтернативна до поглядів влади, маргіналізована.

Спротив проти цензури став першим неполітичним протестом новій владі. За старою звичкою, Ганна Герман навіть кинулася апелювати до “Репортерів без кордонів”. Очевидно, будучи не в курсі, що колишній керівник цієї організації Робер Менар, який п'ять років тому активно співпрацював з братами Арфушами та підтримував Януковича, більше не має стосунку до цієї правозахисної організації.

Позиція журналістів стала головним подразником для влади. З акціями опозиції все набагато простіше. Банкова завжди зможе пояснити їх Заходу бажанням “вчорашніх” повернутися до влади. А от заяви преси про тиск у європейських столицях сприймають набагато чутливіше.

Враховуючи бажання Януковича здобути визнання по обидва боки кордону, Банкова обрала тактику заперечення будь-яких доводів про цензуру.

Але в понеділок, під час візиту російського президента Медведєва до України, у влади стався “ексцес виконавця”. Приводом для якого став курйозний епізод з падінням вінка на Віктора Януковича.

Достатньо було керівникові середньої ланки з адміністрації президента попросити не давати конфуз в ефір, як тут же вишукувалася черга готових виконати цю вказівку.

Загалом, цензура — це дорога з двостороннім рухом. Ти можеш забороняти доти, поки твої заборони сприймають. Саме це — головний урок з абсурдної ситуації біля Могили невідомого солдата.

Вся ця історія могла залишитися незначним курйозом, якби тільки сама адміністрація президента не привернула до неї увагу.

За великим рахунком, те, що сталося — навіть не новина. Але висловлене Банковою бажання замовчати цей епізод — це самодостатня подія, що має всі ознаки цензури.

Саме поняття “цензура” містить чітке визначення в законі “Про інформацію”.

По-перше, цензура — це “вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється”.

По-друге, цензурна — це “накладення заборони чи перешкоджання поширенню інформації з боку органів державної влади, їх посадових осіб”.

Події, що сталися біля Могили невідомого солдата, підпадають під ці визначення.

Після того, як вінок під поривом вітру вдарив Януковича, до журналістів підійшов начальник Головного управління з питань комунікацій адміністрації президента Олексій Кошелєв.

Він, перебуваючи при виконанні своїх службових обов'язків, тобто маючи повноваження посадової особи органу державної влади, звернувся до журналістів не ставити це відео в ефір.

Очевидно, що Кошелєв у цій ситуації — не головний цензор в країні, а виразник волі своїх керівників.

І, за дивним збігом обставин, слова чиновника подіяли на пресу як погляд удава на кролика.

Закручення інформаційного крану стало очевидним, коли відео спробували отримати ті телеканали, які не були на церемонії покладання квітів. Наприклад, вони звернулися до ICTV, камера якого точно знімала інцидент з вінком. Але на каналі повідомили, що цих кадрів у них... немає.

Журналістка “5 каналу” Ірина Герасимова намагалася отримати картинку в продюсера державного телеканалу “Росія” Володимира Озерова, який приїхав до Києва у пулі президента Медведєва.

У відповідь, за словами журналістки, Озеров відповів, що не може дати кадри, оскільки такою є позиція адміністрації президента України.

Розпорядженню забути про інцидент з вінком підкорилися навіть фотографи “Рейтерс”.

Хоча подібні прохання є дикими в цивілізованому світі. Складно уявити, щоб адміністрація Джорджа Буша закликала журналістів не поширювати фотографії зі схожою ситуацією — коли президент США впав з електроскутеру Segway. Хоча, за великим рахунком, тут же теж немає новини суспільної значення.

Так само як немає суспільно значимої новини в тому, що французький президент Ніколя Саркозі використовує підставку під трибуною, щоб здаватися вищого зросту. Або Хілларі Клінтон загубила туфлю під час візиту до Франції.

Але ні Білий Дім, ні Держдеп, ні Єлисейський палац не претендують на право мас-медіа вирішувати, що ставити в ефір. Вони розуміють, що інформація має різних споживачів. Їм і на думку не може спасти, щоб влаштовувати виховну роботу з журналістами.

Можливо, й історія про вінок була би лише дрібним конфузом, якби адміністрація президента залишила мас-медіа вирішувати на власний розсуд, що давати в ефір.

А так, несуттєву за історичним значенням подію затулила реакція влади, яка знову не витримала екзамену.

Рефлекс Банкової був такий самий, як в старі добрі часи — “не пущать”. Приблизно аналогічним чином десять років тому адміністрація президента забороняла показувати Леоніда Кучму, який явно в нетверезому стані падав на коліна перед ветеранами в Севастополі.

Більше про звички тієї епохи може розповісти й Ігор Сторожук, який у 2001-му втратив посаду прес-секретаря президента. Він не заблокував вихід у ефір явно неполіткоректний випад Кучми на тему збитого українською ракетою над Чорним морем пасажирського літака: “У світі бувають трагедії й більшого масштабу”.

Востаннє подібний інцидент з вилученням відео траплявся в 2004 році. Тоді прес-служба прем'єра Януковича заборонила поширювати кадри “яєчного теракту”, внаслідок якого нинішній президент втратив свідомість. Втім, всупереч забороні історичне відео поширив “5 канал”.

Так сталося і зараз — відео з вінком першим показав “Новий канал”, за ним — “Шустер Live”, 5 канал і СТБ о 22 годині, проігнорувавши у випуску о 18-00.

Тільки в нічному ефірі відеокадри з'явилися на 1+1. Решта загальнонаціональних, якщо і згадала про цю подію, обмежилася... фотографіями. Однак показувати на телебаченні картинки, маючи відео — це нонсенс для здорового глузду!

Рішення замінити кадри на фотознімки зрозуміле. Авторитет Банкової тримається на іміджі Януковича як керівника з кремезними кулаками і стальним поглядом. Для того, щоб тебе боялися інші, ти не можеш бути смішним. Тоді як інцидент біля пам'ятнику міг би номінуватися на “найкумедніше домашнє відео”. Він повністю руйнує образ, який так старанно роками створюють Януковичу.

Замість того, щоб залишитися просто курйозом, сюжет з вінком став термометром стосунків влади та преси.

А парадокс в тому, що сьогоднішня опозиція не має морального права докоряти Банковій за утиски журналістів. Бо достатньо згадати іншу подію, що є дзеркальним відображенням нинішньої історії.

Майже рік назад тодішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко мала необережність виступити з легендарним телезверненням, яке починалося словами “Пропало всьо!”.

За появу цього ролика в ефірі був звільнений шеф-редактор інформаційної програми “Нового каналу”.

А днями головний медіа-менеджер Тимошенко і тодішній радник прем'єра Олександр Абдуллін зізнався, що дзвонив редакторам телеканалів з порадою не пускати це відео в ефір.

Протягом року в цій грі змінилися лише дійові особи з боку влади.

Сергей ЛЕЩЕНКО