Юлі Тимошенко потрібне перезавантаження

Схоже, що вона не змогла позбутися комплексу, породженого внаслідок програних нею президентських виборів. Тимошенко хапається як за соломинку за будь-яку тему, якщо в ній є хоч би гірчичне зерно надії на здійснення її мрії про президентство.

Події в Єгипті чомусь здалися Тимошенко такими, що можна було б проводити паралелі та закликати народ до подібних подій в Україні. Ця змучена власними комплексами жінка, схоже, всерйоз повірила, що атмосферу з-над Нілу можна перенести на береги Дніпра, і її очі знову засвітилися сподіваннями… А може ще не “всьо пропало”?

Але воно таки пропало. Розумно було б погодитися з реаліями. Розчесати косу, бо хорошая… І дивлячись в дзеркало, подумати, що можна і що треба зробити в ситуації, яка склалася.

Обставини, в яких опинилася Тимошенко (при її сприйнятті події) зараз нагадують положення покинутої жінки. Коханий (у даному випадку влада) пішов до іншої. Що робить жінка в такій історії? Найчастіше — йде до перукаря.

Я б на місці Юлі постриглася. Не в черниці, як радив їй Березовський. Я просто змінила б зачіску, стиль і не тільки в одязі, а й в поведінці. Зайнялася б сиротами, наприклад. Чи старенькими бездомними людьми, чи хворими. І весь час віддавала б людям, які потребують любові і тепла.

Змінила б гнів на милість. І замість полум’яних сердитих заклинань про те, який поганий президент Янукович писала б йому конкретні пропозиції про те, як поліпшити життя людей.

Це можна було б робити в вигляді, наприклад, альтернативних законопроектів або рішень опозиційного уряду. До речі, Юля зовсім занедбала опозиційний уряд — він давно не засідав, давно нічого не пропонував.

А Україні потрібна така опозиційна інституція. І оскільки Тимошенко перестала займатися своїм опозиційним урядом, то може свій створив би Яценюк, Наливайченко чи навіть Тягнибок.

Словом, Тимошенко повинна змінити стиль. Той що вона вживає останніми роками — оцей надрив, застібнутий на останній ґудзик — відпрацював своє. Він радше викликає алергію, ніж цікавість. Уже не дратує опонентів, і не цікавить прихильників. Тимошенко виходить з моди. Щоб цей факт не стався доконаним потрібне, як казала одна знаменита леді, перезавантаження.

Не можна, однак, не погодитися з Тимошенко в одному — в тому, що революція —як стихія.

Вона може прийти нежданно — негадано. І жодна країна від цього не застрахована. Це правда. Треба при цьому лише пам’ятати, що стихія несе руйнування. Несе смерть. Революція в Єгипті — це сотні смертей. Це втрачені близькі для багатьох людей — матері, сестри, брати, чоловіки, дружини, батьки. Чи може здорова відповідальна людина прикликати стихію свідомо на свою землю? Чи може хтось гарантувати, що під час тієї стихії хтось з нас не втратить своїх рідних?

Історія знає одного вождя, який весь час говорив про революцію. Йому вона вдалася. Але історія знає і про те, що було потім. Були тюрми, був Голодомор, було винищення цілих народів і націй. Чи ми цього хочемо? Якби наша доморощена революціонерка могла думати і про це, а не лише про свою нав’язливу мрію про владу, може б це її трохи остудило…

Ганна ГЕРМАН