Ярецький: невиплата Приватом рефінансу несе ризик визнання його неплатоспроможним

Один з провідних фахівців в Україні в галузі банківського права, екс-співробітник Департаменту реєстраційних питань і ліцензування НБУ Олександр Ярецький прокоментував для Finbalance офіційну інформацію НБУ, що на 01 вересня прострочена заборгованість Приватбанку по кредитам рефінансування становила 11,8 млрд грн. Нижче — пряма мова О. Ярецького:

“У відповідності до статті 75 Закону “Про банки і банківську діяльність”, НБУ зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з критеріїв, встановлених в цій статті, в тому числі якщо банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому.

У відповідності до статті 76 цього ж закону, НБУ так само зобов’язаний визнати банк неплатоспроможним у випадку невиконання банком протягом п’яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами після віднесення банку до категорії проблемних.

Тобто в обох випадках це зобов’язання, а не право регулятора, хоча на практиці були випадки, коли регулятор нехтував таким зобов’язанням, посилаючись наприклад, на наявність судового спору між банком та клієнтом з цього приводу, або роблячи вигляд, що йому нічого невідомо про наявність заборгованості.

Очевидно, що в даному випадку [в ситуації довкола Приватбанку, — ред.] таких підстав не виконувати пряму вимогу закону не має, оскільки сам НБУ і виступає кредитором банку, а наявність боргу сторонами не оскаржується.

Факт оприлюднення такої заборгованості жодних юридичних наслідків до цих відносин не додає, але може негативно вплинути на взаємовідносини банку із третіми особами.

По-перше, у банка можуть існувати зобов’язання перед іншими кредиторами, умовами яких може бути передбачене право на дострокове стягнення заборгованості в таких випадках.

По-друге, інші банки, що взаємодіють з Приватом на міжбанківському ринку, мають враховувати наявність простроченої заборгованості в такому розмірі при оцінці його фінансового стану, обсягу необхідних резервів у випадку наявності заборгованості перед ними та встановленні на банк лімітів по міжбанківських операціях.

Ця ж інформація може призвести і до відтоку коштів тих клієнтів, які прискіпливо ставляться до фінансового стану банку, в якому тримають свої кошти.

Суто теоретично, наявність саме простроченого зобов’язання може бути обгрунтована необхідністю пред’явлення вимоги до поручителів або звернення стягнення на заставу, але при цьому виникають наступні негативні моменти для банку, як боржника:

1) процедура стягнення — завжди достатньо тривала у часі, а банк максимально через 10 робочих днів (а може і раніше, якщо Приват зараз вже є проблемним) має бути визнаний неплатоспроможним без можливості відновлення статус-кво;

2) хоча за законом поручителі є солідарними боржниками (якщо договором поруки не встановлено інше) і кредитор має право пред’явити їм вимогу погашення заборгованості або звернути стягнення на заставу незалежно від стягнення боргу безпосередньо з боржника, НБУ сам себе, своїм же підзаконним нормативним актом, обмежив в такому праві, передбачивши в постанові Правління НБУ №259 такий порядок стягнення заборгованості за кредитами рефінансування, за яким в першу чергу має списати кошти з коррахунку банку і тільки у випадку їх нестачі для задоволення своїх вимог — звернути стягнення на інше забезпечення;

3) у випадку, якщо зобов’язання за банк виконує поручитель, або майновий поручитель (заставодавець), він отримує регресне право вимагати стягнення заборгованості з боржника.

Крім того, говорячи при визнання неплатоспроможним банка, в якому держава є власником істотної участі, не можна не згадати вимоги ст.58 Закону України “Про банки і банківську діяльність” у відповідності до якої власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Насправді однієї цієї норми достатньо для того, щоб стверджувати, що всі вклади в державних банках та банках із істотною участю держави гарантуються законом. Адже суто теоретично на підставі цієї вимоги закону можна припустити, що банки із істотною участі держави в принципі не можуть збанкрутувати.

Однак на прикладі банку “Новий”, в якому держава через КБ “Південне” також була власником істотної участі, можемо спостерігати, що і цей обов’язок на практиці державою не виконується.

Повертаючись до ситуації з Приватбанком, залишається сподіватись, що банк все ж таки погасив вищевказаний кредит рефінансування в межах строку в десять робочих днів, або сторони домовились про його пролонгацію на наступний строк. У такій ситуації залишається дочекатись чергової фінансової звітності банку на сайті регулятора”.

Від Finbalance

Як додає колишній корпоративний секретар Приватбанку Вікторія Страхова, якщо була досягнута домовленість про пролонгацію рефінансування, виникає питання, “чи не злетіли поруки ІВК [Ігоря Валерійовича Коломойського, — ред.]”, а якщо домовленості немає, то з юридичної точки зору, чи не буде бездіяльність НБУ трактуватися як “злочинна халатність”.