Янукович поміняв президентський трон на понти

Наїлися… Звичайні українці “наїлися” далі нема куди, а мільйонери та мільярдери, що ростуть в країні як гриби, ніяк не можуть напхатися. Їх фантастична ненаситність перейшла всі межі, випирає в очі кожному українцю і як явище, потребує втручання фахівців з психіатрії та травлення…

Хто ще не зрозумів, що всі гасла, без винятку, які подаються українському народові під підливою “покращення життя”, є брудним, цинічним, хамським фарсом, під головним режисерством з Банковій і розрахованим на тупість та безвілля нації?

Фарсом, який їх мовою називається “понтами”.

Понти (понт) — це засіб видурити майно чи гроші обманом, погрозами, шулерством, створенням враження мнимої значимості та важності.

“Понт”, закріплений на рівні інстинкту у базарній молодості багатьох сучасних українських “державних діячів”, як засіб легкого збагачення, не зміг не тільки покинути арсенал методів і засобів збільшення ними свого капіталу, а по суті став єдиним і головним викрутасом, який до останнього часу був вдалим для нинішніх можновладців.

Можна тільки здогадуватися, як реготали автори програми “Україна для людей”, коли до них доходили дискусії про недосконалість реформ.

Можна тільки уявити, як надривали вони свої ненаситні пуза, коли колишні президенти, політологи та фахівці намагалися надавати їм публічні поради з різних питань розбудови економіки, суспільства чи зовнішньої політики.

Пам’ятаєте, як “Україну мали таланти” з бандитською “Муркою” у виконанні майже головного прокурора країни Рената Кузьміна?

Хто ще має сумніви, що реформи — судова, адміністративна, пенсійна, інформаційна — це звичайнісінькі “понти”?

Одна з перших, мабуть в силу колишньої спільної історії, розібралася в “антикорупційних понтах” Росія. Заява російської влади з приводу “газових угод Тимошенко” була викладена не зовсім дипломатично і вже більше нагадувала стиль тих, до кого вона була спрямована, майже : “А Янукович отвєтіт…”.

Розібралися остаточно в цих “понтах” і на Заході. Звернення зарубіжних урядів та організацій все більше і більше позбавляються звичайних дипломатичних вивертів і стають все більш зрозумілими українській стороні.

Тільки так можна пояснити таке тривале мовчання офіційних осіб на реакцію міжнародної спільноти на арешт Юлії Тимошенко — нарешті втямили, що від них вимагають, а що тепер з цим роботи — ще тямити й тямити…

Таки ж самі “понти” як прагнення до євроінтеграції, боротьба з утисками свободи слова, публічність і відкритість влади, боротьба з корупцією і багато інших. Останній “понт” — боротьба з корупцією — вилився у перелякані спроби будь-якою ціною кинути за грати Тимошенко і Луценко.

Але, розраховуючи на наслідки таких кроків по собі, по своїм розумовим здібностям і психологічному устрою, надірваному “лихими” донецькими дев’яностими роками, влада наштовхнулася на зовсім неочікувану реакцію.

“Понтові” киреєвсько-вовчі судді у змові з “понтовим” обвинуваченням, самі перетворилися у підсудних. Хто ще не зрозумів, що в цих процесах справжні судді це Тимошенко, Луценко, Макаренко, Діденко, Корнійчук, Іващенко та інші політв’язні — “тризубівці”, “свободівці”, “антіподаткові активисти”?

А так, то постає питання до кого справедливіше буде звертатися “Ваша честь”? Перед ким і кому треба вставати?

З тісняві приміщень Хрещатика, 42-А (вже не наважусь назвати це “судом”) засідання виплеснулися під відкрите небо. І саме на вулицях Києва в цей час знаходиться справжнє, а не “понтове” обвинувачення, яке невдовзі доведе цю справу до логічного кінця і всі “понтовщики” отримають народний вирок — справедливий і безщадний.

І сподіватися декому, що “Беркут” стане на захист “понтов бандитських” не варто, бо його бійці краще за всіх розбираються в таких справах та й присягали служити саме Україні та її народу, а не “понтовим режисерам”.

Юрій ГРИМЧАК