“Якщо всюди відступати, скоро будемо битися в Карпатах”. Чи можливе оточення Сєверодонецька та Лисичанська. Інтервʼю Сергія Гайдая

Кілька днів з Луганської області надходять повідомлення про захоплення російською армією нових селищ поблизу Лисичанська. Місто обстрілюється цілодобово з усіх видів зброї та зазнало масштабних руйнувань. Сєверодонецьк захоплений майже повністю, “траса життя” Бахмут — Лисичанськ непроїзна.

Яка тактика командирів на місці? Чи можливе оточення українського угрупування? Чи будуть виводи війська? Forbes запитав у глави Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Сергія Гайдая.

Лисичанськ, Сєверодонецьк. Яка там зараз оперативна обстановка?

У Сєверодонецьку українські військові тримають тільки промзону і будуть тримати стільки, скільки скаже командування. Там немає ознак оточення, і військові розуміють, звідки може погіршитися ситуація, таким чином можна маневрувати і перегруповуватися, щоб не потрапити в оточення і спокійно відійти на нові позиції. 

Я спілкуюся не тільки з командуванням у Києві, а й із командирами на місцях, тому розумію, що така можливість є. 

Забезпечення військових працює, вони нещодавно передавали перелік того, що їм потрібно, їх цим забезпечили — організували і звʼязок, і логістику. 

У Лисичанську дуже важка ситуація. Місто обстрілюють великими калібрами: ракетами, авіабомбами, САУ типу “Тюльпан”, “Гіацинт”. Руйнування у Лисичанську страшні. Але доступ до міста є, постійно проходить так звана тиха евакуація — обережно вивозиться 20—30 людей за день. 

Є можливість евакуювати більше місцевих, але люди не завжди хочуть виїжджати. Вони приймають рішення, тільки коли вже прилетіло в їхній під’їзд або коли дорога, якою можна виїхати, повністю зруйнована. 

Зараз у місті залишилося приблизно 15% населення. Військові, волонтери, адміністрація — всі допомагають вивозити мирних мешканців. Наприклад, сьогодні вдалося врятувати 23 людини. Евакуація триває, можливість постачати туди гуманітарні вантажі є. 

А техніку та зброю?

Так, техніку також можемо поставляти.

Російські війська захопили населені пункти навколо Золотого та Гірського, це поставило під загрозу угрупування ЗСУ, яке там перебувало. Це начебто понад 2000 людей. Як вдалося вивести українські сили?

Вивели нормально, ніхто з військових не потрапив в оточення чи полон. Давайте порахуємо, якщо там дві тисячі чи навіть більше людей, це величезна кількість особового складу. Військові виходять не з порожніми руками, такою силою за необхідності можна зробити оперативний прорив.

Щодня противник захоплює нові селища поблизу Лисичанська, наскільки це загострює ситуацію?

Так, звичайно загострює. Чим ближче підходять російські війська, тим ближче вони можуть поставити артилерію та міномети. І обстріли по місту будуть більш щільними. Їхня тактика така, як усюди: нищити будинок за будинком. 

Яка наша тактика?

Треба триматися і стримувати російську армію настільки довго, як це можливо. Зараз відбувається війна артилерії. Українські військові професійно б’ються, але коли у росіян в рази більше артилерії та снарядів, тут ніяк. Це як вийти із шашкою проти танку. Через цю перевагу вони все руйнують на відстані. 

Ми чекаємо поставки важкої зброї, яка змінить ситуацію?

Ми чекаємо не просто поодинокі поставки, а чекаємо, коли в нас буде достатня кількість важкої зброї. Якщо нам, наприклад, дадуть 10 американських гармат М777, ми подякуємо, але цього буде недостатньо, щоб зупинити російську навалу. 

Зараз завдання не лише витримати, а й виснажити ворога. Військова абетка говорить про те, що у разі атаки втрати тих, хто обороняється, і тих, хто наступає, — 1:4. Ми виснажуємо російську армію максимально. 

Чи можливе оточення Лисичансько-Сєверодонецької агломерації?

Тут війна, на війні можливо все. Але ми готуємося до будь-якого розвитку подій, навіть до найгіршого сценарію. Ми побачимо, якщо буде загроза оточення величезною кількістю військ або якщо росіяни огранізовуватимуть подвійне оточення, одне коло за іншим. 

Військове командування бачить всю ситуацію, яка відбувається у Донецькій, Луганській, Харківській областях, і приймає глобальні рішення. Зараз ми тримаємось.

 

 

Страшно, щоб героїзм військових не коштував надто дорого.

Тут дуже тонка грань, нам понад усе потрібно зберегти життя українських бійців. Але якщо всюди відступати, ми скоро будемо битися в Карпатах. На жаль, немає війни без загиблих, і в нас їх багато. Але це війна проти потужного ворога, який в рази переважає у кількості особового складу, техніки, боєкомплектів. 

У Росії зберігаються військові склади практично з усього Радянського Союзу. Ця зброя застаріла, вона не завжди потрапляє в ціль, але її просто “завались”. 

Давайте будемо чесними, росіяни, звісно, нащадки Радянського Союзу, який під час війни використовував розповсюджену тактику — закидати супротивника “м’ясом”. Але там є офіцери, які грамотно ведуть бойові дії, є спецпризначенці, які професійно воюють. Не можна недооцінювати ворога.

Якщо через обстріли чи будь-який форс-мажор до лікарень не буде доступу, медпрацівники зможуть автономно триматися на запасах декілька місяців. У них є все: вода, фільтри, генератори, Starlink. Є навіть ангіографи і КТ.  

Катерина РЕЩУК, Сергій ГРЕБЕНЮК