Як зробити Україну новим постачальником газу в Європу

Переклад статті Філіпа Воробйова (Philip Vorobyov) з галузевого видання Petroleum-Economist.com, вересень 2016 року

Новий прем’єр України Володимир Гройсман хоче, щоб Україна стала енергонезалежною до 2020 року. Країна досі забезпечує більше 40% власних потреб природного газу, імпортуючи його. Тому мета дуже амбіційна.

Але вона досяжна. Травневе рішення уряду підняти ціни на газ для побутових споживачів до ринкового рівня випередило навіть вимоги МВФ і стало важливим кроком на цьому шляху. Одним махом Україна викоренила перехресне субсидіювання, яке було не лише важким тягарем для бюджету, а ще й сприятливим середовищем для корупції.

Ринкові ціни стимулюватимуть енергоефективність та знижуватимуть споживання. За останні два роки Україна спромоглась суттєво диверсифікувати джерела імпорту та в 2015 році вперше імпортувала більше газу з Європи, аніж з Росії.

Україна сподівається збільшити видобуток газу з 20 млрд кубічних метрів на рік до майже 30 млрд. Зважаючи на понад сторічну історію газовидобування, Україна володіє геологічним потенціалом, який спроможний забезпечити такий видобуток. І навіть більший.

Насправді, Україна могла б не лише задовольнити власні потреби, а й стати вагомим новим постачальником газу до Європи вже до середини наступного десятиліття.

Усього цього можна досягнути лише через масштабні інвестиції, розвиток нових технологій та ноу-хау з-за кордону. До цього часу уряд приділяв мало уваги реформам, які стимулюватимуть приватні інвестиції у газовидобування.

Україна досі залишається не конкурентною з погляду закордонного інвестора, їй потрібні зміни в оподаткуванні газовидобування. Уряд має створити такий фіскальний режим, який сприятиме залученню приватних інвестицій від малих незалежних розвідувальних і видобувних компаній та фінансових установ — фірм, які є основою стрімкого північноамериканського збільшення видобутку нетрадиційних вуглеводнів.

Тому Києву потрібно зробити видобуток економічно привабливішим, знизити вхідні бар’єри для інвестицій та пропонувати нові, матеріальні можливості інвесторам.

Великий потенціал

Запаси газу України оцінюються від 0,6 (оцінка BP) до 1 трильйона кубічних метрів (державна оцінка). Подвоєння співвідношення запасів до виробництва України у наступні десять років дозволить видобувати 40 млрд кубометрів на рік із існуючих запасів.

І це ще не включає усі традиційні ресурси (до 5 трильйонів кубометрів) чи технологічно видобувний потенціал України з нетрадиційних колекторів, який може бути у 10 разів більше, ніж традиційні ресурси.

Дослідження IHS Markit у 2011 припустили, що Україна може видобувати аж 70 млрд кубометрів до 2030 року — небачений рівень з 60-х років.

Фізичні характеристики традиційних резервуарів, яких більшість у базі запасів України, багатообіцяючі: запаси від 10 до 100 разів перевищують ресурси головних сланцевих гравців, які спричинили нещодавнє стрімке зростання видобутку вуглеводнів у США.

Однак, обладнання в Україні може бути від п’яти до десяти разів менш продуктивним, ніж устаткування в США.

Уряд змінив деякі правила в галузі. Проте останнє зниження податків у січні для приватних газовидобуваючих компаній з максимальних 55% до 29%, насправді, було лише поверненням до ставок, що були встановлені до серпня 2014 року. До того, як попередній уряд суттєво підвищив податки для наповнення бюджету.

Більше того, падіння цін на газ із 2015 року, що слідувало за підвищенням податків, означало, що маржа видобувачів не збільшилась і що економічно недоцільно інвестувати у нові проекти (у тому числі, у дослідження та оцінку).

Реформуюча реформа

Ціна самоокупності для українських відносно малих та технологічно важкодоступних родовищ коливається від $100 до $200 за тисячу кубометрів, як стверджує Асоціація газовидобувних компаній України та компанія IHS.

Але це більше, ніж те, що видобувачі заробляють зараз. Якнайменше, податки повинні бути зменшені відповідно до спаду ціни та зниження нетбеку (Netback — загальна собівартість виводу газу на ринок).

Асоціація газовидобувних компаній стверджує, що, у короткостроковій перспективі, спрощена ставка ренти 12%, що відповідає середньому світовому показнику, обчислена на основі прозорої оцінки із застосуванням індикаторів європейського газового хабу, змусить інвесторів звернути увагу на Україну знову.

Окрім того, 2 із 12 відсотків цієї ренти мають бути спрямовані у регіони, в яких відбувається видобуток вуглеводнів. Це має залучити додаткову підтримку підвищення видобутку від місцевого населення.

Сьогодні місцеві громади основних газовидобувних регіонів, таких як Полтавської, Харківської та Дніпропетровської областей, не бачать ніяких прямих переваг від газовидобування, тому що більшість податкових надходжень йдуть у центральний державний бюджет.

Україна також повинна застосовувати дану ставку для усіх інвестицій, на відміну від чинної системи, за якою ставка залежить від глибини свердловини.

Наприклад, проекти на глибині не більше 5 тис. м мають ставку 29 % (для газу) та 45 % (для рідких вуглеводнів). Усе, що залягає на більшій глибині, отримує ставки 14 % та 21 % відповідно. Проте левова частка існуючих запасів України знаходиться на глибині 3-5 тис. м, де собівартість видобутку не значно нижча, ніж на проектах із зниженою ставкою.

Це створює корупційне середовище для проектів, що знаходяться на граничній із 5 000 м глибині, і прибирає 25-30 % із поля зору інвесторів.

 Така зміна ставки ренти матиме на диво незначний вплив на бюджет України. Очікується, що у 2017 надходження до бюджету із газовидобувної галузі становитимуть лише 5 % від усіх надходжень.

Із них, надходження від приватних компаній становитимуть менше 1% від усіх надходжень. Відповідно, пропоноване зниження податку матиме вплив лише на 0,3 % від усього бюджету.

Але, додаткові інвестиції та виробництво, що будуть наслідками зниження податку, матимуть загальний позитивний ефект на бюджет протягом 2-3 років, так як база оподаткування збільшиться.

Виграш від цього може бути суттєвим. За поточними прогнозами, споживання газу в Україні становитиме 28-30 млрд кубометрів у 2020 році. Державний видобувач “Укргазвидобування” планує збільшити видобуток із поточних 14,5 млрд до 20 млрд кубічних метрів у 2020 році.

Це означає, що приватні компанії повинні будуть більше ніж подвоїти власний видобуток, що нині становить близько 4 млрд кубометрів, щоб забезпечити решту попиту. Це зробить Україну самодостатньою.

Потрібний інвестиційний клімат

Але це не трапиться, якщо податки не будуть конкурентними. Без них, приватні інвестори припинять інвестувати, що призведе до стагнації їх видобутку газу.

Однак, такі зниження податків не у порядку денному уряду. Минулого року, Україна та МВФ погодили ставку ренти 20% та спеціальний податок на дохід на рівні 15-30 %. Найоптимістичніший наслідок — нейтральний вплив на інвесторів.

Проте більш вірогідно, що додатковий податок на прибуток уже наступного року зробить фіскальний режим іще більш заплутаним та непередбачуваним як для інвесторів, так і для фіскальних органів.

Оподаткування прибутку, а не доходу, — стандартна практика для оподаткування видобутку вуглеводнів на Заході — має бути довгостроковою ціллю.

Така система більш гнучка та краще відображає різноманітність економік проектів на зрілих басейнах — від дослідження відносно малих та глибоких родовищ до перебудови старих родовищ та видобутку нетрадиційних запасів.

Але така практика може бути прийнята лише коли Україна буде готовою. По-перше, у країні потрібно запровадити повномасштабний та прозорий бухгалтерський облік за стандартами IFRS, навчити новий персонал та переорієнтувати адміністративний підхід галузі.

Це запевнить інвесторів, що держава застосовує новий режим чесно та прозоро.

Але і це ще не все. Офіційний план реформ газовидобувної галузі, що був оголошений у квітні 2015, містив у собі розділ про реформування архаїчних правил регулювання видобутку.

І хоча кілька депутатів-реформаторів у Верховній Раді просували цю найменш відому частину програми реформ, вона не отримала належної сильної внутрішньої чи зовнішньої підтримки, тому результати були мінімальними.

Це є проблемою, тому що широка павутина дозвільно-погоджувальних вимог, які зазвичай дублюють або суперечать одна одній, і яким видобувачі вуглеводнів в Україні мають слідувати на центральному, обласному та місцевому рівнях, є основним бар’єром для нових гравців на ринку.

Уряд скасував кілька таких правил минулого року, і кілька проектів законів, які мають спростити регуляторну політику, були винесені на розгляд парламенту. Але, по суті, система досі залишається нереформованою, незрозумілою та ризиковою для інвестора.

Що робити

Тому, на шляху до власної енергонезалежності, перед Україною стоїть принципова дилема: як швидко підвищити частку вилучення запасів газу? Є три кроки.

По-перше, вона має зробити проекти видобутку більш привабливими для приватних інвесторів, зменшивши податки у короткостроковій перспективі, і привести податкову систему у відповідність до західних практик у довгостроковій перспективі.

По-друге, мають бути усунуті усі бар’єри для інвестицій, які ховаються у застарілому регулюванні видобутку. Врешті, Україна має закачати приватну власність у енергетичний сектор, розпочати приватизацію державних активів і, таким чином, пропонувати нові матеріальні можливості для підходящих інвесторів.

Виграш для України, та й інших країн, буде великим. Газова самодостатність заощадить еквівалент $3 млрд у імпорті газу до 2020 року. Притік інвестицій та технології в Україну стимулюватиме економічне зростання та створення робочих місць.

Подвоєння українського видобутку також створить можливість для експорту, що дасть Європі нове неочікуване джерело постачання до середини наступного десятиліття.

Україна може навіть забезпечити ринок для обсягів супровідних послуг, що були накопичені у Північній Америці, де підвищення ефективності суттєво скоротило чисельність обладнання.

Але Україні також треба зрозуміти, що час для реформ добігає кінця. Прогрес у енергетичних технологіях створює значний тиск на галузь видобутку вуглеводнів.

Бездіяльність та надмірна опіка державою над галуззю означатиме, що значна частина природного багатства України залишиться під землею назавжди.

Філіп ВОРОБЙОВ, відповідальний за стратегію в британській компанії JKX Oil & Gas з активами в Україні, Росії, Угорщині та Словаччині