Як посварилися Росія Іванівна з Японією Ничипорівною

Під час цьогорічного відзначення “Дня північних територій” прем’єр-міністр Японії Наото Кан назвав нещодавній візит президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва на Південні Курили “неприпустимою брутальністю”. Знавці японської мови кажуть, що застосований японським прем’єром філологічний зворот насправді має кілька значень: “нахабність”, “бридкий вчинок”, “бешкет”. Такі різкі заяви зазвичай не пасують дипломатичному етикетові.

Офіційна Москва на заяву японського прем’єра відреагувала не менш жорстко. “Відвідуючи той чи інший регіон РФ, голова держави… в жодній мірі не потребує надання будь-чиїх схвалень”, — заявив помічник президента Росії Сєргєй Пріходько. І поглузував, що голові уряду Японії “треба готуватися до важкого періоду — такі… “образи”… будуть обов’язково повторені”.

Того дня рішили самураї…

“День північних територій” Японія святкує, починаючи з 1981 року кожного 7 лютого. Цього дня у 1855 році було підписано Трактат про торгівлю і кордони з Росією, згідно з яким Японія отримала у власність чотири острови: Ітуруп, Кунашир, Шитокан та Хабомаї, які за результатами війни з Японією влітку 1945 року були окуповані СРСР. Оскільки цей Трактат був першою російсько-японською угодою, яка юридично закріпила належність островів до Японії, і оскільки більшість островів була зайнята Червоною армією вже після 2 вересня 1945 року (коли Японія підписала Пакт про капітуляцію), нині японське суспільство вважає ці острови незаконно окупованими і вимагає їхнього повернення.

Ситуація загострилася протягом останніх 5 років. У серпні 2006 року біля Південних Курил під час затримання японської риболовецької шхуни вперше за 50 років російськими прикордонниками був застрелений японський громадянин. Офіційний Токіо заявив, що росіяни вбили японського рибалку в територіальних водах Японії. Нащадки самураїв у боргу не залишилися. 11 червня 2009 року нижня палата японського парламенту схвалила поправки до закону “Про спеціальні заходи для сприяння вирішенню питання Північних територій і подібних йому”, в яких зазначено що чотири острови Південнокурильської гряди належать Японії.

А 1 листопада 2010 року президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв зробив те, чого не робив до нього жоден радянський чи російський лідер — відвідав острів Кунашир. Услід за президентом на Південні Курили з’їздили віце-прем’єр Ігорь Шувалов, заступник міністра оборони Дмітрій Булгаков, голова міністерства регіонального розвитку Росії Віктор Басаргін та міністр оборони Анатолій Сєрдюков. Візити російських лідерів на острови викликали щире й непідробне обурення японського суспільства. Його наслідком стали події 7 лютого.

Натхненні заявою свого прем’єра, півтори тисячі японських націоналістів зібралися біля будівлі російського посольства в Токіо, де розписали образливими написами та роздерли російський прапор. Натовп скандував: “Поверніть північні території! Ви незаконно окупували нашу рідну землю!” Посольство Росії поштою отримало конверт з гвинтівковою кулею та запискою “Північні території — наша земля!” Прокремлівська “Молода гвардія” уже пообіцяла провести відповідні акції біля японського посольства у Москві.

Схід — справа тонка

Загострення відносин між Росією та Японією відбувається на тлі майже ідилічних стосунків Росії з іншим “азійським тигром” — Китаєм. У кулуарах самітів та конференцій японські чиновники ремствують, що росіяни не вирішують територіальних проблем з Японією, бо Японія демократична країна і не буде з Росією воювати: “Китаю вони побоюються, тому з ними проблеми кордонів вирішують”. Причина, однак, не в бажанні чи небажанні воювати. Причина — у відмінних підходах до проблеми втрачених територій Японією та Китаєм.

У китайських підручниках з географії низку областей російського Далекого Сходу так само означено як споконвічно китайські. Проте в той час, як Японія всілякими “Днями північних територій” плекає скривджену самурайську гордість своїх громадян, Китай усе міцніше бере за горло російський Далекий Схід у плані економічному. Китай скуповує російський ліс, російську рибу та російський брухт. Китай повільно перетворюється на одного з найбільших покупців російського газу — у листопаді минулого року було заявлено про укладення нафтових контрактів на $8,5 млрд. Китай закріплює свої бізнес-позиції в російському Примор’ї. Восени 2009 року було прийнято стратегічну програму двостороннього співробітництва до 2018 року, згідно з якою сторони мають реалізувати 205 спільних проектів — переважно з видобутку корисних копалин на території Росії з подальшою їх переробкою у КНР. Не менше половини працівників на новостворених підприємствах мають складати китайці. За даними китайської інформагенції “Сіньхуа” китайські інвестиції у Далекий Схід нині становлять біля $3 млрд, проти російських трохи менше за $1 млрд. Китайці гарно пам’ятають заповіти свого знаменитого полководця Сунь Цзи, які сучасною термінологією можна викласти так: “Ефективний контроль, здійснюваний протягом тривалого часу над стратегічним районом, що перебуває за межами географічних кордонів, врешті-решт призведе до переносу географічних кордонів”.

Китайські працівники та підприємці в Росії працюють спокійно — їхній спокій оберігають Шеньянський та Пекінській військові округи Народно-визвольної армії Китаю у складі 22 дивізій та 38 бригад, плюс 10 дивізій (7 піхотних та 3 ППО) в резерві. Це більше за всі сухопутні війська Російської Федерації разом узяті. На цьому тлі передані китайцям у жовтні 2008 року нещасні три російські острови виглядають дарунком до дня народження.

Баба Яга проти Ворона Тенгу

Повернути собі втрачені острови шляхом масштабних інвестицій та “тихої окупації” (за китайським прикладом) Японія нині собі дозволити не може — вона ще досі долає наслідки економічної кризи. Обсяг держборгу Японії вже зараз наближається до 200% ВВП. Міністр економіки країни Каору Йосано б’є на сполох: якщо країна не прийме програми зі скорочення держборгу, вона втратить довіру інвесторів. Країні вранішнього сонця нині явно не до експансії.

Економічне становище країни також загрожує поховати рейтинг нинішнього прем’єр-міністра Наото Кана. Тому для японського кабінету більш ніж вчасно випала нагода відвернути увагу нащадків самураїв від економічних проблем та переключити її на проблеми скривдженої національної гідності. У Токіо всі чудово розуміють: максимум, на що зважиться Росія, — це бурчання у відповідь.

Гру у зовнішньополітичне забіяцтво радо підхопили у Москві. Офіційному Кремлю теж потрібен зовнішньополітичний “улюблений ворог”. Після літніх лісових пожеж, націоналістичних заворушень та терактів чимало росіян починають непокоїтися за своє майбутнє. Уряду Росії ставлять усе більше запитань, на які він просто не здатен відповісти. Відтак можна влізти в “маленьку переможну війну”, тобто спровокувати тривалий конфлікт з кимось із сусідів, аби зовнішньополітичне протистояння відволікло громадян від проблем внутрішніх. Раніше в ролі жертв таких “війн” виступали країни Балтії, Грузія, Україна та США. З США нині сваритися не з руки, сварки можуть пошкодити політиці “перезавантаження”. В Україні нині правлять начебто свої хлопці. Країни Балтії та Грузія російському громадянинові вже просто набридли. До того ж Японія є ідеальним супротивником, адже навіть у страшному сні не вдасться до військової агресії проти Росії.

Російська Баба Яга зійшлася в блазнівській битві з японським Вороном Тенгу. Московське лукавство і східна підступність вчасно знайшли одне одного. Оскільки у зовнішньополітичному надуванні щік та грі м’язами однаково зацікавлені нині обидві сторони — в майбутньому на нас чекає чергова серія гучних заяв, брудних провокацій та скривджених національних почуттів. І жодних реальних наслідків цих подій.

Дмитро КАЛИНЧУК