Як довго протримається владний тандем Путін — Мєдвєдєв?

Якщо спробувати заглибитися трохи у російську історію, то владний тандем Путін — Мєдвєдєв — явище не зовсім аномальне для російської політики. Часом Росіэю керувала лише одна людина. Згадаймо правління Петра І, Єкатерини II й Алєксандра III, Лєніна, Сталіна тощо. Однак поряд із цим був і підставний цар Симеон Бекбулатович в часи Івана Грозного, були десятиліття царювання Петра й Івана за реального правління Софії, тріумвірат Сталін — Камєнєв — Зинов’єв проти Троцького, дуумвірат Бухарін — Сталін у ІІ половині 1920-х (до початку колективізації), дуумвірат Малєнков — Берія тощо. Та й “дорогий” Лєонід Ілліч Брєжнєв до початку 1970-х не правив одноосібно, а у складі тріумвірату Брєжнєв — Косигін — Підгорний, посилаючись на “Лєнінські принципи колективного керівництва”.

Варто звернути увагу на той факт, що Мєдвєдєв виступає у Путіна в ролі “молодшого партнера” вже майже 15 років, і схоже, що невисокому, але наполеонистому ВВП дуже імпонує, що підлеглий помітно нижчий за свого патрона. Російські експерти порівнюють Путіна з кардиналом Ришельє, поруч із яким Мєдвєдєв є Людовиком XIII.

“Підставний” президент зіграв відведену для нього Путіним роль і тепер, після того, як ВВП вирішив вибрати себе наступним президентом Росії, надзвичайно інтригує питання — що для Мєдвєдєва приготував Владімір Владіміровіч? Оскільки за браком перспективи усунення Путіна від влади у мирний спосіб і тяжіння політики Кремля до візантійської спадкоємності, постать Мєдвєдєва може виявитися куди більш загадковою і незрозумілою, ніж це виглядає у 2012 році.

Вочевидь, Путін вклав багато часу й енергії у “вирощування” Мєдвєдєва саме такого, яким він є нині. І якщо Мєдвєдєв був пішаком у путінському гамбіті, то навіть якщо на деякий час ВВП зробить його прем’єром, то це може лише виявитися парашутом для спускання колишнього “підставного” президента у політичне небуття.

Проте навряд чи Путіну був потрібен “Мєдвєдєв одноразового використання”. Якщо це насправді так, то Владіміру Владіміровічу політично недоцільно відразу ж пересувати свого ставленика на посаду прем’єр-міністра. Якщо новообраний президент справді готує кадрову революцію у російському політичному істеблішменті, то йому краще взагалі на цей непевний час перевести Мєдвєдєва у запас. Можливо, на рік чи два, аж допоки у слухняному вихованцеві знову постане нагальна потреба.

Можна сказати, що ієрархічна вертикаль, притаманна стилю управління ще з часів першого президента Росії Боріса Єльцина, чітко спрацювала у випадку повернення вищої влади від Мєдвєдєва знову до Путіна. Таким чином, сфери невизначеності в політичних правилах не простежувалося, і політичний процес у Росії не виходить за межі рішень, котрі ухвалює невелика група людей за кулісами російського політичного театру.

Питання нині в тому, як президент Путін використовуватиме непрезидента Мєдвєдєва. Адже загалом протягом чотирьох років президентства Мєдвєдєва Путін по-справжньому йому владу так і не передавав. Бо він мав владу над Мєдвєдєвим завжди, і той лише сумлінно виконував усе, що наказував йому ВВП. А Мєдвєдєв ніколи не ухвалював самостійних рішень.

Але хоч би які там були непублічні стосунки між Путіним і Мєдвєдєвим, перший зобов’язаний останньому, що той, імітуючи президентську діяльність чотири роки, оберігав від конкурентів путінське крісло, будучи цілком лояльним і передбачуваним. Так що у тому, що ВВП має змогу теоретично перебувати на президентській посаді ще 12 років, є і пряма заслуга Дмітрія Мєдвєдєва.

За нинішньої ситуації простежуються моменти, про які вже можна говорити цілком впевнено. Зокрема, це: падіння популярності, делегімітизація путінської влади, які ще більше були підстьобнуті рокіровкою. За своїми наслідками рокіровка тандема Путін — Мєдвєдєв у 2012 році виходить далеко за межі формальної перестановки вищих посадових осіб. Ця рокіровка остаточно оголила політичну несамостійність Мєдвєдєва і позбавила його якостей, яких очікують від одного із лідерів загальноросійського масштабу.

Бренд Владіміра Путіна постраждав вунаслідок рокіровки значно менше, але він опинився один на один із проблемами свого політичного старіння і неможливістю одночасно апелювати до обох громадських політичних полюсів. Причому рокіровка тандема послабила перспективи самозміни влади і можливості налагодження діалогу з суспільством. Якщо Путін справді поставить Мєдвєдєва на посаду прем’єра, то це означатиме, що той керуватиме Кабінетом міністрів лише номінально, а все, як і раніше, вирішуватиме одноосібно ВВП.

Стійке майбутнє будь-якому політику дають стійкі правила гри. А відсутність стійких правил гри незворотно спричиняє нестабільність. Тому неможливо на сто відсотків стверджувати, що Мєдвєдєв стане прем'єр-міністром. А якщо все-таки зможе, то як довго буде здатен пробути на посаді прем'єр-міністра?

Водночас Владімір Путін, якщо уважно простежити за його політичним стилем, ніколи не призначить на посаду прем'єра сильну людину, більш-менш самостійну і потенційно здатну вирости до позиції кандидата на найвищу посаду у державній владі Росії. Саме тому Путіним досі на посаду прем'єра призначалися люди маловідомі і внутрішньо нездатні вирости до рівня політичного лідера. Дмітрій Мєдвєдєв нібито вже й побував на найвищій посаді в Росії, і тому, за західними мірками, бути другим номером для нього якось непрестижно. Але за нинішніми російськими звичаями, Мєдвєдєв ніколи не зробить того, чого йому не накаже його політичний патрон, хоч би на які посади Мєдвєдєва закидало.

Говорячи про політичне майбутнє Мєдвєдєва, зокрема про те, яку роль йому підготував Путін, варто перш за все згадати, що ще кілька років тому Дмітрій Мєдвєдєв взагалі заперечував можливість прем’єрства при президенті Путіні. Хоча в останній рік він вже такої можливості не відкидав.

Нині ж виглядає так, що Мєдвєдєв змінив цю свою позицію на 180 градусів. І принаймні формально саме з ним, і навіть наголошено, що лише вдвох, в Красній Поляні під Сочі, між катанням на лижах, Путін і Мєдвєдєв обговорювали майбутній склад уряду Росії. Тож Мєдвєдєв ще раз підтвердив свою несамостійність стосовно Путіна і його оточення.

Щодо того, яким саме може бути уряд Мєдвєдєва, можна сказати з упевненістю, що це буде уряд тимчасовий. Термін дії котрого не перевищуватиме двох років і на каденцію котрого припаде входження у владу нового-старого президента Путіна та відпрацювання старої консервативної політики.

Водночас, якщо згадати, що як опозиція і суспільство, так і сам Путін наголошували на необхідності реформ, то ці зміни розпочнуться, найімовірніше, якраз після завершення роботи уряду Мєдвєдєва. А йому припаде хіба що створення єдиної податкової адміністрації чи міністерства, залежно від того, як назвуть цю структуру.

Ще можна з упевненістю сказати, що на Мєдвєдєва як прем’єр-міністра обов’язково чекає доля бути атакованим великою кількістю російських еліт, котрі будуть незадоволені, з одного боку, його і колишньою, і майбутньою політикою, а з іншого — присутністю явно слабкої фігури в політиці, котра за законами російської політичної “тайги” не має права на довге існування.

Можливо, саме для такої ролі Мєдвєдєв і потрібен Путіну, оскільки неприродність цього тандема, хай там як наголошував на його непорушності сам Владімір Путін, і дуже потужні виклики, зовнішні і внутрішньополітичні, неминуче призведуть до того, що Мєдвєдєв відійде за короткий час на задній план і змушений буде займатися приватними і громадськими справами.

Чи захоче російський істеблішмент списати на Дмітрія Мєдвєдєва якісь великі прорахунки та звинуватити у провалах, минулих і майбутніх? Це цікаве запитання. Оскільки наразі Росія, зіштовхнувшись з великими викликами, цілком може отримати і провали в економіці та політиці у найближчий рік чи два. І Путін в жодному разі не зацікавлений у тому, щоб стати самому цапом-відбувайлом. Тобто буде змушений усе списати на Мєдвєдєва. А те, що найближчий час буде складним для Росії, і особливо для її еліт, розуміють практично всі.

На мій погляд, Росія найбільш вразлива — як у сенсі державної побудови, так і в сенсі майбутнього її еліт, — внаслідок панімперської політики, котра проводилась там протягом останнього десятиліття. Ця політика наближається до краху, і це, цілком можливо, стане зрозуміло в найближчі місяці.

Не виключено, що провал політики поширення російського впливу в Європі, а особливо у так званому близькому зарубіжжі, взагалі поставить крапку на путінській стратегії відновлення величі Росії. У цьому разі найкращим майбутнім для Путіна, і тим більш для Мєдвєдєва, буде сходження на формальні ролі і втрата посад та будь-якого впливу.

Але Мєдвєдєв може відбутися набагато меншими втратами, ніж Путін, з ім’ям котрого пов’язується як політика, так і вся неоімперська структура, вибудувана в Росії протягом останнього десятиліття.

Віктор КАСПРУК