На початку ми склали перелік із тридцяти запитань, але згодом залишили лише десять, які на думку редакції є найбільш точковими і актуальними зараз.
Усі запитання були надіслані президентам у письмовому вигляді. Ми свідомо не відправляли їх тільки Віктору Януковичу, оскільки він був позбавлений цього звання.
За станом здоров’я не зміг відповісти Леонід Кравчук. А ось діючий президент Володимир Зеленський не захотів ставати в один ряд з українськими президентами. Прес-секретар глави держави Сергій Нікіфоров після кількох звернень УП відповів, що “брати участь у такому форматі вони не будуть”.
Редакція УП свідомо уникає будь-яких оцінок діяльності усіх глав держав, чиї відповіді будуть опубліковані у найближчі три дні у нашому виданні.
Хочемо аби висновки робили наші читачі — виключно із того, що вони побачать (або не побачать) у цих текстах.
Першими відповіді на запитання УП надіслав другий президент України Леонід Кучма.
У нас безумовно є інші питання до колишнього президента. І через 20 років з моменту вбивства засновника УП Георгія Гонгадзе, крапки над “і” щодо ролі Леоніда Кучми у цій справі не розставлені. Як і щодо подальшого перебігу подій, які у підсумку призвели країну до Помаранчевої революції.
Втім ми віримо, що колись цей відвертий і болючий діалог відбудеться.
Сьогодні, у 30-річницю української Незалежності, ми хочемо почути від колишнього президента його бачення пройденого країною шляху, втрачених можливостей на цьому історичному проміжку, приводів для гордості та оцінки його внеску у розбудову української держави.
У наступні дні ви прочитаєте відповіді на ті ж самі запитання редакціі УП від Віктора Ющенка та Петра Порошенка.
— Як би ви сформулювали національну ідею України?
— На мою думку, національну ідею не треба формулювати ніяк. Національна ідея — це не те, що формулюється. Це те, що відчувається нацією та об’єднує її, коли час приходить.
Захотів хтось відібрати свободу — нація піднялася на спротив. Прийшов ворог захопити землю — нація згуртувалася на оборону.
Ось це відчуття того, як треба діяти, завжди безпомилкове. Воно у сотні разів цінніше найкрасивішої ідеї, яку хтось сформулює.
Національна ідея вже закодована в нації, якщо вона справді нація, а не “населення території”. Мабуть, національна ідея — це і є бути нацією, а не населенням.
— Три речі, якими Україна може пишатись?
— Чому тільки три? Я можу назвати в Україні десятки речей, якими пишаюся.
Але якщо лише три — то Україна може пишатися своєю історією, у якій вона стільки разів зуміла відродитися з попелу, своїми людьми, які здатні протистояти набагато сильнішим ворогам, і просто тим, що у світі вона найкраща. Для мене — точно найкраща.
— Хто для вас є найвидатнішим українцем в історії?
— Знову обмеження — чому лише один?
Жартома, звичайно, можна було б сказати, що нація найбільше цінує тих своїх героїв, які намальовані на грошах. А якщо відповідати серйозно, то ви запитуєте про найвидатнішого за яким критерієм? Героїзм або талант? Внесок у державотворення або у науку? Боротьба або результат?
Хіба генерал Петро Григоренко, або Левко Лук’яненко і В’ячеслав Чорновіл, які віддали роки свого життя і своєї свободи за нашу свободу і незалежність, менш видатні, ніж Леонід Макарович Кравчук, який “протискав” успішне голосування за Незалежність політичними засобами?
Хто геніальніший — неймовірний наш художник і мій добрий знайомий Іван Марчук, або великий Олександр Довженко, або “українець серцем” Сергій Параджанов?
Хто видатніший з унікальної наукової династії Патонів — батько чи син?
Хто з наших замахнувся на більш неможливе — Сергій Павлович Корольов, який відправив першу людину у космос, чи Михайло Кузьмич Янгель, який підготував “під ключ” висадку першої людини на Місяць (я завжди буду гордий, що сам брав участь у розробці того нашого дніпровського модулю)? А крім Корольова, ще ж були і інші наші “закордонні” генії — такі, які Ігор Сікорський, Іван Пулюй, Микола Гоголь…
Ну як ти виміряєш, хто видатніший? Не знаю. Немає такої “лінійки”. І взагалі — чи точно найвидатніший жив під гучним іменем? Я не думаю, що українець, який віддав своє життя за Батьківщину (захищаючи її колись від нацистської навали, або від уже нової навали на Сході), менш видатний, ніж відомий письменник або науковець.
Я цілком можу припустити, що ми не знаємо імені найвидатнішого українця — точніше, в нього мільйони імен.
— Що ви вважаєте найбільшою помилкою часів свого президентства?
— За десять років помилок було немало. Ми ж усе робили вперше, створюючи державу.
Причому українська економіка була лише осколком єдиного господарського комплексу СРСР. І діяти нам доводилося у ситуації найгострішої кризи, найглибшого падіння. Але ж справилися, країна піднялася. Тому, сподіваюся, ці помилки фатальними не виявилися.
Якщо ж брати не конкретні вчинки та рішення, а більш загальний, стратегічний план, то були дві важливі речі, які я недооцінив.
Перша — це нашпигованість нашого політикуму залишками московської агентури — і прямих “гебістів”, і агентів впливу. Я навіть уявити не міг, скільки “закладок” (і у прямому, і в переносному сенсі) залишила тут на високому рівні ця структура. Знав би — діяв би інакше.
А друга річ, яку я недооцінив — це потенціал українського громадянського суспільства. Воно вже давно випереджає владу, доводячи це у найгостріші моменти сучасної історії, але вперше я відчув цю зрілість і цю енергію у дні Майдану.
— Що про вас напишуть у підручниках історії України через 100 років?
— Для мене у вашому запитанні найголовніше, щоб через сто років Україна писала свої підручники про свою історію. Щоб через сторіччя в нас була свобода жити по-своєму та розповідати правду новим поколінням.
Мені буде достатньо, якщо про мене напишуть правду. Мені нема чого соромитися, а що з того, що зробив я, справді важливе, що витримає тестування часом — через сто років і зрозуміємо ☺.
— Хто і що є найбільшим ворогом України?
— Розбрат українців, їхня нездатність бути разом у вирішальний момент. Але мені хочеться вірити, що зараз, на цьому історичному етапі, ми з цим ворогом справимся.
Сьогодні нація консолідована у найголовніших речах. А із зовнішніми ворогами розібратися можливо, лише коли ми разом.
— З ким у вас були найважчі міжнародні переговори?
— З Росією. З Путіним.
Колись від Геннадія Йосиповича Удовенка я вперше почув про те, що дипломати поділяють перемовини на два типи: “win-win”, коли обидві сторони домовляються та шукають прийнятного для всіх компромісу, і “гра з нульовою сумою”, коли змагаються за повну перемогу, щоб не залишити супротивнику нічого.
Переговори з західними партнерами зазвичай проходили за першим сценарієм (припускаю, що не так було під час “примушення до Будапештського меморандуму”, але вирішальна частина тих перемовин велася ще до мого президентства), а з Москвою — за другим.
Вже тоді Кремль волів не так порозуміння, як підкорення. Витримувати тиск і справді було важко, але ж вдавалося. Згадаю хоча б Тузлу.
До речі, серед найскладніших переговорів можу назвати і “круглі столи” під час першого Майдану, завдяки яким вдалося мирно та безкровно завершити Помаранчеву революцію.
Але на них найважче було домовлятися не з іноземними посередниками (вони якраз швидко відгукнулися на моє прохання приїхати та робили все заради врегулювання кризи), а з Ющенком та Януковичем.
Було дуже непросто підштовхнути обох до компромісу між собою та переконати їх прийняти ідею політичної реформи, яка врешті-решт перетворила Україну на парламентсько-президентську республіку саме тоді, наприкінці 2004 року.
— Що, на вашу думку, стало причиною анексії Криму та війни на Донбасі?
— По-перше, не погоджуся з вашим визначенням. Я б назвав те, що Росія зробила з Кримом, не анексією, а окупацією.
Анексія — це ж нібито назавжди, це “відрізали і з’їли”. А от окупація — це зовсім інше: це тимчасово і ми своє повернемо. Анексією можна лише обурюватися, але як уже доконаним фактом, а проти окупації треба боротися.
Що ж до причин, то вони, хоча це може прозвучати як парадокс, діаметрально протилежні: окупація Криму відбулася тому, що Україна не стала захищатися, а війна на Донбасі почалася тому, що ми нарешті почали відповідати окупанту, що перейшли до опору.
Могли й не переходити, звичайно. Могли скласти зброю та задкувати аж до Збруча. І все було б мирно, і не було б війни, і України ніякої не було б. А була б одна велика Малоросія.
— Байден назвав Путіна вбивцею. Ви би назвали Путіна вбивцею?
— Тільки не ставте це питання діючому президенту. Або ще комусь із його оточення.
Не провокуйте тих, кому доведеться ще вести перемовини з Путіним. А вести їх таки доведеться. І ціна ефектної образи буде реальною, причому заплатить її не той, хто схотів би так голосно пропіаритися, а хтось із наших хлопців, який потрапить під обстріл на лінії фронту того ж дня. Бо на “передку” вже давно склали народну прикмету: у Москві образилися — на Донбасі стріляють.
Я взагалі вважаю, що так когось називати можна лише у обличчя. А коли просто кидаються гучними словами — це їх лише знецінює.
Нагадаю, що, назвавши Путіна вбивцею, Байден майже одночасно запросив його на зустріч, де приязно розмовляв і тиснув руку. В нас такої можливості не буде.
— Владу часто порівнюють з важким наркотиком. Чи так це, і як ви поверталися до нормального життя?
— Якась дивна метафора. Мається на увазі, що усі рішення на вищому рівні приймаються “під кайфом”? Хоча, дивлячись на дії деяких світових лідерів, можна повірити і в це...
Але якщо ви запитуєте про залежність від влади, про прагнення у будь-яку ціну її зберегти — то це точно не про мене. Свого часу Конституційний суд дозволив мені балотуватися на третій термін. Але я жодної секунди не розглядав таку можливість.
Повернення до того, що ви назвали “нормальним життям”, було не якимось випробуванням, а величезним полегшенням. І для мене, і — що ще важливіше — для моєї родини, для моїх найближчих.
Пиз-бол! С тебя и началось разворовывание страны. Наплодил, козел, родычей и прочую шваль, которая все прихватизировала. Сидел бы ворюга и молчал, а то еще рассуждает. за 30 лет страна от голодранной но индустриальной докатилась до помойки Европы. Достижения они празднуют. Сколько козлов, партий и прочей швали было при власти? Одно ворье и сволота.
Что скажете, Аноним?
[22:06 17 декабря]
[20:36 17 декабря]
[07:00 17 декабря]
19:30 17 декабря
19:20 17 декабря
19:10 17 декабря
19:00 17 декабря
18:50 17 декабря
18:40 17 декабря
18:30 17 декабря
18:00 17 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.