Взяття Феміди

Історія з обранням нового голови Верховного Суду добігає кінця. Пленум ВСУ, де визначатимуться з особою наступного очільника, відбудеться 23 грудня. Схоже, регіоналам вдалося змінити баланс сил у цій інстанції на свою користь, аби посадити в крісло її голови лояльну до себе людину. Водночас близький до БЮТ Василь Онопенко, повноваження якого закінчились 29 вересня, заявив, що передумав висувати свою кандидатуру на другий термін, хоча донедавна мав підтримку більшості суддів.

За дивним збігом обставин про відсутність претензій на крісло голови ВСУ Онопенко заговорив після того, як Печерський суд Києва виніс вердикт звільнити від кримінальної відповідальності згідно із законом про амністію його зятя Євгена Корнійчука. Сам Онопенко зв’язок власного рішення з помилуванням члена родини заперечує. Одначе такий збіг бачимо не вперше.

Корнійчук, який обіймав посаду заступника міністра юстиції в уряді Тимошенко, потрапив за ґрати ще наприкінці 2010-го. Тоді Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти нього за частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу (перевищення службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки). Колишнього першого заступника керівника Мін’юсту звинуватили у зловживанні службовим становищем під час проведення держзакупівель. Як стверджувала сторона обвинувачення, Корнійчук, перебуваючи на посаді заступника міністра юстиції, підписав лист, яким дозволив проведення конкурсу на юридичне обслуговування Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в одного виконавця. 30 грудня 2010 року Печерський райсуд Києва вибрав Корнійчуку запобіжний захід у вигляді утримання під вартою до 23 лютого. Пізніше строк арешту було не раз продовжено судом, а всі апеляції адвоката на ці рішення відхилено. Та в лютому, наступного дня після зустрічі Василя Онопенка з главою держави Віктором Януковичем, на якій тоді ще голова ВСУ несподівано підтримав президентську судову реформу, Корнійчука відпустили під підписку про невиїзд.

Схоже, на баланс сил у Верховному Суді вплинув і тиск на його суддів. У листопаді Вища рада юстиції відкрила провадження за порушення суддівської присяги членами Судової палати з кримінальних справ ВСУ. У 2009—2010 роках вони начебто незаконно змінили 15 особам вироки з довічного ув’язнення на півтора десятка років позбавлення волі. Як стверджували в Генпрокуратурі, до цих рішень стосовно осіб, які скоїли вкрай небезпечні для суспільства злочини, частково причетний увесь склад суддів названої палати ВСУ. Генпрокуратура заявляла про плани завести проти суддів кримінальні справи. У Верховному Суді всі звинувачення заперечували, натомість пов’язували інтерес до цієї теми з виборами нового очільника.

Та з дистанції зійшов не тільки Онопенко. Більше на роль верховного судді не претендує регіонал Сергій Ківалов, який тепер висуває претензії на посаду мера Одеси (замість Олексія Костусєва, який багатьох у владі й серед місцевого бізнесу, м’яко кажучи, не влаштовує). Заперечує плани очолити ВСУ й голова Конституційного Суду Анатолій Головін, якого також називали одним із головних претендентів на місце Онопенка. Поки що серед них залишається суддя ВСУ Ігор Самсін, котрий також очолює Вищу кваліфікаційну комісію суддів, стараннями якої на кілька місяців було заблоковано вибори голови ВСУ. Натомість у списку провладних кандидатів з’явилися нові прізвища.

Так, одним із найімовірніших претендентів на місце голови ВСУ називають суддю Верховного Суду Петра Пилипчука, який 2005 року програв суддівські вибори Василеві Онопенку. З одного боку, кандидатуру Пилипчука регіонали можуть розцінювати як проміжну. В жовтні 2012-го йому виповнюється 65 років, а цей вік відповідно до законодавства є граничним для перебування на посаді голови ВСУ. Таким чином, регіоналам вдасться вгамувати пристрасті навколо найвищого крісла Верховного Суду, “особливо” не порушуючи чинного законодавства (відповідно до якого новий голова мав бути обраний іще до 30 жовтня) й, можливо, виграти час на пошуки кращого кандидата зі свого кола. Проте влада може й відмовитися від подальшого просування до ВСУ когось із донецьких, щоб не давати зайвого приводу для розмов про підконтрольність судової системи. А натомість — домогтися лояльності Пилипчука, погодившись, аби він очолював суд усі п’ять років, відведені чинним законодавством, і внісши до нього зміни стосовно граничного віку перебування на посаді судді. Президент Янукович уже встиг натякнути на можливість реалізації цього сценарію, заявивши що судді мають працювати й після 65 років, оскільки це “досвідчені кадри”.

Аліна ПАСТУХОВА