Війна з Росією: яким повинен бути світ після перемоги України і Заходу?

Ідей щодо трансформації світового порядку більше немає. Спроби сформулювати якісь прийнятні концепції впродовж кількох останніх років були непереконливі. Шість місяців війни Росії проти України неймовірно прискорили час, зробивши неможливе можливим. Вони виявили найбільшу інтелектуальну кризу з часів кончини СРСР, причому як на Заході, так і на Сході. Когорта західних професорів, чиї імена донедавна вселяли коли не захват і трепет, то хоча б повагу, як з’ясувалося, так нічого й не зрозуміли — ні про СРСР, ні про те, що від нього залишилося. Смерть Горбачова і панегірики з цього приводу, а також нескінченні мантри про необхідність умиротворення агресора — найкращий того доказ. Незрозуміло, скільки можна пояснювати, що неможливо танцювати танго з бандитом із підворіття. Є випадки, коли високі підбори використовують не за прямим призначенням, і доволі ефективно.

На Сході, передусім у Китаї, кожна політична думка застрягла в жорсткому антиамериканізмі й антизахідництві, не пропонуючи жодної реальної альтернативи. Красиві слова про суспільство спільної долі мають втілюватися в реальну політику. Прощення виданих кредитів країнам Африки скидається на вимушений крок, а військові навчання з агресором під час війни — на дуже погану політику. Сприяння агресорові в торгівлі й міжнародних організаціях — глобальна помилка, яка лише збільшує всесвітнє Зло, цілком здатне повернутися бумерангом. Інший азійський тигр — Японія — лише вступила в період переосмислення своєї ролі в регіоні та світі, і, доки це не відбудеться, нікому в Південно-Східній Азії протиставити конструктивне бачення майбутнього деструктивній антизахідній риториці, що домінує в ефірі. У зв'язку з візитом Ненсі Пелосі на Тайвань абсолютна більшість держав регіону мусили або підтримати Китай, або зберігати віртуозне мовчання. Це, певна річ, не катастрофа, але сигнал тривожний.

Своєю чергою, на Заході немає розуміння необхідності формувати нове майбутнє, а не повертатися до трохи відретушованого старого. Не звучить жодна серйозна дискусія про виправлення волаючих диспропорцій у розподілі суспільних благ і надвисоких доходів, про принципи світоустрою, які б дозволили ефективніше, ніж раніше, забезпечувати безпеку та сталий розвиток по обидва боки екватора. Космічні ціни на енергоресурси, при тому що у світовому масштабі їх наявність і доступність незаперечні , — наслідок недалекосяжної політики обмеженої кількості країн і спекуляції трейдерів. Експорт газу з Росії — всього 6,2% світового, і його цілком можна було б замістити, якби група розвинених країн ЄС та деякі інші, що не бачать альтернативи Росії, десятиліттями не зміцнювали свою залежність від російських труб. На початку пандемії, пригадується, не було альтернативи китайським маскам, тепер — російському газу. Де ж чарівна дія сил ринку? Що заважало європейським стратегам інвестувати не в Nord Stream-2, а в будівництво заводів зі скраплення газу і танкерного флоту, благо терміналів із прийому LNG предостатньо? Перефразовуючи одного спортивного журналіста далекого минулого, так і хочеться сказати: такий капіталізм нам не потрібен.

Ні на Сході, ні на Заході, навіть попри властивий Сходу містицизм (на відміну від західного реалізму), ніхто по-справжньому не розмірковує й не говорить про майбутнє. Центральна думка — швидше б усе якось скінчилося і все стало як було. Неважливо, які глибочезні наслідки для Ойкумени мають усе ще триваюча пандемія коронавірусу та розв'язана Росією війна, хочеться все забути й знову спокійно проводити спортивні змагання та пити пиво з франкфуртськими сосисками.

В опитуванні громадської думки з приводу війни в Україні, проведеному у квітні 2022 року авторитетною організацією Worldwide Independent Network of Market Research у 24 країнах у всіх регіонах світу, вияснився один дивний факт. У рейтингу країн, жителі яких відповідали на запитання “Якщо станеться війна, яка торкнеться вашої країни, чи готові ви воювати за свою країну?”, група антилідерів виглядає так: Нідерланди, Японія, Німеччина, Італія, Сербія, Велика Британія, Іспанія, Канада, Франція (від 16 до 35% готових воювати), а лідерами є Пакистан, Туреччина, Перу, Палестинська автономія і Колумбія (сильні духом становлять від 96 до 62%). У професійному зрізі найбільш готовими йти у бій виявляються домогосподарки (55%) та безробітні (50%), а за рівнем освіти лідерство за тими, хто вміє тільки читати й писати або має початкову освіту, — 62%. Тимчасом серед власників Masters і PhD таких у півтора разу менше. Щось не так у цьому світі. Чи навпаки — саме цього й домагалися?

Та найбільша небезпека йде, звісно ж, від Росії. Такої тотальної деградації не очікували навіть ті, хто непогано знав представників російської політичної думки. Кортунова, Лук'янова, Треніна, Бородачова, Караганова та іже з ними читати стало просто неможливо, це вже на три чверті Дугін і Царьград. Дехто втік за кордон, інші притихли. Понад 80% народної підтримки політики Кремля та 185 підписів ректорів російських університетів під відозвою на підтримку війни й Путіна — це вирок російській інтелектуальній еліті, ними самими сконструйований і оформлений. Добра новина полягає в тому, що до них однак ніхто не дослухається і їхня думка нікому не цікава, а погана — у Кремлі давно сформульоване таке собі своє, містичне й трансцендентне бачення світу. Ну й що, що по виході з бункера світ виявляється іншим?

Демократичний світ повинен виграти цю війну, і зробити це треба так, аби було зрозуміло, чому всі сили і засоби нині необхідно кинути на приборкання агресора, що це дасть кожній країні — союзникові України та світовій спільноті загалом. Інспіровані Росією демонстрації проти санкцій із вимогою низьких цін на енергоресурси за рахунок поновлення поставок із російських труб зовсім невипадково збіглися з оголошенням Росією нового ультиматуму — Nord Stream-1 зупиняється до скасування санкцій.

За найскромнішими підрахунками, тільки в Європі Росія роками фінансувала проросійські партії в 16 країнах, включно з усіма європейськими членами G-7. У багатьох країнах Рамштайну досі вільно мовлять “супутники” і “зірки”. 5 вересня Путін затвердив “Концепцію гуманітарної політики Російської Федерації за кордоном”. Якщо подужати її прочитати, в тих, хто недостатньо точно розуміє кремлівську термінологію, може виникнути бажання вступити до лав прибічників “русского мира”, так лагідно все виглядає. Цьому має бути якась адекватна відповідь із боку розвинених демократичних держав. Українці вже показали, що захищати свою країну — це не те ж саме, що стояти на варті холодильника. Потрібна концепція глобального миру і безпеки, заснована на рішучості виправити нарешті непрацюючу систему міжнародних організацій, на прийнятті відмінностей, але з ясними загальнолюдськими цілями, приваблива для такої значної частини суспільства, що поширення рашистської зарази в іншій його частині можна буде легко купірувати.

Один із легендарних японських підприємців, Казуо Інаморі, чия філософія бізнесу надихнула тисячі підприємців у багатьох країнах світу, задовго до західних теоретиків капіталізму сформулював концепцію, що компанії мають концентрувати зусилля на загальному добрі та процвітанні своїх співробітників, а не на гонитві за прибутком. Він казав, що його компанія і співробітники пов'язані не тільки фінансовим, а й “людським” контрактом, побудованим на довірі й партнерстві. Така дивна для багатьох підприємців позиція не завадила йому піднімати проєкти колосального масштабу, зокрема перетворювати мільярдні збитки на доходи. Що заважає зробити таку філософію загальноприйнятою нормою? Пристрасть до мега-супер-стопалубних яхт? Нова філософія капіталізму, заснована на таких ідеях, могла б стати основою майбутнього світоустрою.

Будь-які розмови про майбутнє в період гарячої фази війни неодмінно мають включати аналіз перспектив її закінчення та місця переможців і переможених у світовому “табелі про ранги” після нашої перемоги. Збройні сили України сьогодні, без жодного перебільшення, найбільш боєздатні на континенті. НАТО зобов'язане просити Україну про членство, а не навпаки. І членство в ЄС, звісно ж, відбудеться, щойно завершаться всі необхідні процедури.

А ось що робити з Росією? Запитання набагато складніше, ніж здається на перший погляд, і якщо не ми, то на Заході над ним думають безперервно. Слабка, розколота на частини Росія може стати легкою здобиччю Китаю, який просто заковтне землі на Далекому Сході, значно розширивши ресурсну базу своєї економіки, що вповільнюється. Крім того, незрозуміло, що буде з ядерним потенціалом. Росія, яка збереже внутрішню єдність і боєздатність, лише відступить з України, може піти непередбачуваним шляхом, і найменш імовірно — за сценарієм демократизації та замолювання гріхів. Отже, треба думати про її демілітаризацію. Прийнятний варіант — шлях післявоєнної Німеччини — сьогодні здається нереальним. Але шість місяців тому багато що з сьогоднішнього теж здавалося нереальним.

Війна змінює все. 

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії