Війна в Україні: що таке “фінляндизація” та чи допоможе вона нам?

Варто зазначити, що ще донедавна проблема “фінляндизації” широко обговорювалася в українському публічному просторі. Приклад Фінляндії в історичному контексті наводився як успішна ілюстрація країни, якій вдалося розбудувати ефективну економіку та стати заможною країною з високим рівнем життя, при цьому залишаючись осторонь військово-політичних блоків. Більш того, наратив “фінляндизації” просувався як альтернатива євроатлантичної перспективи України, яка могла б задовольнити Росію та запобігти ескалації напруженості між двома країнами. Проте все змінило широкомасштабне військове вторгнення Росії, продемонструвавши цілковиту неспроможність цієї політики в українському контексті, а також поверхове розуміння самого феномену.

Що ж таке політика “фінляндизації”? Та що про неї думають фінські науковці? Про це ми запитали їх у серії інтерв’ю в рамках проєкту Школи політичної аналітики НаУКМА “Моделі безпеки для України: від нової Січі до нових альянсів”.

Професор міжнародних відносин, директор Гельсінського колегіуму прогресивних досліджень Туомас Форсберг характеризує “фінляндизацію” як політику умиротворення більшої сили, тобто Росії. “Фінляндія намагалася бути другом і не провокувати опонента”, — вважає він. За словами науковця, хоча така політика ніколи не мала підтримки у фінському суспільстві, однак після завершення Другої світової війни сприймалася фінською політичною елітою як ключ до збереження суверенітету та недопущення більших територіальних втрат. Разом з тим Форсберг вказує на те, що політика “фінляндизації” мала чітко інструментальний характер. Подібної оцінки дотримується і доцент Гельсінського університету Катрі Пюнньоніемі, підкреслюючи, що справжньої дружби між СРСР і Фінляндією ніколи не було, а відносини мали суто діловий характер. Утім, зазначає вона, у часи глобального протистояння між СРСР і США до міжнародного права була набагато більша повага, аніж зараз.

На думку Туомаса Форсберга, політика “фінляндизації” стала можливою через гомогенність фінської нації, міцну традицію верховенства права, довіру до державних інституцій та економічне зростання, що розпочалося після закінчення Другої світової війни. Фіни кілька разів відкидали її, користуючись вікном можливостей, як-от під час вступу Фінляндії до ЄС 1995-го (разом із Швецією), а 2022 року висловили бажання вступити до НАТО (також разом зі Швецією).

Викладач Університету Тампере, спеціаліст у сфері міжнародних відносин Тапіо Хунтунен також вважає, що політика “фінляндизації” була суто прагматичною. Він справедливо вказує, що протягом холодної війни Фінляндія перебувала у сфері інтересів Радянського Союзу через Договір про дружбу та співробітництво. Він зазначає, що концепцію “фінляндизації” було винайдено в Західній Німеччині в консервативних політичних колах як риторичний інструмент впливу на внутрішні дебати, відтак, ця концепція не була інтелектуальною розробкою самої Фінляндії.

Натомість провідна дослідниця Фінського інституту міжнародних відносин Сінікукка Саарі вважає, що фінська модель свого часу стала можливою через оборонний характер стратегічних інтересів СРСР. “Якби це було не так, модель зазнала б краху з самого початку”, — наголошує вона. Цієї моделі нейтралітету не можна використати для випадку України, адже тут інтереси Росії мають чітко виражений наступальний характер. Ба більше, вони виходять за рамки стратегії, бо в уяві кремлівських ідеологів передусім ідеться про ідентичність, виправлення історичних помилок тощо.

Також вона вказала на ще кілька важливих деталей, які допомогли Фінляндії залишитися незалежною. Так, фіни приділяли особливу увагу розвитку національної оборони, зокрема розбудові сильної армії. Адже ворог має розуміти, що якщо переступить межу, ціна конфлікту буде надто високою для нього. Тапіо Хунтунен зазначає, що концепцію тотальної оборонної доктрини Фінляндія запозичила у Швейцарії. Вона передбачала соціально-психологічну компоненту створення позитивних цінностей і навичок, що мали би підвищити бажання індивідів захищати свою країну. Однією з ключових складових цього була призовна армія. Крім усього іншого, вона виконує функцію з розбудови громадянського суспільства.

Подібної думки, що і Сінікукка Саарі, дотримується і провідний дослідник Фінського інституту міжнародних відносин Мааті Песу. На його думку, Фінляндія як мала держава намагається зробити можливий конфлікт дуже дорогим для потенційного загарбника, відбиваючи у нього бажання атакувати. Також відіграв важливу роль і аспект національної єдності, адже це, на думку Саарі, прямо впливає на стійкість малих держав. “Ми збудували державу добробуту, яка може запропонувати щось для кожного”, — зазначила вона. Це також не дозволяє застосувати концепцію “фінляндизації” до України, оскільки однією із заявлених цілей Москви була демілітаризація України, але одним із наслідків повномасштабного вторгнення стало згуртування української нації.

На думку Сінікукки Саарі, Фінляндія завжди мала “план Б”, стратегію поведінки для надзвичайних ситуацій. “Ми знали точно, що робити після 24 лютого. Останнім часом Росія замість пряника використовує батіг щодо нас. Але ми налаштовані продовжувати наш шлях”, — сказала науковиця, натякаючи на заявку щодо членства в НАТО.

Раніше, протягом холодної війни, на думку доцента Шведського університету оборони, ветерана Збройних сил Фінляндії Ілмарі Кяйхькьо, Фінляндія не могла приєднатися до НАТО, тому що це дійсно образило б Радянський Союз. Швеція, яка історично має тривалу традицію нейтралітету, також усвідомлювала, що має залишатися осторонь НАТО для блага Фінляндії. Якби вона стала членом НАТО, СРСР вимагав би від Фінляндії приєднатися до Варшавського договору, вважає він.

Мааті Песу вказує, що Росія завжди становила найбільшу безпекову загрозу Фінляндії. Він вважає, що РФ відіграє важливу роль у фінському мисленні щодо природи міжнародних відносин. Стосовно Росії Фінляндія вдавалася до використання двох основних стратегій, а саме — умиротворення та стримування. До закінчення холодної війни політика умиротворення відігравала чільну роль, а після неї значення політики стримування поступово зростало, особливо після 2014 року, і досягло свого апогею після початку повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну. “На даний момент це основа політики Фінляндії стосовно Росії”, — наголошує він.

Загалом експерти дотримуються думки, що стійкість суспільства відіграє важливу роль у політиці стримування. Тапіо Хунтунен підсумовує: зважаючи на нинішню ситуацію, Фінляндія не має бути прикладом для України, а швидше, навпаки. Ілмарі Кяйхькьо вважає: Україна матиме потребу у великому війську навіть після завершення війни, адже найближчим часом не стане членом НАТО. Відтак, вона повинна бути спроможною самотужки боронити свій суверенітет і територіальну цілісність.

Отже, політика “фінляндизації” стала можливою внаслідок унікальних географічних, політичних, історичних й інших обставин. На думку фінських експертів, помилково розглядати цю модель епохи холодної війни або інші моделі нейтралітету придатними до вирішення безпекових потреб сучасної України. Яскравим підтвердженням цього слугує власний приклад Фінляндії, яка подала заявку на членство в НАТО. Натомість науковці вважають, що Україні варто приділити особливу увагу розвитку власних Збройних сил, що, зокрема, сприятиме і зростанню стійкості громадянського суспільства. Росія повинна розуміти, що втрати завжди перевищуватимуть потенційні вигоди від участі у конфлікті.

Якщо все ж розглядати сам феномен “фінляндизації” стосовно України, то він означає, радше, не забезпечення позаблоковості України, чого домагається Росія для контролю над нею, а навпаки, такий шлях розвитку, за якого Україна, суголосно з досвідом Фінляндії, нарощує свою обороноздатність, просувається у напрямі до набуття членства в ЄС і використовує вікно можливостей для вступу в НАТО. І саме такий сценарій “фінляндизації” Україна зараз втілює в життя.