Вугільна галузь - візитна картка та біль Луганщини

Обсяги виробництва скоротилися на 12,9 відсотка порівняно з минулим роком. Шість із семи державних підприємств області - збиткові. Шахтний фонд старіє. За останні дев'ять років задіяно лише два нових горизонти, десять шахт області видають на добу до 300 тонн вугілля, що менше стаханівського рекорду, взятого відбійним молотком. Напередодні візиту Прем'єр-міністра голова Луганської облдержадміністрації Олександр АНТІПОВ розповів про найгостріші проблеми регіону в інтерв'ю "Урядовому кур'єру".

- Олександре Миколайовичу, так склалося, що життя регіону залежить від вугільної галузі. Вона ж переживає далеко не кращі часи...

- У вугільній галузі області задіяно понад сто тисяч працездатного населення Луганщини. Добробут кожної четвертої родини залежить від стану справ шахтарів. Їхня праця обумовлює рівень соціально-економічного розвитку півсотні шахтарських міст і селищ.
Нині галузь реструктурується, і це триває вже понад 13 років. На першому етапі передбачалося виділити для розвитку регіону два млрд грн. На той час (1996 рік) це були серйозні кошти. На фізичну ліквідацію шахт планувалося виділити 800 млн грн, а на розв'язання соціальних проблем (створення нових робочих місць, передачу об'єктів охорони здоров'я, освіти, житлового фонду - всього, що утримували на балансі вугільні підприємства - у комунальну власність) - 1,2 млрд гривень. Але грошей у тодішньому бюджеті забракло. Місцевим радам не залишалося нічого іншого, як приймати на баланс те, що було покинуте, разом з людьми та їхніми проблемами. Навіть сьогодні на балансі вугільних підприємств на Луганщині залишається об'єктів соціальної сфери на 120 млн грн. Тож ми чекаємо від уряду і особисто від міністра вугільної галузі виділення коштів, аби ми могли привести все до ладу.

Свого часу я різко критикував міністра вугільної галузі Сергія Тулуба. Потім дуже радів, коли на цю посаду призначили нашого земляка Віктора Полтавця. Але навіть за складних стосунків із колишнім міністром Луганщина мала серйозні асигнування на потреби вугільної галузі - основи економіки регіону.

Нині вугільна галузь області працює вкрай напружено. Шахтарські підприємства Луганщини ледве одержують дотацію на собівартість видобутої тонни вугілля та кошти на виплату заробітної плати. Вважаю, Міністерству вугільної промисловості слід взяти відповідальність за своєчасну виплату заробітної плати, перспективу розвитку, розподілу державних коштів. Для нормальної роботи вугільної галузі Луганщині потрібна дотація з держбюджету 6-6,5 млрд грн. Ми одержуємо лише 1-1,3 мільярда. Розвиток нових лав, придбання механізованих комплексів, обладнання фінансуються не більше 10-15 відсотків.

- Але ж зараз, під час кризи, коштів не вистачає не лише на розвиток, а й на інші, не менш важливі потреби.

- У ситуації, коли бюджетних грошей не вистачає на докорінну реконструкцію галузі, уряд і Мінвуглепром прийняли рішення про залучення недержавних інвестицій. І там, де це робиться прозоро - за участю трудових колективів, органів місцевої влади, можна отримати добрі результати. Яскравий приклад того - ВАТ "Краснодонвугілля". Там сьогодні на 2 млн тонн збільшився річний видобуток вугілля, з 230 до 410 грн зросла відпускна ціна вугілля, з 872 до 2883 грн збільшилася заробітна плата шахтаря. На суму близько 5 млн грн щорічно надається допомога місту Краснодон. Приватизація проведена комплексно. Я особисто, як і багато моїх земляків, підтримуємо таку приватизацію.

Зараз ми відчуваємо інтерес інвесторів до "Луганськвугілля". Цьому підприємству потрібен власник із конкретною програмою, де буде записаний пункт про збереження робочих місць, шахт - навіть тих, які сьогодні працюють нерентабельно, але мають запаси вугілля, достатні для промислової розробки.

Але був у нас і гіркий досвід шахти "Краснопольєвська". Інвестор спочатку щось видобував, а потім затопив два горизонти шахти, залишивши людей без заробітку, а територію двох міст - під загрозою підтоплення. Обласна влада змушена була втрутитись у ситуацію. Ми сприяли поверненню гірничого підприємства у систему Мінвуглепрому. Тому вважаю, що обласна влада має відстоювати ті проекти, що передбачають саме комплексну приватизацію.

- Як уже повідомляли ЗМІ, готується проект угоди Луганської області з Кабінетом Міністрів. Основні акценти проекту угоди з Кабміном пов'язані лише з проблемами вугільної галузі?

- Ні, ми пропонуємо сконцентрувати зусилля на розв'язанні проблем у галузі охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, освіти. Області потрібні кошти для завершення будівництва другої черги обласної протитуберкульозної лікарні, створення центрів серцево-судинних захворювань та перинатального. Зараз Луганщина - єдина область в Україні, де немає свого перинатального центру, і через це певною мірою ми лідируємо в країні за рівнем дитячої смертності. Взагалі, без серйозного реформування системи охорони здоров'я ми не матимемо високих показників життя.

Гострі проблеми - дороги. У 2007 році за постановою Кабміну Луганщині виділили (уперше за роки її існування!) 504 млн грн на будівництво доріг. На той час до 44 населених пунктів взагалі не було доріг із твердим покриттям. Ми зуміли розв'язати цю проблему, навіть почали будувати (встигли на чверть) об'їзну дорогу державного значення. Але за останні два роки не отримали ані копійки на продовження будівництва. Потрібно хоча б п'ять мільйонів гривень, щоб зберегти у законсервованому вигляді те, що вже встигли збудувати. На жаль, не виділили, хоча Луганщина увійшла до Програми Євро-2012, наш аеропорт розглядається як додатковий, від якого гості зможуть дістатися на футбольні матчі до Донецька.

Загалом цього року Луганщина отримала 30 млн грн, але кошти були розпорошені - десь відремонтували трубу, десь дитсадок. Хоча обласна влада неодноразово підкреслювала, що першочергові завдання всієї громади - добудова протитуберкульозної лікарні та реконструкція аеропорту, що потребують 16 та 6 млн грн відповідно.
Безумовно, питання, які можна вирішити на місцевому рівні, ми вирішуємо. Проте масштаби соціальної катастрофи у вугільних регіонах можуть вийти з-під контролю і зрівнятися з Чорнобильською катастрофою.

Основні виклики регіону
♦ Відсутність коштів на соціальну сферу вугільних підприємств, передану до комунальної власності. Заходи щодо передачі соціальної сфери ліквідованих шахт не профінансовані більш ніж на 342,2 млн грн.
♦ Екологічна безпека регіону та гідрологічний захист Донецького вугільного басейну. За попередніми висновками фахівців, найближчим часом можна очікувати підтоплення території площею близько 670 гектарів. Підземні води вже вийшли на поверхню у районі населених пунктів поблизу шахт, що ліквідуються: ім. Ілліча, "Центральна-Ірміно", "Брянківська", ім. С. Тюленіна, "Донецька", "Ленінка" і "Штерівська".
♦ Породні відвали. На території Луганщини налічується 537 породних відвалів, що займають площу 33,5 млн кв. м, з яких 77 горять.
За експертними оцінками, один відвал, що інтенсивно горить, виділяє в атмосферу від 25 до 250 тонн забруднюючих речовин на рік - оксиду вуглецю, діоксиду сірки, сірководню і оксидів азоту. Це в десятки разів перевищує допустимі норми.
♦ Вивезення вугілля на побутові потреби. Підприємства вугільної промисловості області забезпечують паливом майже 102 тис. осіб, які потребують 579 тис. тонн щорічно. Минулого року міністерство, керівники вугільних підприємств за підтримки облдержадміністрації, місцеві органи влади, профспілки забезпечили лише 82,2 відсотка споживачів.
♦ Забезпечення територій питною водою.

З особистих вражень Олександра Антіпова

Селище Штерівка, розташоване неподалік обласного центру, адміністративно підпорядковане Красному Лучу. Колись там була шахта. Зараз у селищі, де мешкає майже дві тисячі людей, немає жодного робочого місця. Вже протягом десяти років люди позбавлені централізованого постачання питної води. Бо водовід функціонував, доки його обслуговувала шахта. Соціальна сфера покинута напризволяще. Дороги -розбиті. Клуб, який теж був на балансі шахти, в аварійному стані. До бібліотеки небезпечно заходити - стеля провалена. Телефонного зв'язку (колись тут був спеціалізований - "вугільний") немає, виручає мобільний. Але в цій місцевості мобільний зв'язок нестабільний, а у пенсіонерів не вистачає грошей на його оплату.

Бюджет селища скроєно за залишковим принципом. Для ФАПу (фельдшерсько-акушерський пункт) на весь (!) рік виділено 600 гривень на надання первинної медичної допомоги пацієнтам. Немає опалення - працює один котел. Люди (до речі, колишні гірники, співробітники закритих шахт) не тільки позбавлені роботи, а й не отримують пільгового побутового палива у повному обсязі. Минулої зими їм замість вугілля завезли... сміття. Ці горе-постачальники (які, до речі, виграли тендер) беруть "вугілля" з копанок і змішують з "вугіллям" із териконів. Оцю масу, якою неможливо обігріти житло, везуть населенню.

І це тоді, коли маємо на складах підприємств до 1,5 млн тонн залишків вугілля...

Олена ОСОБОВА