Врятувати (не)рядового Кучму

25 березня цього року в Києві відбувався вечір пам'яті Бориса Єльцина, на який прийшли двоє перших президентів України. Леонід Кравчук вітався з Леонідом Кучмою словами: “Я щойно повернувся із Лондона…”. “Ну от! У вас Лондон, а я — невиїзний”, — із розпачем плеснув руками Кучма, який віднедавна опинився на підписці про невиїзд.

Після творчого вечора відбувся фуршет, який запам’ятався присутнім тим, як дружина Кучми намагалася контролювати свого чоловіка та навіть нюхала його чарку, перевіряючи її вміст. Що, втім, не завадило Кучмі залишити захід, ледь тримаючись на ногах.

Чотирма днями раніше в його житті сталося те, що навіть неможливо було уявити у найжахливішому сні. Проти Леоніда Кучми було порушено кримінальну справу. Це особисто зробив перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін.

Кузьмін інкримінував Кучмі розправу над своїми критиками — громадським діячем Олексієм Подольським, який залишився живим, і журналістом Георгієм Гонгадзе, обезголовлене тіло якого знайшли через два місяці після зникнення.

“...Ознайомившись зі статтями та будучи обуреним змістом критичних публікацій Подольського і Гонгадзе та їх громадською діяльністю, президент України Кучма Л.Д. прийняв рішення зупинити їх діяльність шляхом застосування до них фізичного насильства та інших незаконних методів впливу, із залученням до цього працівників правоохоронних органів України”.

“11 вересня 2000 року в приміщенні Адміністрації президента Кучма Л.Д. повідомив Кравченка Ю.Ф. про те, що Гонгадзе продовжує займатися журналістською діяльністю, висловивши таким чином своє незадоволення діями працівників міліції, які не виконали його (Кучми) вказівки”.

“Кравченко запевнив, що насильницькі дії щодо Гонгадзе будуть вчинені у стислі терміни. Ураховуючи вказівки президента України Кучми, міністр внутрішніх справ Кравченко дав начальнику головного управління кримінального пошуку МВС України Пукачу злочинний наказ — вбити журналіста Гонгадзе з метою припинення у такий спосіб журналістської діяльності”.

“16 вересня 2000 року Пукач спільно з Протасовим, Костенком і Поповичем захопив Гонгадзе, вивіз його за межі міста Києва, де шляхом удушення вбив його, а тіло зазначені особи закопали поблизу села Сухоліси Білоцерківського району Київської області”, — описується фабула тих подій у постанові Кузьміна.

Проти Кучми було висунуто обвинувачення за статтею “перевищення влади або посадових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки”.

Ось ця постанова, яка більше не є таємницею слідства:

Заради порятунку Леоніда Кучми були задіяні масштабні ресурси. Насамперед — у медіа-площині. Віктор Пінчук залучив Інститут Горшеніна, французьке піар-агентство Euro RSCG, а також американського стратега Дага Шона.

Реабілітацією Кучми зайнявся російський режисер Андрій Кончаловський, який почав знімати фільм про американську змову проти президента-реформатора. Час від часу телеканал кучміного зятя ICTV влаштовує показ іншої стрічки власного виробництва під назвою “Змова”.

Які неофіційні канали були задіяні Пінчуком, можна лише здогадуватися. Зрештою, вони досягли своєї мети — 14 грудня 2011 року суддя Галина Супрун, прямо в день народження зятя екс-президента, скасувала постанову про відкриття справи щодо Кучми.

“Українська правда” спробувала дослідити, як і чому суддя дійшла до такого рішення.

Маніпуляція 1

Справу проти Кучми було порушено 21 березня 2011 року, а 24 квітня завершено слідство по ній, після чого сторони почали ознайомлення з матеріалами. Це передує подачі справи до суду для розгляду по суті обвинувачення.

Як раптом 30 червня 2011 року Служба безпеки України направила до Конституційного суду подання, фактично спрямоване на нівелювання записів Мельниченка.

Спецслужба просила Конституційний суд надати офіційне тлумачення 62-ої статті Конституції, за якою “обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом...”

Документи пішли до суду за підписом особисто Валерія Хорошковського, зобов’язаного Віктору Пінчуку стартом своєї політичної кар’єри, коли президентський зять 2002 року кинув свої ресурси на підтримку фантомної “Команди озимого покоління”.

21 жовтня КС оприлюднив своє рішення, яке влаштувало Кучму: “Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах (…) отриманих шляхом вчинення цілеспрямованих дій з їх збирання і фіксації із застосуванням засобів, передбачених законом України про оперативно-розшукову діяльність особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності”.

Здавалося, що це рішення Конституційного суду могло допомогти Кучмі бути виправданим в результаті розгляду справи проти екс-президента по-суті.

Іншого шляху не було — станом на 21 жовтня досудове слідство завершилося, і оскаржувати постанову про порушення справи проти Кучми було заборонено. (Стаття 236-7 Кримінально-процесуального кодексу.)

Але далі починаються дивні події. 16 листопада адвокати Кучми подають скаргу до Печерського суду про закриття справи проти свого клієнта.

Наступного дня, 17 листопада суддя Супрун виносить постанову про відкриття провадження — при тому, що вже тривало ознайомлення сторін з матеріалами справи, тобто досудове слідство завершилося!

Встановленням обставин, чи було поновлено слідство, сторони займалися на першому засіданні 21 листопада. Усі сторони визнали, що станом на 17 листопада досудове слідство було вже завершене. Так, представник прокуратури Дмитро Басов усно підтвердив перед судом, що слідчі дії були поновлені... лише 21 листопада, тобто в день першого судового засідання.

Це визнав у коментарі адвокат екс-президента Віктор Петруненко в коментарі “Українській правді”: “…Ми знайомилися з матеріалами справи. Але 21 листопада за клопотанням захисту Леоніда Кучми була видана постанова про поновлення слідства для його доповнення, оскільки не була виконана ціла низка слідчих дій”.

Отже, станом на 17 листопада слідство поновлено не було. І замість відкриття провадження за скаргою Кучми суддя Супрун мала залишити скаргу без розгляду — іншого вона зробити не могла, бо Кримінально-процесуальний кодекс дозволяє оскаржувати лише “до моменту закінчення досудового слідства”.

Але замість цього Супрун відкрила провадження:

Чому ж суддя Супрун не відправила скаргу Кучми назад? Адвокат екс-президента Віктор Петруненко повідомив “Українській правді”, що станом на 17 листопада не був складений протокол про оголошення обвинуваченому Леоніду Кучмі про закінчення слідства та пред’явлення йому матеріалів справи для ознайомлення.

І це начебто давало формальну можливість оскаржувати, спираючись на рішення Пленуму Верховного суду від 4 червня 2010 року.

Там сказано: “Моментом закінчення досудового слідства слід вважати складання протоколу про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи”.

Проблема лише в тому, що рішення Пленуму Верховного суду має рекомендаційний характер. А Кримінально-процесуальний кодекс — обов’язковий для виконання. Тобто кодекс має вищу силу.

Враховуючи, що з весни по вересень 2011 року з матеріалами “справи Кучми” вже знайомилася сторона потерпілого — адвокат Мирослави Гонгадзе — це явно вказувало на те, що досудове слідство завершилося. (Стаття 217 КПК.)

І навіть якщо стосовно Кучми не був складений протокол, логіка адвокатів екс-президента і судді Супрун заводять в тупик. Бо виходить, що для однієї сторони (потерпілих) слідство вже закінчилося, а для другої (обвинуваченої) слідство по цій самій справі все ще тривало. Але це абсурд!

Іншими словами, суддя Супрун трактувала протиріччя між Кримінально-процесуальним кодексом і рішенням Пленуму Верховного суду на користь останнього, хоча він апріорі має нижчу легітимність.

Останнім штрихом тут може бути нагадування, чим саме відома суддя Супрун. Саме вона влітку 2011 року відмовилася закрити “газову справу” проти Тимошенко, за якою в підсумку екс-прем’єр отримала сім років тюрми.

Маніпуляція 2

Виносячи постанову про закриття справи Кучми, суддя Супрун послалася на згадане рішення Конституційного суду імені Хорошковського, яке фактично ставило записи Мельниченка поза законом.

“Як вбачається з наданих та досліджених в судовому засіданні матеріалів (...) судом встановлено, що фактично єдиною підставою для порушення справи є аудіозаписи розмов у кабінеті Кучми, зроблені Мельниченко М.І. (…)

Суд приходить до висновку, що аудіозаписи розмов одержані Мельниченко М.І. незаконним шляхом”, — сказано в постанові Супрун про закриття справи Кучми.

З позицією судді згоден і адвокат Кучми Віктор Петруненко: “Суд виконав вимоги статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу, де при розгляді скарги на закриття справи він перевіряє законність джерел отримання даних, які стали приводом для порушення справи”.

Насправді, на цій стадії суддя мав право оцінювати лише дії слідства, але не докази.

Тобто вимога законності отримання доказів, що стали підставою для порушення справи, стосується органів слідства. Наприклад, чи були ними дотримані всі формальності при збиранні доказів.

Докази могли визнаватися незаконними на цій стадії, якби слідчий провів вилучення плівок Мельниченка при обшуку без понятих. Або якби відбирав пояснення у Мельниченка щодо його записів та погрожував йому. Або якби слідчий поцупив плівки без санкції на обшук. Тоді такі дії за змістом статті 236-8 підпадали би під незаконність джерел отримання даних, які стали приводом для порушення справи проти Кучми.

Свою фразу “аудіозаписи розмов одержані Мельниченко М.І. незаконним шляхом” суддя Супрун могла вживати лише, якби Мельниченко був уповноважений слідством по справі Кучми збирати для них докази.

Звичайно, у Мельниченка була зовсім інша роль — він був залучений як свідок. Фактично, словами про плівки екс-майора суддя дала оцінку доказу обвинувачення, що неприпустимо на даній стадії. Це могло робитися лише при розгляді справи Кучми по суті.

Не дуже дотепно виглядає ще одна фраза в постанові судді Супрун. Так, за даними слідства, Пукач зі слів Кравченка знав, що розібратися з Гонгадзе було вказівкою президента Кучми. Що пише з цього приводу суддя Супрун: “Однак перед винесенням постанови про порушення справи (проти Кучми) від 21 березня 2011 Кравченко Ю.Ф. допитаний не був”.

Таке враження, що суддя була не в курсі, що Кравченко на той момент був мертвий вже шість років. Водночас існує передсмертна записка екс-міністра внутрішніх справ, де він називає себе “жертвою політичних інтриг президента Кучми”.

Маніпуляція 3

У діях судді Супрун проступає ще одне пересмикування, не менш витончене, ніж у попередніх випадках. Нагодою стала одна дивна фраза у постанові Рената Кузьміна про порушення справи проти Кучми.

У статті 94 Кримінально-процесуального кодексу наведено приводи і підстави до порушення кримінальної справи. Серед іншого це “заяви окремих громадян” та “безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину”.

На першій сторінці постанови Кузьміна сказано, що справу проти Кучми було порушено, коли “у ході розслідування кримінальної справи встановлено, що Кучма будучи президентом України, вчинив злочинні дії, наслідком яких стало грубе порушення законних прав Подольського та Гонгадзе і умисне вбивство останнього”.

Тобто за статтею 94 це підпадає під “безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину”.

Але на останній сторінці постанови Кузьміна невідомо з якого дива сказано: “…Таким чином, належним приводом для порушення кримінальної справи стосовно Кучми є заяви Мельниченка, Мороза та інших осіб, а також безпосереднє виявлення прокурором у його діях ознак злочину”.

Насправді, в постанові Кузьміна слово “заяви” вжито некоректно, тому що малися на увазі “розповіді” Мороза і Мельниченка, які були підставою для справи проти Кучми. По-доброму, Кузьмін мав написати “повідомлення у пресі Мороза і Мельниченка”.

Але суддя Супрун вчепилася в слово “заяви”. Благо, неточність в постанові Кузьміна дозволяла це зробити. Вона трактувало це слово в значенні “заява про злочин” зі статті 94 Кримінально-процесуального кодексу. Такі “заяви” офіційно подаються до правоохоронних органів та стають підставою для порушення справи.

Але “заяви про злочин” мають спеціальну процедуру оформлення, після чого людина попереджається про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення, відбувається відбір пояснень і призначається дослідча перевірка.

Саме в цьому значенні суддя Супрун розглядала слово “заяви”.

“…З наданих суду матеріалів вбачається, що заяви і показання Мороза не містять даних щодо вчинення президентом України Кучмою злочинів стосовно Подольського та Гонгадзе, а також заяви Мороза від 28.11.2000 та 30.11.2000 не були заявами про злочин та не були зареєстровані відповідно до Інструкції МВС”, — сказано в рішенні судді.

З логікою судді згоден і адвокат Кучми: “У постанові про порушення справи написано, що її порушено за заявами таких-то. Але виявилося, що таких заяв в юридичному сенсі статті 94 не було. Ми перш за все — юристи, і повинні керуватися законом від А до Я. Сила закону в його формалізмі. Якщо сказано що це “заява” — то це заява правоохоронним органам”.

Таким чином, суддя Супрун штучно надала Морозу і Мельниченку статус “заявників” у справі проти Кучми.

Більше того, вона грала спектакль до кінця і з власної ініціативи запросила адвокатів Мороза і Мельниченка як заявників на розгляд скарги адвокатів Кучми — з тим, щоб потім розвінчати їхні “заяви” як оформлені невідповідним чином.

На гру судді вказує те, що в матеріалах прокуратури, які вона подавала до Печерського суду, ні Мороз, ні Мельниченко не фігурували як “заявники”, яких слід запросити на засідання. Залишається незрозумілим, умисно чи випадково Кузьмін вжив саме це невдале слово “заява”?

Кучма не виправданий

Леонід Кучма не оскаржив постанову про порушення справи проти себе одразу після її винесення. Тому здавалося, що він буде боротися за виправдувальний вирок. Але зараз він змінив тактику. Очевидно, тому що при розгляді справи по суті ставки значно вищі.

Звісно, з суддею можна домовитися про “правильний вирок”. Але де гарантії, що Банкова під тиском Заходу не дасть в останній момент іншу команду, щоб показати Баррозу і Меркель неупередженість судової системи та безпідставність їхніх звинувачень щодо Тимошенко?

Насправді, закриття справи суддею Супрун не дає підстав стверджувати про невинуватість Кучми. Воно лише вказує на помилки Рената Кузьміна при порушенні ним справи щодо Леоніда Кучми.

До речі, не лише закриття справи проти екс-президента свідчать про послаблення його позицій у Генпрокуратурі. Так, втратили посади двоє людей з близького оточення Кузьміна. Прокурора Сумської області Сергія Ленського перевели на посаду заступника начальника управління в Київ, а Ігоря Проценка — з козирного крісла прокурора Одеської області посадили в периферійну прокуратуру Житомирської області.

Тестом, чи був цей план порятунку Кучми узгоджений з Кузьміним, стане подальша доля судді Супрун. Кузьмін як член Вищої ради юстиції має право ініціювати її перевірку. Якщо цього не станеться, то відповідь буде зрозуміла сама собою.

...Станом на кінець 2011 року Леонід Кучма здобув суттєву позиційну перевагу.

Але, попри удар по записам Мельниченка як головному доказу по справі, залишається ще один спосіб їх легалізації. Адже існує кримінальна справа, порушена проти самого Мельниченка. Якщо він наважиться, то записи можуть бути використані ним як доказ того, що, записуючи Кучму, він діяв за крайньої необхідності. І тоді плівки стануть доказом захисту в справі проти Мельниченка.

Родина екс-президента не може почувати себе в спокої ще з однієї причини. Застосований сьогодні сценарій порятунку Кучми подібний до того, який використовувала Юлія Тимошенко в 2004-2005 роках.

Вона навіть домоглася рішення Верховного суду, яке на найвищому рівні визнавало законність закриття справ проти неї. Але це не завадило через шість років їх реанімувати.

І якщо так сталося один раз, то де гарантії, що не станеться вдруге?

Сергій ЛЕЩЕНКО