Володимир Литвин: Ми будемо робити ставку на мажоритарні округи

- На нещодавніх урочистостях з нагоди річниці заснування Народної партії ви заявили, що на вибори партія піде самостійно. Питання злиття з Партією регіонів знято з порядку денного?

— Треба просто читати закон. Там чітко написано, що парламентська партія має право на участь у формуванні виборчих комісій. Тобто одного представника в кожній з комісій ми вже гарантовано маємо. А якщо ще будемо брати участь у жеребкуванні, то можемо збільшити в них своє представництво. Саме цей факт є визначальним у вибудові тактичної лінії. Усі інші додумування з цього приводу — це результат фантазій експертного середовища.

Вважаю, що ми повинні робити ставку на мажоритарні округи. Вибори до місцевих органів влади у 2010 році показали: Народна партія має найбільшу кількість людей, обраних саме за мажоритарною системою. А загалом в неї третє місце за кількістю депутатів після Партії регіонів і “Батьківщини”.

Я веду до того, що у нас величезний потенціал. Не випадково до наших однопартійців виявляли раніше і зараз почали виявляти “предметну” увагу. Їм робляться пропозиції, від яких інколи важко відмовитися. Маю на увазі перехід під інші партійні прапори. Хоча, по суті, наша партія вже виступила своєрідним “донором”: якщо подивитися на голів обласних рад, побачимо, що багато хто з них раніше перебували в Народної партії, але в певний момент перескочили на іншого партійного коня і в такий спосіб реалізували себе. Я до цього ставлюся філософськи. Сподіваюся, що ті, хто шукав собі теплішого місця, вже знайшли його. Я ж дорожу кожним з 294 тисяч нинішніх членів Народної партії.

- Пропозиції перейти до іншої партії робилися на регіональному рівні чи на парламентському також?

— І на парламентському — також. Розцінюю це як позитив: мені приємно, що, можливо, із запізненням, але визнають потенціал людей з нашої команди.

- Скільки депутатів ви плануєте провести в парламент по мажоритарних округах?

— Я дотримуюсь відомого принципу: буде як буде, а буде, як Бог дасть. Наперед нічого не загадую. Для мене більш важливе завдання — умовити людей, потенціал яких я знаю, балотуватися. Багато з них відмовляються, мотивуючи це тим, що українська політика — це бруд, і вони не хочуть опускатися в “нечистоти”.

- А як щодо списку? Чи буде перша п’ятірка відрізнятися від першої п’ятірки списку, наприклад, зразка 2007 року?

— Ще раз наголошую: акцент буде зроблено на мажоритарній складовій. Але життя йде, і зміни, зрозуміло, будуть і у партійному списку. Причому суттєві. Є критерій: результати парламентських виборів 2007 року, президентських та місцевих 2010-го. Саме з цього будемо виходити, і, сподіваюся, ніхто через це не ображатиметься.

- А якщо говорити про вас? Невеликий секрет, що ви плануєте балотуватися у “своєму” окрузі на Житомирщині…

— У мене немає “свого” округу. Я лише вдруге обираюся до Верховної Ради і жодного разу не йшов по округу. Існування “мого” округу — це міф. Є Житомирщина, де я працював і працюю. Нещодавно один місцевий журналіст поставив мені питання: мовляв, ви зачастили до нас, можливо, це пов’язане з виборами? Я відповів: так, зачастив. Років 15 тому. Буваю на батьківщині при першій ліпшій нагоді. Хоча чим більше робиш, тим більше до тебе вимог. Кожного не обійдеш. Я помітив, що найкращу підтримку на округах мають ті, хто взагалі нічого не робить. З початком виборчої кампанії вони заходять в “чисте поле”, роздають обіцянки і сувеніри, і люди щасливі. Думаю, що і на цих виборах подібні технології будуть застосовані. Бо ані кандидати, ані партії не будуть мати жодних загроз у плані зняття з виборчих перегонів. До речі, вимога максимально унеможливити процес зняття з реєстрації кандидатів належала опозиції. Я їм з цього приводу говорив, що це палиця на два кінці. Адже якщо прийде людина, у якої неміряно грошей, і почне їх розсипати, багато хто з людей піде і голосуватиме за неї. І з цим кандидатом нічого не вдієш.

- А у вас гроші є? Адже щоб виграти мажоритарку, потрібен не один мільйон…

— Якби у нас був свій олігарх (що, в принципі, я б не заперечував), можливо, ми б зробили акцент на пропорційній складовій виборів. Тоді б “сіли” на пропаганду і через ЗМІ провели планову роботу. Залучили б умілих технологів, “накрили” б, як рядном, певні території і вийшли б на показник у 10-15 відсотків. Але для нас зараз важливіше підібрати таких кандидатів, які не лише мали би підтримку по округу, але й усвідомлювали, що вони робитимуть у разі проходження до парламенту. Не виключено, що їм можуть пропонувати підписати якісь угоди щодо вступу у ту чи іншу фракцію після виборів. Звичайно, не безкоштовно. Але ж ви самі знаєте, що безкоштовний сир буває лише в одному місці.

- Але ви у стійкості своїх людей переконані?

— За тих, з ким працюю, я відповідальний. Якщо щось піде не так, то провина — моя.

- А чия провина, що вся фракція Народної партії проголосувала за Закон про ринок землі, а ви — не голосували? Ваші люди вийшли з під контролю?

— Я не голосую у більшості випадків, якщо знаю, що і так буде 226. Натискаю кнопку лише у принципових випадках, коли переконаний, що рішення має бути ухвалено, але відчуваю, що одного-двох голосів може не вистачити. Що стосується законопроекту про ринок землі, навколо нього склалася дивна ситуація. Опоненти цього закону зліва і справа дивовижним чином об’єдналися, залучивши до своєї компанії різного роду міжнародних експертів. В один голос вони заявляють про те, що цей закон приймати не можна, хоча не так давно стверджували протилежне. Для мене очевидно, з якої причини: в прийнятій у першому читанні редакції документу немає норми щодо права на купівлю землі іноземними кампаніями та особами. Ті, хто “хапнув” в оренду сотні гектарів землі, категорично проти будь-яких змін. Бо земля зараз не має ніякої вартості, вони платять людям за паї копійки і отримують прибутки.

Крім того, після прийняття закону, їм треба буде платити податок на підтримку соціально-економічного розвитку території. Це один відсоток від вартості землі, але ринкової вартості. І це теж викликає спротив. На превеликий жаль, у цьому питанні продовжують домінувати міфи, страхи, а немає серйозної розмови. Я невипадково запропонував змінити назву законопроекту — не про ринок землі, а про обіг земель сільськогосподарського призначення. Саме про це йдеться в документі, а власне ринку землі в ньому присвячено лише одну частину, та й то далеко не розвинуту.

Не треба забувати про ще один принциповий момент: якщо цей закон буде ухвалено, то чинності він набуде лише у січні 2013 року. Тобто буде час у ньому змінити те, що постане як необхідна зміна. Та й невідомо, якою буде Верховна Рада після жовтневих виборів. Можливо, прийдуть більш розумні, просунуті депутати, які зможуть подивитися на закон іншими очима.

Хотів би ще звернути увагу на той факт, що в угоді про створення парламентської коаліції в 2007 році, під якою стоять підписи тих, хто сьогодні виступає категорично проти закону про ринок землі, було зафіксовано намір його прийняти. Більше того, в 2008 році проект такого закону було внесено Кабінетом міністрів до парламенту. І в ньому було передбачено продаж української землі іноземцям. Чи це не фарисейство!?!

Утім, я дуже критично оцінюю й нинішній варіант проекту. Відчуваю велику тривогу. А отже, треба прискіпливо і принципово працювати. А не скиглити. Особливо тим, хто перед цим вже хапнув собі земельки, а тепер взяв на себе місію захисника народу.

- Якщо ви вже заговорили про новий парламент, то є думка, що це буде реінкарнація скликання 2002 року, такий собі “ЗаЄдУ” нового зразка. Ви тоді теж були спікером і знаєте, як управляти таким парламентом за допомогою батога і пряника. Готові знову очолити Верховну Раду?

— Спочатку треба потрапити до парламенту. Я ж людина самокритична, розумію, що набрид. І в суспільній думці багато втрачаю з огляду на безглузді дії, які нерідко кояться у парламенті. Наприклад, коли депутати, які кричать про скасування пільг і привілеїв, стоять першими у черзі на їхнє отримання. Що стосується першої частини запитання, то якби ми мали Верховну Раду зразка 2002 року, я б дякував Богу. Адже ми складне суспільство, поляризоване, і якщо в парламенті присутні 5, 7 або 10 фракцій, приблизно однакові за чисельністю, це дає можливість шукати компроміс і результативні рішення. А якщо домінує одна або дві політичні сили, компромісу ніколи не буде. Або одна притисне іншу, або вони домовляться між собою, не враховуючи більше нічиїх інтересів. У нас вже були спроби “поділити” у такий спосіб країну.

- А до роботи в опозиції ви готові?

— Я не знаю, що таке опозиція. У нас вона складається з людей, які втратили владу, і в будь-який спосіб намагаються її повернути. Вони не пропонують альтернативи, а вимагають рішень у піку владі, знаючи, що це призведе до погіршення ситуації, розбалансування країни, але пришвидшить їхнє повернення до влади. То ж для того, аби говорити про опозицію, треба мати позицію. Я завжди озвучую свою позицію, не боячись, що залишусь у меншості.

- Але ви уявляєте ситуацію, коли б ви публічно критикували Януковича?

— А хіба ми у нашій розмові не критикували? Та й питання ж не в тому, щоб критикувати, а в тому, щоб давати об’єктивну оцінку і пропонувати краще рішення.

- Ви вірите в намагання опозиції об’єднатися, принаймні, узгодити єдиних кандидатів по округах?

— Немає значення — вірю я чи ні. Достатньо подивитися на українську практику. А вона показує, що, як правило, такі об’єднання недовговічні. Давайте згадаємо спроби об’єднатися кандидатів в президенти. Вони начебто домовлялися, але потім кожен торував власний шлях до омріяного п’єдесталу. Те ж саме стосується і домовленостей між політичними партіями. Найбільш тривалим є папір, на якому підписуються такі домовленості.

Думаю, стримати потік бажаючих брати участь у виборах через округи буде неможливо. Багато хто з кандидатів не буде дивитися на те рішення, яке прийняла його партія. Крім того, брати участь у перегонах буде величезна кількість партій. Частина із них — для того, аби справді подолати п’ятивідсотковий бар’єр, а частина — у якості “сателітів” основних “рейтингоносців”, аби завести до комісій людей цих же “рейтингоносців”. Щоправда, це дорого коштуватиме спонсорам, адже грошова застава за участь у виборах — 2 млн. грн. Але оскільки у нас живучий постулат “не важливо, як голосують, важливо, як підраховують голоси”, у цьому плані будуть діяти певні технології. Ставки будуть надзвичайно високими, адже у жодної політичної сили не буде переваги у виборчих комісіях. П’ять членів комісії, гарантованих партіям, які мають свої фракції в парламенті, з вісімнадцяти не робитимуть погоди.

- Повернемося до опозиції. Кажуть, що справжньої опозиції в країні немає, всі вони проводять консультації з владою і бувають на Банковій мало не частіше, ніж працівники Адміністрації…

— Якби ви мене про це запитали у період мого перебування на Банковій, я б дав вам відповідь. У мене занадто багато роботи, щоб зважати на плітки. Мені це нецікаво. Але повинен сказати: за нинішнього розподілу владних повноважень ходили, ходять і ходитимуть. Навіть з психологічної точки зору — про всяк випадок. Але це так, загальне враження. Підстав стверджувати це у мене немає.

- А самі часто буваєте на Банковій? Спілкуєтеся з тим же Льовочкіним?

— Буваю тоді, коли відбуваються наради і коли є потреба — чи то у Президента, чи то в мене, мати таку зустріч. От, ви якраз вчасно потрапили: за годину у мене зустріч на Банковій з В.Ф.Януковичем.

- Дозвольте запитати про ситуацію, що склалася з Юлією Тимошенко. Як ви оцінюєте те, як з нею зараз поводяться? І цікаво: ви самі ніколи не уявляли себе на її місці?

— Знаєте, я постійно собі це уявляю відносно себе. Думаю, окрім мене, більшість людей, у яких є елементарна совість, відповідальність та співчуття, “приміряє” на себе цю ситуацію. Особливо з огляду на нашу людську мудрість, підтверджену практикою не зарікатися “від суми і тюрми”. Тому радості з приводу цієї ситуації у мене ніколи не було і не буде. Навпаки: я намагався виправити її, і шукав рішення. Адже гострі вимоги європейської спільноти, на жаль, призвели до того, що пошуки виходу з ситуації зайшли у глухий кут.

Вважаю, що вихід має бути знайдено всередині країни, конкретно — у Верховній Раді. Треба напрацювати відповідний пакет рішень, де передбачити й ті, які стосуються Тимошенко. Я брав на себе відповідальність і пропонував колегам на засіданнях погоджувальних рад таку розмову. Якщо ми говоримо, що газові угоди — це політичне рішення з негативними економічними наслідками, давайте скажемо про нашу спільну відповідальність за нинішню ситуацію в енергетичній сфері і переведемо її у практичні непопулярні рішення. Розуміючи тривалість процесу переговорів з Росією щодо перегляду газових угод, давайте виходити на рішення, до якого нас постійно спонукає Міжнародний валютний фонд, про підвищення ціни на газ для населення та комунальних підприємств. І водночас шукати компенсатори, щоб за політичні рішення не потерпали люди.

Далі. Давайте не будемо водити хороводи довкола Верховної Ради, а визначимося, що будемо робити з виплатою соціальних пільг і гарантій, за які, до речі, голосували всі. Адже Україна зараз просто не здатна виконувати свої зобов’язання в плані реалізації соціальних законів. Давайте скажемо, у якій послідовності, у якому обсязі ми будемо їх виконувати. Але візьмемо за це відповідальність. Це ж не проблема виключно сьогоднішньої влади. Я нагадую своїм колегам, які зараз в опозиції, — ви ж ці рішення приймали і ви ж призупиняли їхню дію, коли були при владі!

Наступне — давайте скажемо про узгоджені дії у бюджетній сфері. І вже потім будемо вести мову про те, що політичні прорахунки, навіть з економічними наслідками, не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність. Як би цинічно це не звучало, треба знайти якийсь розмін. Спочатку опозиція начебто теж була налаштована підтримати мої пропозиції: Іван Кириленко оголосив, що готовий до такого кроку. І я б і надалі тиснув на керівників фракцій, але потім відбулося те, що відбулося. Фракція БЮТ осмикнула свого лідера і навіть змінила його. А інші почали мені казати: ну що, миротворець, чого ти досяг? Від самого початку тобі ж говорили, що опозиції потрібно не рішення, а процес. І, дивлячись на те, що відбувається, я утвердився в думці: боротьба йде не за Тимошенко, а за місця в партійних списках. Саме через це відбувається постійне блокування трибуни. Навіть тоді, коли пропоную заслухати тих, хто має відношення до проблеми утримання, здоров’я Тимошенко — у відповідь блокування. Погоджуюсь з вимогами розглянути зміни до Кримінального кодексу, щоб була можливість виступити, аргументувати, — знову те ж саме. Виходить, не потрібний результат або, як мінімум, рух в напрямку до нього.

- Тобто ви натякаєте, що справа не лише в регіоналах? Соратники Тимошенко самі не дуже прагнуть її звільнення?

— Думаю, справа у взаємній непоступливості. В небажанні слухати і чути один одного. Ви ж розумієте, що справа Тимошенко — це великий мінус більшості і владі загалом, але плюс для опозиції. І зараз під гаслами захисту Тимошенко відбувається поділ її електорату, намагання його освоїти. А для цього необхідно постійно говорити про звільнення Тимошенко, а потім піднімати келихи за свої майбутні перемоги, шанси на які збільшуються через відсутність головного опозиціонера. Я не можу сприйняти такий цинізм. Від нього потерпає вся Україна.

- А вірите у варіант розпуску наступної Верховної Ради? Кажуть, що той, кому це буде вигідно, причепиться до норми подвійного балотування, яке міститься у нинішньому законі, але була заборонена Конституційним судом.

— Це абсолютна дурниця. Адже рішення Конституційного суду стосувалося того закону, який нині не існує. А для того, щоб було нове рішення, потрібно відповідне звернення. Крім того, не забувайте, що ця норма в законі — один з компромісів, підтриманих представниками опозиції. І я не бачу у цьому порушення демократії чи прав людини: хочеш брати участь у виборах, балотуйся і там, і там. Нагадаю, що за нинішньою Конституцією Президент має правоп розпустити парламент лише в одному випадку: якщо депутати протягом сесії не зберуться на засідання протягом 30 днів. Повірте: голова Верховної Ради або його заступники можуть у будь-який момент вийти і відкрити засідання. А потім його не закривати. Отже, розпустити можна лише тих, хто самі захочуть розпуститися.

Вікторія ЧИРВА