Вкотре про сланцевий газ

Змінюються президенти України, переобирається Верховна рада, змінюються назви партій та рухів, однак невідворотності цього ритуалу ніщо на змінює.

Ну а я вкотре змушений братися за цю всім остогидлу тему. Щоправда інколи я та ще маса розумних людей пробують актуалізовувати цю тему десь у квітні-травні — та де там — нікому до неї тоді немає справи. Ділять кабінети, міністерства, гроші — одним словом — займаються справами, а не якоюсь дурнею.

Залежність олігархів України від російського газу з року в рік змушує їх здавати національні інтереси українського народу. Вкотре наголошую, що від російського газу залежить не український народ, а українські олігархи. Це банальність, яку, як не повторюй, втовкмачити нашому доброму та мудрому народові неможливо. Однак все ж повторю — українська незалежність залежить він енергетичної незалежності. А всі, хто не дають Україні стати енергетично незалежною є її ворогами — явними, ситуативними чи скритими. Тому й займаюся я як публіцист — роблю, що можу — цією темою, бо розумію, що інакше Україну задушать всякі там “Газпроми”.

Але як змусити наш мудрий та добрий народ не проштовхувати до Верховної ради тих, хто репрезентує інтереси тих олігархів — бо ж головне, щоб “руський язик”. А з іншого боку не бачать вовків у овечих шкірах, які зсередини нищать український суверенітет — теж з огляду на жадібність, як і дони.

Contra spem spero я повертаюся до можливого порятунку українського суверенітету — видобутку енергоносіїв у самій Україні. Теж банальність. Однак потребує промоції і промоції — бо ж не доходить до нашого доброго і мудрого народу. Особливо важливою темою у цій царині є видобуток сланцевого газу — і взагалі світова сланцева революція у газовидобуванні.

Тим більше, що останнім часом можуть появитися дуже цікаві новини. Однак про них — потім.

Спершу — в якості лікбезу — трішки банальної історії.

З проблемою енергетичної залежності зіткнувся найбільший споживач енергії — США. Тому вони були змушені підійти до вирішення цієї проблеми радикально. У сфері газовидобування виходом стала розробка сланцевих родовищ і видобуток газу із сланців — благо, що у США їх доволі.

У 2002 році компанія Devon Energy вперше пробурила горизонтальну свердловину на родовищі Barnett Shale, і наприкінці 2000-х років почала масштабний промисловий видобуток сланцевого газу. Об'єми видобутку стали такими, що їх сміливо можна назвати “сланцевою революцією”. Ціна газу на ринку США різко впала.

Впав і видобуток звичайного природного газу — того, який видобувається у Росії. США звільнилися від енергетичної залежності експортерів звичайного природного газу. А це неминуче призвело і до падіння світових цін на газ — бо ж ринок газу перенасичений.

За США пішли і країни Європи. Всім хочеться повторити американське диво. Тим більше, що на це є всі передумови — чималі поклади сланців є у Австрії, Угорщині, Німеччині, Польщі, Швеції. А також — Україні! — вибачте за банальність.

Щойно уряд Великої Британії дозволив видобуток сланцевого газу компанією Cuadrilla у графстві Ланкашир. Уряд Польщі розпочав перші експерименти у 2010 році — компанія Conoco Phillips розпочала перші роботи.

Щоправда були й протести екологів. Які, зрештою, як виявилося, були безпідставними. Проте у деяких країнах, як от у Франції — ще б пак — її енергетика стоїть на атомній енергії — було введено 5-річний мораторій. Франція не відчуває енергетичного голоду.

За певними прогнозами у 2-3- році видобуток сланцевого газу у Європі складе 15-40 млрд. кубометрів газу. Дехто гадає, що видобуток буде значно більшим.

Однак все це тільки вступ у тему. А казочка тільки починається.

Ясно, що не всі тішаться такій сланцевій перспективі. Перш за все ті, хто збудував свій добробут на експорті звичайного природного газу. А це перш за все Росія. Точніше режим, який у ній править, бо народ там зовсім не жирує.

Спочатку бонзи із “Газпрома” іронізували — все це, мовляв, чиста пропаганда, яка мала б підірвати могутність Росії як одного з світових монополістів. Бо ж для режиму Путіна “газовий шантаж” є основним політичним інструментом, щоб тримати половину Європи та всю свою “периферію” разом з Україною на короткому поводку. 8 квітня 2010 року міністр енергетики РФ Серґей Шматко називав все це “непотрібним ажіотажем”. Однак “сланцева революція” почала ширитися світом, і “Газпрому” стало не до жартів. І вже 19 квітня 2010 року міністр природних ресурсів та екології РФ Юрій Трутнєв визнав, що ріст видобутку сланцевого газу є проблемою для “Газпрома” і Росії. І тільки у жовтні 2012 року президент Росії Владімір Путін здався і остаточно визнав, що зміни на глобальному ринку енергоносіїв, що спричинені зростом видобутку сланцевого газу, є небезпекою для “Газпрому”. А тому Росія мусить якось реагувати — до 2030 року Міністерство енергетики Росії повинно підготуватися до радикальних змін. Російський олігарх Олеґ Дерипаска вважає, що Росії залишилося 3-4 роки, коли вона залишатиметься безроздільним монополістом, а тому дертиме за свій газ непомірну ціну. Тому потрібно спішити здерти гроші з усяких там україн. Ну і заблокувати її спроби перейти до видобутку газу в самих українах.

Звісно, що американський газ до Європи не піде — дорого. Однак на видобуток газу у Європі можна так чи інакше впливати. Через громадські рухи, наприклад. Через інформаційні атаки. Через підкуп місцевих політичних лідерів, І т.д.

Хоча дослідження, яке провела компанія Dixi Group, показало, що громадяни США здебільшого ставляться до видобутку сланцевого газу нейтрально або позитивно. Опитування Deloitte показало, що: 58% американців вважають, що видобуток сланцевого газу приносить більше переваг для США, ніж ризиків. Протилежної точки зору дотримуються 19% респондентів.

А що ж Україна? Навіть дони зрозуміли, що здавай українську мову чи не здавай, віддавай базу у Севастополі на тисячу літ в аренду чи не віддавай — Москва слезам не верит. Москві потрібно все. У тому числі і те, що так приросло до серця їхніх коханих олігархів. Путін вичавлює з Януковича поступки не менш жорстко, ніж Ющенка. Може навіть жорсткіше. А тому дони почали шукати порятунку у диверсифікації поставок газу з Заходу. Але також і у розробці сланцевого газу. Щоправда, як це у них водиться, не без того, щоб щось і собі заробити.

Знову банальність і повторення — 2010 року Україна видала ліцензію на розвідку кампаніям Exxon Mobil та Shell. З 2012 року компанія Shell почала працювати на Юзівській (Донбас) газовій платформі, а компанія Chevron на Олеській (Львівщина). Очікується, що до промислового видобутку має дійти у 2018-2019 роках.

Однак це плани. Плани, які не враховують інтересів та спротиву “Газпрому” — тим більше, що впливів у нього в Україні не бракує. Мене завжди захоплювала філігранність роботи росіян. І навіть певний гумор. Попередньо я чимало писав про той інструмент, який вони обрали. А саме ВО “Свободу” — благо, що саме вона контролювала одну з газоносних платформ — Олеську. Матеріали про це ви можете знайти тут, тут і тут.

У всіх антисланцевих кампаніях якнайактивнішу участь брала тодішня депутатка Львівської обласної ради рідна сестра голови обласної ради Олега Панькевича Ірина Сех. Вона ж — голова комісії з питань екології, природних ресурсів та рекреації Львівської обласної ради.

Їм вдавалося успішно вставляти патики у колеса видобутку газу із сланців навіть на обласному рівні.

Тепер брат із сестрою успішно перебралися до Верховної ради — такий собі сімейний тандем. І появилася інтрига — чим займатиметься цей тандем у Верховній раді? Знову “екологією” — бо ж професіонали.

Але для того потрібно обійняти істотну посаді у депутатській комісії з екології... За результатами виборів ВО Свобода могла б претендувати на головування у трьох парламентських комітетах. Плітки донесли, що ВО Свобода претендує на один з правових комітетів, комітет зі свободи слова і..., звичайно ж, екологічний комітет. У попередньому скликанні він називався Комітетом Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ще б пак — головний інтерес “Газпрому” саме там — остров, на том острове дуб стоит, под дубом ларец зарыт, в ларце — заяц, в зайце — утка, в утке яйцо, в яйце — смерть Кощеева:).

Однак ВО “Свобода” у натхненному єднанні з регіоналами та “незалежними” обрали свого заступника Верховної ради — зворушливо. А ця посада “скосила” претензії на два комітети. Отож залишився один... І тут появляється інтрига — який? Якщо екологічний, то... А, якщо ні, то хтось буде щиро ридати:)

Писав цю статтю вчора — а сьогодні отримав відповідь — таки професіонали свободівці — “25 грудня опозиційні фракції прийняли рішення, що Комітет з питань екологічної політики повинна очолити Ірина Сех”. Хто б сумнівався — дуже вже ділова пані депутат. Тай кусень жирнючий. Цікаво — чи віддадуть дони такий ласий шматок — та ще й в умовах фінансової кризи ультра опозиційній ВО “Свободі”? Хіба що по домовленості з “Газпромом”.

Ні українська мова, ні культура, ні права людини, ні правозахист чи свобода слова їх не цікавить — вибори минули. Їх цікавить один єдиний “жирний” комітет з усіх, на які претендує опозиція.

А з боку діловитої пані Сех — до речі простої провінційної, проте, як бачимо обізнаної у всьому, вчительки з Бродів — вже робляться й перші контрзаходи — треба ж показатися господарям життя. І на яку тему — як ви думаєте? Ну звісно про шкоду сланцевого газу для України. Ще б пак — а то розперезалися всякі тут америкоси... на “нашей иконно русской територии”: 13 грудня “народний депутат України Ірина Сех взяла участь у роботі Національного круглого столу на тему “Міфи та реалії видобування сланцевого газу в контексті сучасних екологічних проблем в Україні”, який відбувся у Київському міському будинку вчителя з ініціативи Всеукраїнської екологічної ліги. Про це інформує прес-служба Львівської обласної організації ВО “Свобода””.

Ще б пак — “в яйце — смерть Кощеева”. Тому ВО “Свобода” тут як тут:)

Вперше вірю ВО “Свободі” — у неї “не здригнеться рука” забити кола у видобуток сланцевого газу в Україні а заодно і в українську енергетичну незалежність...

Важко не писати про ВО “Свобода” — бо ж як “не оценить красоту игры”.

Молодцы россияне, ай да молодцы:)

Тарас ВОЗНЯК