Виборча змова під ширмою компромісу

Згадаймо славнозвісну “конституційну ніч”, коли країна отримала чи не найдемократичнішу Конституцію в усій Європі, приписи якої, втім, не збирався виконувати жоден із політичних акторів.

Із не меншою легкістю з пам’яті виринає “опівнічна” адміністративна реформа, яка звелася до перестановки фішок, але так і не змінила загального враження від державної чиновницької машини. Тепер ось нові виборчі правила…

Перефразовуючи багатьом відому поговірку, згідно якої українець на запитання “чому саджаєш картоплю вночі?” жартівливо відповідає “щоб жуки не вкрали”, вітчизняний політикум воліє приймати доленосні рішення в обіймах темряви, послуговуючись принципом “щоб очі не бачили…”.

Жарт звичайно, однак зрозуміти, чому замість того, щоб раз прийняти краще, легітимізуємо гірше й після цього з пафосом розповідаємо, що це краще з гіршого, дійсно важко.

Так, уже близько року на розгляді в парламенті знаходиться проект Виборчого кодексу, який за рахунок уніфікації існуючих сьогодні п’яти виборчих законів дозволив би суттєво спростити стандартні виборчі процедури, усунути абсурдні суперечності, стандартизувати й зменшити конфліктність виборчого процесу.

Примітно, що проект запропонованого Виборчого кодексу, не викликаючи суттєвих зауважень у жодного з учасників законодавчого процесу, так і не був схвалений більшістю.

На жаль, в умовах українського політикуму замість того, щоб на роки прийняти єдині виборчі правила, воліють щоразу винаходити велосипед, мотивуючись політичною доцільністю й власною корпоративною логікою.

Як наслідок, егоїзм, сліпе бажання кожного бути хоча б маленьким, але “фюрером”, численні неформальні практики й підкилимні домовленості стають на заваді реалізації мрії про цивілізований, демократичний рух суспільства.

Власне, спостерігаючи за тим, як розгорталися події безпосередньо перед голосуванням і протягом наступного дня після ухвалення закону, склалося враження, що потрапив у криве дзеркало.

Зокрема, постійний представник президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко озвучуючи напередодні, що закон про вибори опрацьований і готовий до підписання внаслідок досягнення домовленостей щодо 17 спірних положень за виключенням трьох політичних питань, не вважав за необхідне зауважити, що саме ці три питання й становлять суть усієї формули майбутніх виборів.

Не особливо акцентували на цьому й представники “Батьківщини” та “Фронту змін”.

Підтримавши законопроект, вони в один голос намагались презентувати його у гіпертрофованому сприйнятті виборця як перемогу опозиції, яка унеможливлює майбутні фальсифікації.

Проголосувавши “за”, їм не залишалося нічого іншого, як знайти виправдання перед своїми прихильниками, яких ще нещодавно “зомбували” відкритими партійними списками й підігрівали підґрунтя погрозами можливого ігнору прийдешніх виборів.

За великим рахунком, прийняття закону про вибори народних депутатів у редакції, яку підтримав парламент, стало ще одною перемогою Віктора Януковича на шляху до консервації влади.

Більше того, компроміс щодо 17 процедурних положень дозволив гаранту не лише не зазнати чергових іміджевих втрат, а, навпаки, здобути важливий аргумент у стосунках із Заходом напередодні важливих грудневих подій.

Власне, реакція європейських партнерів не забарилася. “Можна тільки вітати, що закон був прийнятий більше ніж 80% голосів за підтримки всіх партій, представлених у парламенті. Це — позитивний сигнал для демократії в Україні”, — зауважили в ЄС.

Що ж до опозиції, то вона, як виявилося, зрадила тричі…

В першу чергу, власних прихильників, яким безупинно вішала локшину про шкоду повернення до змішаної виборчої системи й загрози її застосування в сучасних реаліях.

Легітимізувавши її, опозиція усім дала зрозуміти, що відкриті виборчі списки залишилися лише черговим міфом української політичної дійсності.

По-друге, “Батьківщина” і “Фронт змін” переступили через усі інші опозиційні до режиму політичні сили.

Заборона блокування й встановлення 5%-го виборчого цензу вигідні в першу чергу цим політичним силам й суттєво ускладнюють процес потрапляння в парламент тим же ВО “Свобода”, “УДАРу”, “Громадянській позиції” тощо.

Споживацький інтерес нових “подрузів за розрахунком” підтверджують серед іншого й слова Олександра Єфремова, у відповідності до яких опозиція наче й не надто наполягала на блоках.

Як зауважив лідер фракції Партії регіонів, “якщо б колеги категорично наполягали …, ми б погодилися з цією точкою зору”. А відтак, влада, якій попервах вкрай були необхідні голоси опозиції, отримала їх, як виявилося, ще й малою кров’ю.

За великим рахунком, новий закон про вибори став свого роду змовою більш популярних на сьогодні політичних проектів супроти політичних сил, які лише нарощують свої електоральні м’язи.

Як наслідок, на противагу пафосним закликам перших про необхідність координації й висунення спільних кандидатів у мажоритарних округах, другі змушені переглянути свою участь у різного роду координаційних утвореннях опозиції, зокрема тому ж таки Комітеті захисту України.

По-третє, “подрузі” здійснили цинічний плювок у напрямі усіх впливових міжнародних інституцій, до висновків яких неодноразово апелювали вітчизняні опозиціонери, взиваючи до недемократичності окремих положень і шкоди повернення до моделі 50 на 50.

Після того, як у четвер ввечері опозиція проголосувала за законопроект, як опісля в один голос воздавала хвалебні оди на адресу нового закону, як найбільш демократичного із запропонованих, кращого серед гірших, будь-які ридання з приводу фальсифікації результатів голосування перетворюються на звичайнісінький фальш.

Оприлюднені 17 положень, щодо яких вдалося досягти консенсусу із опозицією, хоч і справді покращують якість закону, знімають цілу низку закладених в нього суперечностей і сприяють демократичності та свободі виборів, однак аж ніяк не унеможливлюють фальсифікації.

За великим рахунком, це 17 процедурних норм, що загортають вибори целофаном демократичності, міць якого й надалі вимірюється бажанням фальсифікувати.

Бажання ж забезпечити собі комфортне майбутнє на найближчі декілька років в черговий раз зіграло злий жарт з українською опозицією й усією виборчою системою, яка зробила суттєвий крок назад.

Новий закон про вибори можна розглядати як аж надто убогий компроміс між владою та опозицією, який у все більшій мірі нагадує вдало продуману змову під ширмою плекання демократії.

366 голосів… Такого нонсенсу при цій владі ще не спостерігалося. А відтак, формальні “правила гри” прийнято, залишилося нарізати округи і вперед — до світлого майбутнього…

Ігор ДЕБЕНКО, політолог, Івано-Франківськ