Відновлюємо навик читати між рядків

Під час візиту до США не втрималася від спокуси завітати до Бібліотеки Конгресу. І там, подорожуючи між височенними стелажами з підшивками наших “правд”, “комсомолок” і навіть “перців”, пригадала слова одного з викладачів КІМО. Мовляв, 95-97% інформації про СРСР американці черпали з відкритих джерел. Просто навчилися аналізувати зміст друкованих, радіо- і телеповідомлень.

Зрештою, цим умінням користувалися не лише спецслужби геополітичного опонента колишньої радянської імперії, але й звичайні спостережливі люди.

“Якщо викликали на засідання партактиву — справи кепські”

Пригадую, як наприкінці 80-х, мене, тоді ще школярку початкової школи, дідусь Север у Чорткові навчав читати радянську пресу.

Якось відкрив дідусь місцеву районну газету й загадав прочитати передовицю. У статті йшлося про те, що за підсумками розгляду доповіді партійно-колгоспного діяча “Н” місцевий партактив звернувся до високого керівництва із проханням виділити додаткові транспортні та людські ресурси, які дозволять забезпечити перевиконання поставленої Партією та Народом мети.

Після того, як я прочитала цю статтю вголос, дідусь мене запитав: “І що ти з цього зрозуміла?” Я переповіла йому зміст і пораділа душею за наш партактив, який зможе перевиконати план.

Дідусь усміхнувся й заходився пояснювати мені реальний стан речей.

По-перше, уточнив дідусь, якщо діяча “Н” викликали на засідання партактиву, то він явно не у фаворі й, очевидно, справи в нього кепські. Схоже, ідеться про розтрату. Але з огляду на його високий партійний статус, справу швидше за все покладуть під сукно, а його самого переведуть працювати в якусь іншу сферу: комсомол, міліцію чи профспілки. По-друге, якщо йдеться про необхідність виділення додаткових ресурсів, то ситуація є дійсно критичною; тому досягти навіть базових показників навряд чи вдасться.

З усього того дідусь робив власний висновок — він закуповував наперед саме ту продукцію, яку район обіцяв виростити й зібрати в надлишку.

Як результат — у дідуся навіть у найбільш дефіцитні роки знайомі й родичі завжди могли знайти те, чого не було в широкому доступі.

До речі, мій батько розповідав, як його батько, мій інший дідусь, родом із Франківщини, так само навчав його свого часу вишукувати правду між рядками. І не лише в радянській пресі, але й ефірах радіо “Свобода” та інших “буржуазних” джерелах. Щоправда, їх глушили, але тим ціннішою була їхня інформація.

У пошуках правдивої інформації

Сьогодні начебто часи змінилися. Інформації навкруги просто валом: бери — не хочу. Аналітика, замовна реклама, відверта чорнуха, ток-шоу — на будь-який смак та колір.

При цьому традиційне вміння нашого люду читати між рядками — актуальне як ніколи.

Якщо зважити на те, хто наразі володіє основними каналами поширення інформації — ми мало чим відрізняємося від тоталітарного СРСР. Просто тоді все викривлювалося в ім'я “партії комуністів та Володимира Леніна”, а зараз — “Партії регіонів та Віктора Януковича”.

Не випадково на каналах телебачення, на радіохвилях та в друкованих ЗМІ влада домінує, тим часом як опозиція пасе задніх. Якщо її й показують крупним планом у провладних медіа, то винятково в образі, яким радянські ЗМІ лякали пересічних громадян: на кшталт американських імперіалістів — руки по лікоть у крові дітей Нікарагуа, а в кишенях мішки баксів та євро.

Щоправда, є в нас і ковток свіжого повітря — інтернет і по-справжньому незалежна преса.

Із першим наша влада бореться методом провокацій та інсинуацій, як-то переслідування ex.ua і “Дорожнього патруля”. Із другим — відбираючи частоти й влаштовуючи маски-шоу.

Часом вона досягає в цьому неабиякого успіху. Тому й змушені наші громадяни залипати в зомбоящиках у пошуках зерен правди в ток-шоу “зроблено Шустером і Кисельовим”.

З огляду на те, що це доволі непростий процес, дозволю собі кілька спостережень. Так би мовити, у тему.

Спостереження “на злобу дня”

Якщо на ток-шоу запросили опозиціонера — його готують як грушу для биття комусь від влади або планують використати в провокативних цілях. При цьому лідерів опозиції запрошувати не прийнято — контролювати важко.

Якщо в ток-шоу говорять про ксенофобію, геополітику, мовні проблеми чи релігійні чвари — в економіці немає про що говорити зовсім.

Якщо на видовище запрошують міністра — його справи кепські, як і в тому випадку, який аналізував мій дідусь, і міністру треба нагадати президентському оточенню, що хоч він і недолугий адміністратор, але, скажімо, захисник російської мови — перший із перших. У таких випадках влада може сама вестися на свої ж ігрища, вірити нісенітницям, якщо вона має власний інтерес у розпилі бюджету з боку скандального чиновника.

Якщо в національних новинах 9 з 10 сюжетів розповідають про пожежі, катастрофи, убивства та зґвалтування, і лише один про візит президента, прем'єра, спікера, міністра тощо до Росії — нам прагнуть пояснити, що всюди погано, за винятком того, що робить влада, якій у цьому допомагає/заважає (потрібне підкреслити) старший “двоголовий” брат.

Якщо починають аналізувати ціни на нафту — чекай подорожчання пального.

Якщо говорять про рекордний урожай — будуть встановлювати квоти.

Зацікавилися розвитком якоїсь галузі — обкладуть її новими податками.

Якщо губернатор береться за лопату й закликає народ на суботник — техніку, що має чистити вулиці й площі продали/здали на металобрухт (потрібне підкреслити), а ще навесні варто чекати серйозних паводків.

Якщо мер починає говорити про збільшення народжуваності в місті — чекай оптимізації системи пологових будинків.

Якщо в новинах інформують про успіхи школярів на районних олімпіадах — оптимізація сільських шкіл не за горами.

І насамкінець

Останнім часом актуальності набуває ще одна традиція радянського минулого — гуртування з “ліквідації неписьменності”: повертається молодь до своїх батьків із міст і розповідає про те, що в країні відбувається насправді.

Чому немає пенсій, але міський голова та голова ОДА мають автомобільний парк завбільшки з увесь комунальний парк області чи міста. Чому закривають великі та малі школи в селах, тоді як у Києві вирубують 9 гектарів лісу під елітну школу для дітей чиновників.

Якщо люди потребують правдивої інформації — головні зміни попереду.

Принаймні наші батьки й діди виживали в куди більш складних умовах.

Леся ОРОБЕЦЬ