“Вагнер” уже в Білорусі: хто в більшій небезпеці?

У Києві налаштовані спокійніше. Президент Володимир Зеленський упевнений, що перекидання “вагнерівців” до Білорусі не може серйозно загрожувати Україні: “Я не можу сказати, наскільки вони загрожуватимуть комусь на території Білорусі, оскільки вважаю, що контингент цей буде не дуже великий”. Та все-таки переміщення “вагнерівців” обговорювали на ставці Верховного головнокомандувача, й Зеленський наказав головкому ЗСУ Валерію Залужному та командувачу Об’єднаних сил ЗСУ Сергію Наєву посилити північний напрямок.

Отже, виславши “вагнерівців” до Білорусі, Кремль усе-таки зміг відтягнути наші сили з інших ділянок до українсько-білоруського кордону. Сподіваємося, що на півночі ми побудували настільки ж міцну лінію оборони, як і росіяни на півдні.

Утім, “музиканти” вже давно присутні в Білорусі. За словами одного з поінформованих співрозмовників ZN.UA, з осені минулого року в Білорусі вже знаходяться півтори-дві тисячі “вагнерівців”! Перебуваючи на забезпеченні місцевого міноборони, вони проводять на полігонах навчання білоруських військовослужбовців і власних “вагнерІв”. (Цю роботу з білоруськими силовиками курує заступник Прігожина Андрій Трошєв.) Судячи зі слів Лукашенка, в Мінську й надалі планують використовувати найманців як інструкторів: “Якщо їхні командири приїдуть до нас і допоможуть нам… Досвід. Слухай, вони на передовій — штурмові загони. Розкажуть нам, що зараз важливо”.

Центр “Досьє” пише, що в п’ятницю вранці вантажний літак, пов’язаний із ПВК “Вагнер”, вилетів до Білорусі. Але наразі немає достовірної інформації про те, що “вагнерівці”, які відмовилися підписати контракт із російським міноборони, вже перебазувалися до цієї країни. За словами очільника української військової розвідки Кирила Буданова, найманці ще перебувають на півдні України та в окупованому Луганську, проте участі в бойових діях не беруть.

Голова комітету Держдуми РФ із оборони Андрєй Картаполов заявив, що Прігожин відмовився підписати контракт із міністерством оборони, а тому ПВК “Вагнер” припинить брати участь у війні в Україні: “Їм не виділятимуть фінансування, матеріальних засобів”. Буданов також оптимістично заявляє, що ПВК “Вагнер” більше не братиме участі в бойових діях на території України: “А це найефективніший підрозділ РФ”.

Та, як зазначають журналісти ВВС, центри вербування “вагнерівців” і надалі набирають найманців по всій Росії для участі у війні проти України. За кілька днів після заколоту журналісти зателефонували на понад десяток номерів вербувальних центрів, і всі, хто відповів, підтвердили, що “все, як завжди”, й нові бійці підписують контракти саме з ПВК “Вагнер”, а не з міноборони Росії. Водночас найманці їдуть на полігон у Молькіному в Краснодарському краї, де тренувалися й раніше.

Путіну потрібні “вагнерівці” у війні проти України. І він використовуватиме цих найманців. Нехай і не так масштабно, як під час “бахмутської м’ясорубки”. Хоча перспектива нового російського вторгнення на півночі України залишається малоймовірною, на цьому напрямку є об’єкти, які можуть стати ціллю для російських ДРГ, — Рівненська та Хмельницька АЕС, арсенали з боєприпасами, об’єкти ОПК. Тому досить імовірно, що в складі невеликих підрозділів “вагнерівці” виконуватимуть із білоруської території диверсійні завдання, формально не перебуваючи під прапором ані Білорусі, ані Росії.

Своєю чергою, й для Лукашенка “вагнерівці” цінні не лише як інструктори з убивства українців і білорусів. Для людини, яка пережила масштабні антиурядові протести 2020 року, заколот Прігожина став іще одним нагадуванням про загрозу перевороту. Лукашенкові потрібна сила, на яку він міг би спертися в разі внутрішньої дестабілізації. І хоча основою його режиму є репресивний апарат КДБ, як видно з усього, він розраховує й на підтримку “Вагнера”.

Біда з найманцями в тому, що вони служать не батьківщині, а гаманцю. І невідомо, як уживеться властолюбний Лукашенко з честолюбним Прігожиним — самопроголошений президент Білорусі не може бути до кінця впевненим у тому, що “вагнерівці” та їхній глава відплатять йому за прихисток відданістю, а не каламутитимуть воду, готуючи новий переворот. Не сумніваюся, що Лукашенко прораховував усі ризики появи тисяч “музикантів”. Тому, хоча для “вагнерівців” і готують казарми, ця база — лише на деякий час.

За інформацією ZN.UA, в Мінську вже запропонували інтегрувати найманців до збройних сил Білорусі. Але не всіх: білорусам потрібні не зеки, які брали участь у “м’ясних” штурмах, а професійний кістяк ПВК. Водночас із “вагнерівців” не формуватимуть окремих підрозділів, а розкидають по різних частинах: у такий спосіб їх буде легше тримати під контролем. (Та й немає в Лукашенка таких грошей, аби фінансувати ПВК “Вагнер” у обсягах, які звик одержувати Прігожин із російського бюджету.) Ті ж із “вагнерівців”, хто відмовиться або чиїх послуг режим Лукашенка не потребуватиме, вирушать до Африки або на Близький Схід.

Не виключено, що в Мінську теж захочуть скористатися контактами та силовим ресурсом “вагнерівців” у Африці як подякою за прихисток. В оточенні Лукашенка давно хочуть одержати доступ до видобутку природних копалин цього континенту. А режими ЦАР, Буркіна-Фасо, Малі й надалі зацікавлені в присутності російських найманців у своїх країнах. “Якщо Москва вирішить їх (найманців ПВК “Вагнер”. — В.К.) відкликати й надіслати нам “бетховенів” чи “моцартів” замість “вагнерів”, ми їх приймемо”, — сказав радник президента ЦАР Фідель Гуанджіка після “умиротворення” заколоту Прігожина.

У подальшій діяльності “вагнерівців” у Африці та на Близькому Сході зацікавлена й Москва. Щоправда, під безпосереднім контролем держави. За інформацією The Wall Street Journal, російська влада вирішила взяти під контроль діяльність ПВК “Вагнер” за кордоном: представники МЗС Росії заявили керівництву ЦАР і Малі, що компанія продовжить свою діяльність у їхніх країнах. Утім, цих найманців завжди фінансувала російська держава. Що визнав і Путін, коли заявив, що держава повністю забезпечувала утримання ПВК “Вагнер” щонайменше з травня 2022 року й витратила на ці цілі не менш як 86 млрд руб.

За інформацією російських ЗМІ, нині Прігожин перебуває то в Москві, то в Санкт-Петербурзі, вирішуючи питання, пов’язані зі збереженням його контролю над діяльністю ПВК “Вагнер” у країнах третього світу. Від цих остаточних домовленостей залежить і те, яку роль у російській військовій стратегії відіграватимуть “вагнерівці” в Білорусі й на сході та півдні України. 

Володимир КРАВЧЕНКО