В “ЛНР” починають мріяти про Україну — луганець

За його словами, “веселощів зараз ніяких немає, просто живуть люди одним днем”. Люди чекають на повернення української влади, хоча й досі є прихильники “русского мира”.

Багато підприємств позакривалися, і роботи майже немає

— Роботи в Луганську мало, майже немає. Зовсім небагато людей працює. Зарплати виплачують російськими рублями. Нормальною вважається зарплата в розмірі 2 тисячі гривень, хорошою — 3 тисячі. Так як підприємства вважаються українськими, то зарплата нараховується в гривнях, а отримують її працівники чомусь уже рублями, при тому, за курсом один до двох. Тобто, заробляючи 2 тисячі гривень, отримати можна тільки 4 тисячі рублів.

Дуже мало підприємств продовжує роботу на окупованих територіях. ЗАТ “Луганський трубний завод” закрився і поки що не збирається відновлювати свою діяльність. Самопроголошені “керівники” збираються відкрити ливарно-механічний завод, який раніше займався виготовленням батарей. Є бажання, але не відомо, чи є можливість для цього і які є перспективи його функціонування.

Побідна ситуація виникла і на приватних підприємств. Так, на одному великому підприємстві, у якого раніше була своя типографія і рекламне агентство, працювало близько 400 людей. Зараз лишилось лише 10 співробітників, які теж уже не хочуть працювати.

Можна спробувати виживати завдяки підробітку, але й його важко знайти або він дуже дрібний. Я до війни займався сантехнікою, установленням котлів: замінював водопроводи і каналізації. А сьогодні цього вже немає. От, тільки до опалювального сезону люди починають щось робити, крім того, тільки ті, кому це вкрай необхідно і є на це гроші. Коли їдеш містом, то не чуєш ніде навіть звуків перфораторів, не бачиш, щоб хтось плитку на подвір’ї клав.

“В магазинах і аптеках створюють ефект наповненості”

— Раніше був магазин “Епіцентр”, тепер його переробили на “Стройцентр” — належить він тепер комусь із самопроголошених “керівників республіки”. В ньому будь-який товар можна придбати за рублі (по тому ж таки курсу 1:2). Але якщо купувати товар, наприклад котел, газову колонку або батареї, в будь-якому приватному магазині, то курс вже буде іншим. Рахують так, що 10 рублів — це 4 гривні.

У магазинах можна розплачуватись не тільки рублями, а ще й гривнями, євро і доларами — ходять всі чотири валюти. В магазинах вибору продуктів майже немає. Полиці — не пусті, товар просто розтягують і створюють ефект наповненості. Для прикладу, раніше на полицях стояло десь 2-3 пляшки різних сортів пива, сьогодні — все навпаки: виставляють 10-20 пляшок одного й того самого пива. Так само і з аптеками. У вітрини викладають 20 упаковок однакової мазі, щоб не було пустих прилавків. Насправді ж ліків нема. Можна навіть сказати, дефіцит лікарських засобів.

Страшенно піднялись ціни на продукти. Зараз вони відрізняються від тих, що були до початку війни. Дуже дорогими стали молочні і ковбасні вироби, цукерки. Все завозять з Росії, українські товари дуже складно знайти.

От, минулого тижня купував сало, кілограм коштує від 160 до 180 гривень. А кілограм м’яса — 150-300 гривень. Наприклад, кілограм свинини з кісткою можна купити за 220 гривень. Найдешевше молоко з бочки, його завозять раз на тиждень, коштує 9 гривень за літр, а в середньому ціна коливається від 30 до 40 гривень. Відверто кажучи, люди дуже не задоволені ковбасними виробами, бо вони дуже поганої якості. Раніше був “Луганський м’ясокомбінат”, який виготовляв дуже смачну ковбасу. Зараз сам завод залишився, але продукція там чомусь російська. В фірмових магазинах “Луганські делікатеси” тієї ковбаси, яка раніше була, немає. А ту, яку продають, їсти неможливо. Вона зроблена з якогось незрозумілого сала і м’яса. Так що, всі люди скаржаться на цю продукцію.

Складна ситуація і з одягом. Ті, хто займається торгівлею, згадують, що раніше одяг харківський завозили, він не був дуже модним, але був якісним. А зараз все везуть із Москви — товар набагато гірший. В центрі Луганська залишились деякі фірмові магазини, які продають одяг та взуття, але їх мало. Наприклад, фірмового дніпропетровського взуття немає. В тих магазинах тепер — тільки російське.

“На пенсію “ЛНР” прожити нереально”

— Гуманітарну допомогу мають право отримувати не всі, а тільки інваліди і пенсіонери. Під ці категорії потрапила наша знайома пенсіонерка. Отримувала вона цю допомогу від залізниці — вісім маленьких банок тушонки, по 240 грамів, дві банки — близько 400 грамів і банку згущеного молока. Тушонка — “бовтушка”. Навіть не відкриваючи банку, можна зрозуміти, що там майже сама вода.

Щоб отримати пенсію, треба їхати на підконтрольну Україні територію. До Щастя, куди їздили раніше, зараз не проїхати. Зараз переважно катаються до Біловодська, Сєвєродонецька та Лисичанська. Намагаються “вискочити” з боку Росії і заїхати через Міллерово — інакше на ті території сьогодні ніяк не потрапити. А катаються так, бо на ту пенсію, що виплачують в так званому “ЛНР”, прожити нереально. Якщо нараховували раніше по 900 гривень, то вони вдвічі збільшують її і виплачують 1800 рублів.

Російські дипломи без перспективи?

— В цьому році деякі випускники вже отримали російські дипломи. Але для цього необхідно спочатку домовитись зі своїм керівником або вчителем і їхати на російську територію. В іншому випадку — можна отримати тільки диплом “ЛНР”, який не має ніякої цінності.

Наш знайомий, який закінчував стоматологічний факультет, щоб отримати ростовський диплом, домовлявся особисто зі своїм ректором. Після чого він і його академічна група, повністю платили за житло в Ростові і там узгоджували, “підганяли” в точності всі їх заняття під заняття ростовського інституту. За екзамени також довелось платити — і тільки після цього випускники змогли отримати російські дипломи. Сьогодні ще ніхто не знає, чи є перспективи з таким дипломом влаштуватись на роботу.

Хто повернуся в “ЛНР”?

— В Луганськ повернулось не так вже й багато людей. З одного боку, нібито хтось і є на місці, тільки переважно залишаються вдома, бо зайвий раз на вулицю виходити не хочеться. Вибираються зранку і, як правило, на ринок.

В місті багато військових — всі з Росії. Чимало бородатих, неслов’янської зовнішності. Ходять у військовій формі, тільки жодних розпізнавальних знаків на ній не залишилось, крім георгіївської стрічки. А ті, хто раніше були в так званому “ополченні” — ті давно вже пішли. Одиниці позалишались, інші звільнились. Навіть спостерігаючи за автомобілями, можна зробити висновок: скільки цивільних автомобілів, стільки ж і військових. Все частіше можна побачити машини бойовиків з написами: “КГБ”, “Беркут”, “ТГ”.

Громадський транспорт продовжує працювати, але тільки до п’ятої години вечора. Переважно — це автобуси і тролейбуси. Трамваї не ходять. Проїзд залишився 3 гривні або ж 6 рублів.

“Українських ЗМІ немає”

— Українські ЗМІ повністю відсутні на непідконтрольній Україні території. Немає жодного українського телеканалу або радіохвилі. В інтернеті — подібна ситуація. Українські канали можуть дивитись тільки ті, хто має супутникову антену. Всі інші, хто такої “тарілки” не має, можуть побачити і почути тільки про “українських карателів”, “хунту” та “постійні обстріли збоку українських військових”. Провідним телеканалом тут залишається LifeNews, а головним ведучим — Кисельов.

Досі багато хто з населення так званого “ЛНР” починає надавати перевагу Україні. “Веселощів зараз ніяких немає, просто живуть люди одним днем”. Вже зароджується думка, що з приходом української влади все зміниться: ціни будуть нижчі та й товар з’явиться. Більшість людей сподіваються, що Донбас залишиться українською територією. Хоча проросійські фанати також залишаються. Їм потрібна Росія, бо в Україні — Порошенко й “українська хунта”. А насправді — в Росію нам не потрібно.

Ольга ЛИХОБАБІНА