Увага: повне занурення!

Ця колонка вимагає невеликої преамбули. Як і більшість людей, я дуже далекий від того, аби зловтішатися над чиєюсь бідою. З одного боку, цього вимагає християнська етика, з іншого — зарікатися від в'язниці в нашій країні вкрай невдячна справа.

Тому арештованому Василеві Волзі я, безсумнівно, співчуваю. Чисто по-людськи.

Понад це — я співчував би йому навіть незрівнянно більше, якби йшлося про арешт через переконання чи, скажімо, бізнес. А до державних чиновників найвищого рівня правила демократичного суспільства звелять ставитися дещо суворіше.

Тому, окрім щирого співчуття, ситуація дозволяє робити деякі висновки, прогнози, узагальнення.

* * *

Депутатів — як народних, так і меншого штибу — прийнято розрізняти за найрізноманітнішими ознаками: партійністю, освітою, стажем, округом, за яким обирався.

А ще ми розрізняли їх за наявністю/відсутністю почуття гумору.

Коли до депутатської когорти від Соціалістичної партії потрапив Василь Волга, мій товариш, знаючи деякі особливості біографії Волги — зокрема, його службу в підводному флоті, вирішив розіграти новенького. Він тихенько підкрався ззаду до колишнього підводника і крикнув йому у вухо флотську команду: “Увага, повне занурення!” Майбутній керівник Держфінпослуг здивував оточуючих тим, що негайно почав виконувати команду, сповзаючи під стіл.

“Занурення” і “спливтя” — стали одними з головних дій у сучасній українській політиці.

Варто проаналізувати кар'єрне зростання/падіння будь-якого вітчизняного політика, і нескладно побачити — які саме чинники допомогли йому піднятися вгору, а які — пірнути в глибину темних вод. А якщо піднятися — то якою ціною, з яким ризиком і з якими можливими наслідками.

Останній гучний арешт в Україні — це найгеніальніша операція діючої влади, виконана за традиційним для неї сценарієм. Причому чи не перша подібна операція стосовно не колишнього, а діючого посадовця.

Посадивши Василя Волгу, Банкова нанесла потужного удару по лівому й умовно лівому політичному флангу. Ця позиція, зліва від центру, — найвужче місце для влади. Головним чином, через те що саме туди має шанси перетекти електорат Партії регіонів, невдоволений “поліпшенням життя вже сьогодні”. А ще тому що саме на ньому найлегше грати, роздаючи нереальні обіцянки.

На правий фланг ці виборці не підуть — заважатимуть нав'язані ідеологічні “кілочки” у вигляді УПА, Бандери, мови тощо. До того ж серед правих сил стільки головнокомандувачів, що навіть якщо хтось і махне рукою на гасло “На Заході — наші вороги”, то через роздрібленість рядів усе одне нічого путнього не вийде.

Інша річ — ситуація зліва.

Симпатики Росії, Чорноморського флоту можуть нести свої бюлетені не тільки в копилку регіоналів. Ті, кому треба, це розуміють. І варіант, що й наразі нести особливо нікому, не має нікого ввести в оману. Сьогодні немає — завтра буде.

Адже трохи “полівішати” за кілька місяців до дати голосування й водночас заявити про часткову опозиційність до ПР — справа не така вже й тривала, як могло би здатися на перший погляд. Згадаємо хоча б про створення Блоку лівих і лівоцентристських сил напередодні останніх президентських виборів у складі КПУ, Партії “Справедливість”, СДПУ(о) і Союзу лівих сил.

І нехай Союз лівих сил, який очолював Волга, і в який, цілком імовірно, могли би цілити ініціатори скандального арешту — зовсім не та мішень, про яку варто було би говорити.

Яскравий і добре зрозумілий сигнал, окрім Волги, почули всі, хто би мав його почути.

Якщо, наприклад, у мисливців вищим пілотажем вважається поцілити дуплетом у дві мішені, то у випадку з Василем Волгою, мішеней набереться значно більше. І один-єдиний вистріл “завалив” одразу цілу купу явних і потенційних недругів нинішньої влади.

Значно поступливішими, треба сподіватися, невдовзі стануть комуністи. Хто ще там із потенційних корупціонерів працює у виконавчій владі за їхньою квотою?.. Тому всі натяки вічночервоних про їхнє нестримне бажання боротися з буржуазією, олігархами та озвучення інших ленінських гасел — мало би вже невдовзі зійти на нуль. А якщо треба, то знайдеться й цитата вождя про власників українських заводів як про вищий етап еволюції пролетаріату.

Якщо ж під час найближчих парламентських виборів “відкусити” трохи голосів у “регіонів” захоче, наприклад, Наталія Вітренко, чи інші політики — то їй також порекомендують вивчити ознаки корупції та можливі методи протидії їй.

На всяк випадок... Для її ж користі... А копію корисної методички скерують ще в офіс соціалістичної партії. Також на всякий випадок...

Існують, втім, й інші партії — не відверто ліві, а навіть досить центристські, але їхні очільники або помітні постаті, як і Василь Волга, працюють у владі. А подібне поєднання, як показали останні події, таїть у собі величезну небезпеку. Фактично це всі ті партії, парламентські й непарламентські, які демонструють лояльність до влади й співпрацюють із нею.

Тобто не є опозицією.

“Повне занурення” від вітчизняних силовиків демонструє ще й тенденцію: правила гри, прийняті в українському політикумі за сучасних реалій, треба виконувати чітко.

Перше з них — не висовуватися. І не дражнити собою й своїм обличчям тих, хто в гніві може бути категоричним.

Скажімо, Союз лівих сил дуже активно рекламував себе на сході та півдні України: з бігбордами, вітаннями мешканців міст з їх улюбленими святами — Днем російського флоту тощо. На перший погляд, викидання грошей на вітер — адже рейтинг у політсили, як кажуть, баражує на межі статистичної похибки. Але, з іншого боку, заявляючи про себе голосно, ти отримуєш право торгуватися й диктувати комусь свої умови. Принаймні, так могло вважатися...

Як виявилося, доволі хибна думка. Адже замість політики поступок можна з успіхом застосувати принцип “ресори від трактора “Білорусь”: у нашому варіанті — слідчі в кабінеті й задокументований хабар на півмільйона. Ефект, як бачимо, виходить значно сильнішим.

Ще одне правило: дуже важко й небезпечно грати у велику гру, будучи чужим у великій команді переможців.

Василь Волга тільки номінально вважався одним із монолітної команди влади. І те, що він, будучи спочатку в таборі Олександра Мороза, а потім — кандидатом на посаду керівника “рідної” Соцпартії, симпатизував регіоналам, не переконало останніх.

Коли настав час пожертвувати великою фігурою, його кандидатура виявилася найоптимальнішою: не свій, а значить тоненьких вертикальних ниточок, що з'єднують його та його бізнес з іншими членами команди влади не існує. Це раз. Високопосадовець, публічна фігура й формально таки свій. Це два.

Це дозволить стверджувати, що “у нас притягають до відповідальності не тільки опозицію”.

Час арешту також обрано вдало для влади: коли судять Тимошенко й Луценка.

Опозиційний “коктейль” одним різким ударом представником псевдо-своїх — для нейтралізації неприємного запаху за кордном та боротьби з помутнінням субстанції.

Втім, яскраво показуючи, що чужакові негарно так довго “пастися” на її полі, ПР, можливо, сама того не усвідомлюючи, подає месидж для всіх тих прихильників Юлії Тимошенко і її колег, які вливаються й вливатимуться надалі в лави регіоналів — така зміна орієнтації є потенційно небезпечною для вашої свободи!

...Ну а головне, це не півмільйона хабаря, які отримує далеко не найголовніший чиновник у державі, і навіть не достатньо очевидна вибірковість антикорупційних дій.

Головне — це повне занурення. Нашої країни і її політикуму — у правила гри, що їх розроблено владою.

Володимир ШКЛЯР, народний депутат України IV і V скликань