Уроки грузинського конфлікту

Аби повністю його викорінити, слід спільно розв’язати старі проблеми, в тому числі й ті, що виникли внаслідок розвалу Радянського Союзу.

Рік тому Європейський Союз допоміг добитися завершення війни, в якій загинуло 850 грузинів (включаючи південних осетинів) і росіян, а 138 тисяч осіб були змушені переселитися.
Уперше за свою історію ЄС створив незалежну слідчу комісію, щоб визначити, що ж пішло не так і як уникнути повторення [минулорічних подій].

Мені випала честь очолити цю ініціативу. Наша доповідь уже опублікована, і в ній містяться важливі уроки для Європи.

Як і більшість катастрофічних подій, війна в минулому серпні почалася з кількох причин. Безпосередньо до неї призвело те, що грузинські військові сили обстріляли столицю сепаратистської провінції Південна Осетія, міста Цхінвал, 7 серпня 2008-го, на що Росія відреагувала непропорційно. Іншим фактором став понад 15-річний брак прогресу у вирішенні двох “заморожених конфліктів” в Абхазії та Південній Осетії.

На посту спеціального представника генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй в Грузії з 2002 по 2006 рік я бачила, як у першій половині 2005-го з’явився і щез невеликий промінь надії, після чого розходження між Росією й Заходом щодо Косова і погіршення відносин між Грузією та Росією знищили будь-які перспективи суттєвих переговорів.

Росія систематично видавала паспорти мешканцям Абхазії та Південної Осетії, беручи на себе відповідальність за росіян у своєму так званому “близькому зарубіжжі”. При цьому зовсім не радилася з Грузією, що дедалі більше ставило під загрозу її територіальну цілісність.

Тимчасом Грузія намагалася прискорити вступ до НАТО і з допомогою Сполучених Штатів, України та Ізраїлю розпочала масштабну модернізацію своїх збройних сил. Військовий бюджет Грузії зріс від 1 до 8% ВВП, й було модернізовано бази поблизу Абхазії та Південної Осетії.

У 2007-му та першій половині 2008-го було щоразу важче дотримуватися домовленостей про перемир’я, що були укладені після першої грузинської війни. Російські сили не припинили збивати над Абхазією грузинські безпілотні літальні апарати, а спровоковані з обох сторін інциденти почастішали.

Міжнародних організацій в Грузії не бракувало: тут діяли місії Організації Об’єднаних Націй, Організації з безпеки та співробітництва в Європі та Європейського Союзу. Проте міжнародна спільнота дивилася на ситуацію крізь пальці, неначе відмовившись не тільки від вирішення основного конфлікту, а й від підтримання дедалі слабшого перемир’я.

Усе було готово до силового протистояння.

Сьогодні, коли превентивна дипломатія вважається пріоритетом, слід сказати, що конфлікт 2008 року можна було передбачити й запобігти.

Тепер програли всі: Грузія розділена; сепаратистські республіки Абхазію та Південну Осетію визнали лише кілька країн; і, що найважливіше, понад 35 тисячам осіб довелося на невизначений час покинути свої домівки.

Як можна було уникнути такої катастрофічної розв’язки? Звісно, потрібно було б краще скористатися з залучених міжнародних організацій. Проте для цього знадобилися б реальні зобов’язання всіх ключових діячів перед тим, що ЄС називає “ефективною багатосторонністю”.
У випадку Грузії втручання зовнішніх сил, на жаль, зміцнило відмінні позиції, та не віднайшло спільної. Ніхто не спробував визнати істинні побоювання кожної зі сторін конфлікту.

Зрештою односторонність — байдужість однієї сторони до наслідків, які матимуть її дії на погляди іншої, — стала керівним принципом.

Міжнародна спільнота здатна на більше, і для цього їй не потрібно винаходити велосипед. Варто лишень звернутися до Статуту ООН і засад, які вона ухвалила 1975 року в Гельсінкі.

Для добросусідських відносин потрібно насамперед, щоб абсолютно не толерувалися погрози чи застосування сили — не кажучи вже про воєнні злочини, як ті, що були скоєні під час війни 2008 року, — а також залякування менших країн із боку більших. Так само слід добросовісно і в дусі справжньої співпраці вирішити складні питання, що виникли внаслідок розвалу Радянського Союзу і багато з яких досі вирішені не повністю.

Наша доповідь демонструє, що сили односторонності та насильства є все ще значною частиною політичною ландшафту Європи. Стабільний європейський лад має базуватися на верховенстві права і справжній відданості принципам багатосторонності.

Гайді ТАЛЬЯВІНІ

Перевод — Inozmi