Україну поглине пітьма

Українці масово перестають платити за електроенергію. Борги обертаються несплаченими зарплатами, безробіттям, зростанням бідності. Енергокомпанії вдаються до крайніх заходів — відмикань. Однак навіть якщо рівень платежів поліпшиться, це не вирішить іншої проблеми — нестачі грошей для забезпечення стабільного постачання світла в наші домівки. Тому наступним кроком має стати перегляд тарифів.

Останній аргумент

У березні про наміри відімкнути від струму своїх найбільших споживачів заявили енергетики Києва, Луганська, Полтави, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя, Житомира. Привід однаковий: рівень розрахунків за електроенергію у перші два місяці 2012 року виявився найнижчим за останні десять років — 88,8%. Борг склав понад 12,5 млрд. грн. “Найбільшими боржниками є підприємства ЖКГ (близько 5 млрд. грн. боргу) і водоканали — 4 млрд. грн. З останніми проблема наростає, немов снігова куля, з 2009 року — низькі тарифи з водопостачання покривають його собівартість усього на 50—60%. Тому рівень оплати водоканалами реальної вартості електроенергії — всього 10—20%”, — каже колишній міністр комунального господарства Олексій Кучеренко.

Значною є і заборгованість бюджетних установ. Директори деяких з них віддають перевагу купівлі нового годинника чи автівки перед сплатою рахунка за світло. І дають хабара інспекторові обленерго, щоб той не відмикав установу від струму. У списку боржників знайдемо навіть Мінфін, суди і правоохоронців.

Борги за електроенергію перед обленерго спричиняють суцільний ланцюжок неплатежів в економіці, каже комерційний директор “Дніпрообленерго” Юрій Паршин. Гроші недоотримає “Енергоринок”, далі — генерація (ТЕС, АЕС, ГЕС тощо), потім — шахтарі. Це може призвести до великих соціальних потрясінь. “Зараз генерація винна вугільникам 2 млрд. грн. Це може призвести до невиплат зарплат шахтарям. Вугільні об’єднання не зможуть повністю сплачувати кошти в бюджети і фонди соціального страхування”, — пояснює голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець.

Підраховано: кожна гривня, яку недоплатив звичайний споживач за постачену електроенергію, — це мінус 100 грн. зарплати шахтаря. Кожні 15—20 гривень боргу — це вже половина із середньої шахтарської зарплати. В Україні їх близько 400 тисяч, із родинами — 1,2 млн. людей. У кращому разі, вони просто затягнуть пояси і стануть купувати менше продуктів у магазинах. У гіршому — вийдуть на вулиці. Відтак компанії просто змушені вдаватися до відмикань як крайнього заходу, коли інші аргументи — попередження, звернення до судів чи прокуратури — вже не діють. У разі поглиблення проблеми надалі до таких заходів вдаватимуться все частіше.

Тарифна правда

Утiм навіть вирішення проблем із боржниками лише частково покращить ситуацію в енергетичних компаніях. Не менш важливе питання — рівень самих тарифів. По—перше, ціни на електроенергію не зростали майже 7 років. Інфляція ж за цей час сягнула майже 100%. “За поточних тарифів для населення, які нижчі собівартості виробництва на 70%, деякі обленерго недоотримують від побутових споживачів близько 20—30%. Тож фактичний рівень відшкодування видатків генерацій становить всього 10%”, — говорить аналітик ІК Eavex Capital Дмитро Чурін. “Зараз економічно обґрунтований рівень тарифу для населення — 1,06 грн. за кВт/год. замість 0,28 грн.”, — додає голова Профспілки працівників енергетики і електротехнічної промисловості Сергій Шишов.

По—друге, ще від радянських часів в Україні діють “ножиці цін”. Це означає, що ціна струму для населення “дотується” порівняно високими тарифам для промисловості. Рівень субсидування у 2011 році становив понад 28 млрд. грн. Це близько 2% ВВП, які могли б піти на розвиток промисловості, підвищення конкурентоздатності наших підприємств у світі, створення робочих місць. Популістський обман полягає в тому, що насправді “субсидію” ми беремо з власної кишені, переплачуючи за вітчизняні товари у магазині. Адже в їхній вартості вже закладена завищена ціна електроенергії. 20 гривень недоплати за світло, підрахували експерти, “відгукується” 100 грн. втрат із кишені.

По—третє, піднімати доведеться і ціну струму для промисловості. Тарифу ледве вистачає на поточні ремонти. А про модернізацію енергоблоків не йдеться зовсім. Низка аварій на ТЕС у лютому показала, що проблема стабільної роботи енергосистеми — це питання національної безпеки. З огляду на плановане скорочення споживання імпортованого газу в найближчі 15—20 років використання електроенергії тільки зростатиме. Отже, треба будувати нові потужності. За оцінками Міненерговугілля, обсяг інвестицій, що його необхідно залучити в галузь у найближчі 20 років, становить $110 млрд. грн. Щоб залучити ці кошти, інвестору потрібно намалювати гарантований план повернення вкладень на найближчі роки. У тому числі й за рахунок зростання ціни.

Звісно, підвищення тарифів не буде стрибкоподібним. Достатньо річного збільшення на рівні інфляції плюс 2—3%. Проте чітко заявлений графік підвищень дасть змогу і громадянам, і підприємствам планувати свої видатки. Приміром, купувати енергоощадне обладнання. За умови виконання навіть елементарних правил економії енергії (наприклад, вчасного вимкнення світла) пересічний мешканець мегаполісу може зекономити до 60% енергії. Тому підвищення тарифів навіть на 50% йому не страшне.

Крім того, зростання цін на електроенергію поновить соціальну справедливість: більшість громадян, які споживають до 200 кВт/год. електроенергії на місяць, зможуть розраховувати на адресну підтримку через механізми державних субсидій. Натомість багатії будуть платити за підвищеними ставками та ще й за більшу кількість спожитого струму.

У тому, аби заговорити перегляд тарифів, зацікавлені зовнішні сили, мета яких — довести енергетику України до самознищення і отримати контроль над нашою промисловістю. Проте чим менше ми будемо зважати на такі провокації, тим більше отримаємо шансів на енергетичну незалежність.

Ігор РИБЧУК