Український Арал

Не варто думати, що море, яке висихає, розташоване за тисячі кілометрів від України. У нас є своє власне, назва якого — Молочний лиман. Ще донедавна ця водойма своїми природними багатствами була здатна здивувати будь—кого. Саме вона стала другою батьківщиною далекосхідної кефалі, яку краще знають як пеленгас. Виявилося, що природні умови в Молочному лимані напрочуд схожі з далекосхідними. Зокрема, майже такою ж виявилася солоність води. Отже, саме тут удалося здійснити акліматизацію згаданої риби. Згодом вона поширилася по всьому Азовському морю і навіть вийшла у Чорне. Тепер це цінний промисловий вид, який відіграє помітну роль у забезпеченні країни рибою. Окрім пеленгаса, чимало в лимані було своєї — аборигенної — риби: починаючи від осетра і закінчуючи добре знаними бичками.

Саме через це Молочний лиман включений до об’єктів природно—заповідного фонду України — він є гідрологічним заказником загальнодержавного значення. Більше того, цей об’єкт належить до водно—болотних угідь міжнародного значення, згідно з Рамсарською конвенцією. З цього випливає, що держава зобов’язана цю водойму охороняти.

Але, на жаль, сучасний стан Молочного лиману аж ніяк не відповідає тому, яким він був ще 20 років тому. Поступово протоку, що сполучала лиман із морем, занесло піском. Наслідком утворення пересипу стало те, що риба не може ні увійти в лиман, ні вийти з нього. Коли це вперше трапилося, більшість риби, що опинилася в лимані (а це — сотні тонн) замерзла чи загинула від задухи. Ще більшими виявилися потенційні втрати від недоодержаної риби. У цьому разі йдеться вже не про сотні, а тисячі тонн. Як і раніше, риба прагне увійти на нерест у Молочний лиман, але тепер на цьому шляху постала нездоланна смуга піску.

На жаль, на цьому втрати держави не закінчуються. Без надходження морської води лиман поступово всихає — його рівень усе меншає і меншає. Відповідно все меншою стають площа і глибина водойми. Від первісного положення берег відступив на кількасот метрів. Колишнє дно де—не—де вкрито рослинами — солеросами. Подібно до Аралу, в лимані істотно збільшилася мінералізація води, погіршився кисневий режим. Наслідком цих змін стало те, що господарське використання лиману повністю втрачено. Тепер у ньому не лише не ловлять рибу, у ньому навіть не купаються. І це йдеться про водойму, площа якої ще донедавна становила 190 кв. км. Отож численні дитячі табори і бази відпочинку, що зведені на берегах, тепер стоять порожніми. Хто захоче милуватися вмираючою водоймою?

Може видатися, що врятувати Молочний лиман від загибелі досить просто. Для цього потрібно прорити невеличкий канал — з’єднати лиман з Азовським морем. До слова, це ніби і робиться. У місці колишньої протоки стоїть драглайн, який інколи заводять — принаймні чути його гуркіт. Але достатньо глянути на ширину пересипу і стане зрозуміло, що старенький драглайн не в змозі прорити канал. Власне, і місце, де нині виконуються роботи, є невдалим, адже тут ширина пересипу є найбільшою. Мимоволі приходить думка, що тут лише імітують роботу або, швидше, просто видобувають і продають пісок.

Отже, у справі Молочного лиману потрібно визначитися принципово: або махнути на нього рукою (і водночас на взяті щодо нього зобов’язання), або його рятувати. В останньому разі потрібне рішення на рівні держави.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ, доктор географічних наук,

Володимир ВОРОВКА, кандидат географічних наук