Україна: час наступальної модернізації

Зовнішні шоки плюс внутрішні протиріччя, що почали проявлятися в останній час, можуть становити серйозну загрозу для подальшого поступу держави.

“Вікно можливостей”, що відкривається перед Україною у 2013 році та першій половині 2014 року для реалізації реформ, необхідних для модернізації країни, може так і залишитися закритим.

Влада і опозиція почали підготовку до президентських виборів і фактично не пройшли випробування на здатність працювати на благо України спільно, позбутися конфронтації і взаємної підозрілості.

Не забезпечено національний консенсус подальшого розвитку країни, у якому повинні брати участь як влада, так і опозиційні сили на чолі з їх лідерами.

Початок діалогу між владою і представниками опозиційних сил можна розцінювати як усвідомлення спільної відповідальності за долю країни і розуміння того, що тільки цілісна і міцна Україна може бути державою, з якою рахуватиметься світ.

З-за меж України навіть неозброєним оком видно наростаючу радикалізацію серед певних політичних сил, посилення ознак нетерпимості та вседозволеності.

Оскільки в Україні тільки формуються демократичні інститути, поява лівого радикалізму, неофашизму та антисемітизму є дуже небезпечною тенденцією.

Всі повинні чітко усвідомлювати ризики, які постають перед державою у політичному та економічному планах.

Україна опинилася на світоглядному та історичному роздоріжжі. Йдеться про вибір, від якого буде залежати доля України, її народу.

Або триватиме політичне протистояння, збагачення невеликої часини “обраних”, втрата людського, науково-технічного та гуманітарного потенціалу і, як наслідок, фрагментація і розпад, або консолідація суспільства і влади, формування ефективної моделі розвитку і спільна праця заради досягнення поставлених цілей.

Підписання угоди про асоціацію між ЄС та Україною може стати важливим кроком в напрямку демократизації, європеїзації та модернізації України, підвищення рівня життя українців.

Така угода буде мати надзвичайно важливе значення для України та ЄС — одного з основних торговельно-економічних партнерів держави.

Для цього не потрібно чекати саміту у Вільнюсі. Цей процес може бути успішно реалізований і до цієї дати. Угода однозначно повинна бути підписана.

країнські вчені оцінюють ситуацію в країні як несприятливу. Більшість громадян вірять у її майбутнє, чекають суспільних змін і конструктивних дій від влади.

Ключовий заклик сьогодення — забезпечення довіри до влади, консолідація суспільства та послідовне здійснення актуальних реформ — повинен відповідати прагненням громадян України незалежно від їх ідеологічних поглядів, регіональної ідентичності та електоральних уподобань.

Для вирішення цих завдань потрібна чітка програма дій, розрахована на найближчу та віддалену перспективи.

Протистояти загрозі розколу суспільства за національними, територіальними, релігійними ознаками та проявами радикалізму, які можуть зруйнувати перспективи країни щодо європейської інтеграції, може тільки сильна влада.

Влада, якій довіряє більшість населення країни, яка здатна консолідувати суспільство на ґрунті національних духовних цінностей, історичних традицій, виховання підростаючого покоління на основі християнських принципів моралі, забезпечити законодавчі реформи, посилити контроль за дотриманням прав національних меншин, свободи слова та віросповідання.

Президент як гарант стабільності розвитку держави повинен ініціювати загальнонаціональний круглий стіл всіх політичних сил та підписання угоди національної злагоди з метою гарантування безпеки розвитку країни.

Влада і опозиція мусять усвідомити, що вони спільно відповідають за майбутнє України. Ближче до 2015 року народ не стане розбиратися, хто є хто: ворогами народу всі будуть. Отже, влада і опозиція повинні зрозуміти наступне.

1. Спільно з опозиційними силами розпочати розробку довгострокової стратегії розвитку України до 2025 року.

Окреслити стратегічні орієнтири розвитку держави в умовах глобалізації можна лише маючи стратегічний образ майбутнього, який формується через усвідомлення національної ідеї — громадянської, демократичної, соборної країни.

Україна повинна вийти на світовий рівень і приєднатися до числа розвинутих демократичних держав. Саме таке розуміння національної ідеї є запорукою успішної модернізації вітчизняного гуманітарного простору як світоглядної, ідейної, духовної та культурної оболонки, у якій розвивається буття українського народу.

Сьогодні “готової” національної ідеї, котра могла б створити базу для поєднання українського народу в єдину політичну націю, нема. Відтак, національна ідея повинна формуватися з богом в душі та Україною в серці.

2. Державна політика повинна бути підпорядкована завданням модернізації суспільства. Слід запобігати декларуванню економічно необґрунтованих державних зобов'язань та залежності економічного розвитку від політичних циклів.

Як і весь світ, Україна переживає потрійну кризу: економічну, екологічну і все більш зростаючу соціальну. Тому національна політика модернізації мусить відповідати цілям “сталого розвитку” — ідеї, яка сповідує одночасне економічне зростання, збереження довкілля та соціальний прогрес.

3. Доцільно здійснити якісне оновлення всієї гуманітарної сфери суспільства.

Необхідність цього пов'язана з її консерватизмом, відчутною невідповідністю новітнім процесам і явищам у світоглядному, ідейному, науковому, освітньому, культурному, інформаційному поступові, недостатньою пристосованістю до вимог і стандартів сучасного динамічного розвитку.

Пора закінчувати загравати з науковою сферою. Тут реформи вкрай потрібні. Все раціональне з того, що від неї залишилося, треба ефективно використати. Решта, на жаль, — вчорашній день. Українська наука все ще має значний потенціал і може стати рушійною силою всіх подальших суспільних перетворень.

4. Нагальною потребою сьогодення є політичні реформи. В Україні досі не існує реальних умов виконання державою функцій представника інтересів більшості, а навпаки — є передумови для використання держави як інструмента забезпечення кланових, групових і політичних інтересів.

5. На даному етапі саме президент повинен стати провідником інтересів суспільства. Тільки такий статус принесе йому народне визнання і забезпечить належне місце в історії. Це вагомий стимул, щоб присвятити подальші роки перебування на вищій державній посаді вирішенню саме цих завдань.

Президентський шлях розвитку демократії пов'язаний з небезпекою: інститут президента може стати втіленням інтересів однієї з груп впливу. Найбільш ефективний шлях — позбутися кланів і сприяти розвитку середнього класу.

6. Досвід модернізації різних суспільств свідчить, що часто вона здійснювалася вольовими авторитарними лідерами. Але нема випадків здійснення успішної модернізації лідерами, які не мають належної політичної волі та підтримки.

Лідер країни мусить відчувати, в чому полягають історичні та актуальні інтереси народу: стати втіленням всенародної волі та витривалості у проведенні реформ, згуртовувати навколо себе людей, здатних вирішувати поставлені завдання.

В органах виконавчої влади повинні працювати люди, які мають професійний технократичний підхід до справи, не прагнуть стати політичними фігурами, вміють мислити економічними, а не виборчими циклами.

7. Концептуальною основою подальшого розвитку держави повинен стати республіканізм з його кредо “країна як спільна справа”.

Це потребує запровадження суспільної моделі, відповідно до якої питання життєдіяльності суспільства вирішують самі громадяни та добровільно створені ними об'єднання на основі узгодження індивідуальних і групових інтересів.

Успішне функціонування такої моделі передбачає набуття громадянами нових якостей політичної та соціальної активності, вимогливості до влади у поєднанні з особистою відповідальністю.

8. Парламентаризм, попри його очевидну кризу в Україні, не повинен зазнавати обмежень, адже саме ідеї парламентаризму сприймаються як ознака суспільного прогресу. Головним напрямом реформування українського парламентаризму мусить стати конституційне обмеження впливу політико-фінансових груп.

На законодавчому рівні повинні бути визначені правила регламентації впливу бізнесу на політику, що унеможливить отримання політичної ренти. Передусім мова йде про закон щодо лобізму та низку антикорупційних законів.

Конституційна реформа, яка давно назріла в Україні, повинна принести і нову якість парламентаризму. Парламентська форма, що існує в Україні, віджила.

Доцільно перейти до нової якості парламентської демократії, формування двопалатного парламенту з відповідними функціями.

Нижня палата — палата громад з 250 осіб — обирається за мажоритарним принципом, верхня палата — сенат із 150 осіб — обирається за пропорційним принципом і є виразником політичної структури суспільства.

9. Внаслідок реформування в Україні має бути запроваджено ефективну, прозору і зрозумілу політичну систему, що забезпечуватиме успіх економічних реформ та визначить повноваження всіх державних інституцій і суб'єктів політичного процесу.

У 2015 році, з урахуванням сучасних суспільно-політичних реалій та досвіду європейських демократій, конституційна та політична реформи повинні забезпечити перехід України до парламентсько-президентської республіки.

Саме ця форма правління спроможна забезпечити поступальний розвиток суспільства, створити умови для його політичної структурованості, підконтрольності влади суспільству та орієнтованого на національні інтереси лідерства в політичному процесі.

10. Наріжним каменем філософії українського державотворення повинно стати формування культури консенсусу.

11. Державі необхідно відійти від стратегії лавірування між сильними геополітичними гравцями та невизначеності багатовекторності.

Слід припинити формування зовнішньополітичних орієнтацій на основі інтеграційної міфології, тобто уявлень про те, що входження до наднаціональних об'єднань — ЄС, ЄЕП або НАТО — здатне вирішити усі проблеми України.

Відмова від утриманства та входження до нових імперій повинна стати основою розбудови прагматичної зовнішньополітичної стратегії України. Проте, дані відмови не означають політики ізоляціонізму. Україна входила і мусить входити до різних економічних блоків і міждержавних об'єднань.

Однак це мусить робитися не під зовнішнім тиском, а з урахуванням національних інтересів, зміцнення національної безпеки, ціннісних орієнтацій населення.

Україна повинна позбутися своєї одвічної практики меншовартості. Тільки наступальна політика — гарант сили і стабільності. Європейська політика України повинна виходити з того, що ідея Великої Європи неможлива без України.

Тільки в цьому контексті модернізована економіка України може розглядатися як вагомий економічний потенціал, поетапна інтеграція якого в економічну систему ЄС здатна забезпечити важливі зміни у геополітичному становищі Європи.

12. Формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ повинне розглядатися як найвища планка інтеграційних процесів на пострадянському просторі.

Переступивши цю межу, Україна може опинитися в ситуації, яка докорінно змінить геополітичну парадигму держави, її стратегічний курс на глибоку європейську інтеграцію. Зона вільної торгівлі є найвищим рівнем відносин в рамках СНД, при якому Україна може в перспективі претендувати на членство в ЄС.

13. Актуальним є завдання переосмислення пріоритетів розвитку. Слід відійти від однобічної експортної орієнтації, істотно посилити внутрішній попит, насамперед у сферах високих технологій, диверсифікувати експортну структуру в бік збільшення частки високотехнологічних виробів та послуг.

14. Вітчизняна олігархія не зацікавлена у зміцненні середнього класу — основи демократичного розвитку держави.

Західна демократія спирається на середній клас, який становить більшість населення, має партії, що представляють його інтереси і формують владу. В Україні частка середнього класу не перевищує 15% населення.

Він не є більшістю, не має чітких структурованих уявлень про власні інтереси і політичних партій, що адекватно їх представляють.

У цих умовах до влади приходять кланові олігархічні групи, які ведуть постійну боротьбу за використання державної машини для вирішення своїх інтересів, прикриваючись загальними фразами щодо турботи про долю народу.

За останні десять років Верховна рада не прийняла жодного закону, а уряди не здійснили жодних заходів, які б суттєво зачіпали інтереси олігархічних кланів. Всі політичні сили повинні сприяти становленню середнього класу. Тільки тоді люмпенська олігархічна модель держави може бути подолана.

15. В межах нинішньої моделі розвитку масштабна модернізація національної економіки неможлива. Потрібні суттєві зміни в механізмах трансформаційних процесів, їх оновлення, осмислений перехід до моделі ринкових перетворень, де саморегулювання поєднується з ефективним державним регулюванням.

16. Слід цілеспрямовано формувати такий інвестиційний режим в країні, в рамках якого був би економічно доцільний перелив капіталу в перспективніші і стратегічно вигідніші види діяльності, пов'язані з підвищеним рівнем технологічності.

Цей режим повинен містити комплекс державних заходів із стимулювання високотехнологічного експорту і передбачати відповідні бюджетні витрати на створення загальних передумов, сумісні з нормами СОТ щодо субсидій.

Вказані заходи могли б здійснюватися через спеціально уповноважені державні організації або недержавні структури, що діють за дорученням держави.

17. На порядку денному політичної та суспільної дискусії в Україні повинне постати питання нової концепції державної регіональної політики, що має законодавчо врегулювати правовий статус адміністративно-територіальних одиниць і порядок вирішення питань щодо їх внутрішніх проблем і взаємодії між ними.

На часі поетапне формування бюджетної федералізації і нового адміністративно-територіального устрою держави. Основою місцевого самоврядування доцільно визначити громадівську концепцію муніципальної демократії, адже громада була основою самоврядування впродовж усієї історії людства.

Самоврядні громади — це не тільки адміністративно-територіальні, а й господарюючі суб'єкти, де підприємництво є двигуном соціально-економічного розвитку, матеріальною основою для вирішення соціальних і культурних завдань.

Проголошений європейський вибір розвитку держави обумовлює необхідність здійснення більш рішучих кроків у напрямку децентралізації державного управління і деконцентрації владних повноважень.

18. Треба вибрати макропріоритети, навколо яких формувати структурну макроекономічну політику. Зокрема, доцільно використати транзитні, авіаційні, космічні та аграрні переваги України.

19. Потрібне суттєве поетапне оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління кадрів нової генерації, особливо тих, що вже мають досвід роботи в провідних західних корпораціях та міжнародних фінансових організаціях.

Час не терпить. Кожен день зволікання — це втрачені десятиліття.

Богдан ДАНИЛИШИН, академік НАН України