Угода щодо зерна: чи не стане вона фатальною для України?

 Київ за пів кроку до підписання з Москвою угоди, яка розблокує експорт українського зерна через Чорне море. Очікується, що відповідний документ, над яким працюють делегації України, Росії, Туреччини та ООН, буде готовий найближчими днями. Якщо документ підпишуть завтра, прем'єр-міністр Денис Шмигаль спільно з віцепрезиденткою Бундестагу Катрін Герінг-Екардт планують бути присутніми при відпливі корабля з українським зерном з Одеси.

Уже сама перспектива швидкого відновлення експорту понад 20 млн т українського зерна привела до падіння цін на пшеницю: американські ф'ючерси впали майже на 4% до п'ятимісячного мінімуму в 7,6575 дол. за бушель (0,043 т). Його європейський аналог втратив майже 5%. Тепер він такий самий дешевий, як і три з половиною місяці тому. І в країнах третього світу, які залежать від імпорту пшениці, багато урядів зітхнули з полегшенням: загроза голоду відступає, а з ним — і перспектива соціальних потрясінь.

Після того, як минулого тижня на переговорах з участю делегацій України, Росії, Туреччини та ООН окреслилася перспектива швидкого укладання угоди, генсек Організації Антоніу Гутерреш сказав, що “у світі, затьмареному глобальними кризами, нарешті з'явився промінь надії”. Радість Гутерреша тим більше зрозуміла, що для нього проблема розблокування експорту українського зерна стала особистою історією, успішне завершення якої може зміцнити його позиції в ООН, що похитнулися.

Але що означає “хлібна угода” для України? Чи не виявляться домовленості фатальними для Києва? Адже угода впливає на оборону південних кордонів України. Чи будуть у безпеці українські причорноморські міста після розмінування портів та проходів до них? Чи готовий Кремль дати гарантії безпеки, і чи можна йому вірити? Як росіяни пропускатимуть суховантажі? Чи буде оголошено про припинення вогню? І якщо так, то на які територію й період поширюватиметься цей режим?

Поки що українська сторона (як і російська) не оприлюднює домовленостей. Однак ZN.UA вдалося дізнатися деталі “хлібної угоди”. Окремі з них викликають стурбованість.

Не тільки заради копійки

Загроза голоду та нової міграційної кризи — одна з причин, чому Київ погодився на переговори з Москвою в умовах війни, коли внаслідок обстрілів росіянами українських міст гинуть мирні жителі, на окупованих територіях убивають і депортують у РФ українських громадян, де їх утримують у в'язницях та фільтраційних таборах. Але в нашій країні бачать і те, що в більшості країн Африки та Азії, котрі так потребують українського зерна, не вважають Росію винною в розв'язанні продовольчої кризи і займають нейтральну позицію стосовно агресора. 

Проте тільки гуманітарними мотивами резони Києва не обмежуються. Володимир Зеленський пояснює необхідність розблокування вивезення зерна через Чорне море ще й тим, що це дозволить отримати “мільярди доларів …які потрібні зараз нашій економіці”. На жаль, сьогодні експорт агропродукції — одне з небагатьох джерел поповнення бюджету України, які залишилися. Крім того, українським аграріям потрібно звільнити складські приміщення для зберігання нового врожаю зернових.

Самі ж зернотрейдери близькі до бунту. Адже через блокування експорту впали внутрішні ціни на зерно: зараз за тонну зерна дають 4 тис. грн при собівартості 9 тис. А це означає, що падають і доходи фермерів, які отримують менше грошей від продажу врожаю. 

Ще одна причина, яка примусила українців сісти за стіл переговорів із росіянами, — небажання псувати відносини з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. Йому важливо продемонструвати свій особистий успіх на україно-російському треку, тому він хоче домогтися розблокування українських портів. Київ мусить зважати на амбіції “султана”, що прагне всидіти на двох стільцях: Туреччина хоч і пропускає судна з краденим українським зерном, а проте й поставляє Україні “Байрактари”.

Складніше розібратися з мотивами Путіна, який “через не хочу” погодився на переговори щодо розблокування експорту українського зерна. Ну не віриться в альтруїзм господаря Кремля: людина, котра заради своїх імперських амбіцій розв'язала війну з нашою країною, не здатна безкорисливо нагодувати мільйони голодних.

Очільник МЗС України Дмитро Кулеба бачить лише одну причину, чому Путін пішов на переговори: “Це його прагнення показати країнам, які дотримуються нейтралітету або більше схиляються до російської позиції стосовно війни (в Африці, Азії), що він урятував їх від голоду, від зростання цін на продукти харчування. У всьому іншому я не розумію, навіщо йому це може знадобитися. Погоджуючись на розблокування українських портів, він підриває свої зусилля з удушення української економіки”.

Так, Кремль вимушений враховувати побажання влади азійських і африканських держав, які бояться майбутнього голоду через недопоставки українського зерна. Інакше Алжир може збільшити поставки газу в Європу, а Єгипет — почати поставляти Україні сотні одиниць радянської зброї та військової техніки. Водночас же росіяни намагаються досягти і своїх військово-політичних цілей.

“Червоні лінії” Чорного моря

Відомо про дві вимоги, висунуті Москвою на переговорах.

Перша: встановлення перемир'я на період вивезення зерна. Для України це вкрай небезпечно, оскільки дає російському командуванню час на підтягування резервів та зміцнення оборонних позицій. Військовий експерт Олег Жданов вважає, що в такому разі можна забути про визволення територій. Не виключено, що, прикриваючись перемир'ям, росіяни проведуть на захоплених землях Херсонської, Запорізької та Харківської областей “референдум про приєднання до Росії”. В Україні підозрюють, що такий “референдум” може відбутися 11 вересня, в день єдиного голосування в Росії.

Друга: допуск росіян до огляду суден, як тих, котрі йдуть в Україну, так і на етапі завантаження в українських портах. У Москві це аргументують тим, що необхідно “контролювати контрабанду вивезення зброї з України”, та побоюваннями, що судна використовуватимуть, зокрема, і для транспортування західної зброї в нашу країну. Для Києва неприйнятний сам факт інспекції росіянами кораблів на українській території.

Що стосується позиції Києва, то для нього важливо, аби розмінування українських портів і коридорів не призвело до нового Чонгару. За інформацією ZN.UA, напередодні переговорів в ОПУ відбувся усний брифінг учасників делегації, де було озвучено “червоні лінії”. По-перше, росіяни не повинні оглядати кораблі ні в морі, ні в українських портах. По-друге, Україна не надаватиме Росії карт мінних полів у Чорному морі. По-третє, Київ не допустить присутності російських військових кораблів у своїй акваторії.

На жаль, Київ на перемовинах про розблокування експорту зерна не порушував питання паралельного ввезення морем палива. І, безумовно, помилкою української влади є те, що вона від початку не ставила умовою проведення переговорів припинення російських ракетних обстрілів Одеси та Миколаєва. Скільки вже було прильотів у ці міста за той час, відколи йдуть переговори? Скільки вже загинуло людей?

Здивувала повна відсутність інформації про склад української делегації та її очільника, а також про наявність президентських директив. Лише завдяки нечисленним фото можна дізнатися, що очолював делегацію… начальник ГУР МО України Кирило Буданов. Це свідчить як про делікатність теми переговорів, що потребують присутності довіреної особи ОПУ, так і про рівень довіри Зеленського та Єрмака до очільника військової розвідки. Деякі інформовані співрозмовники ZN.UA стверджують, що ключовою постаттю на переговорах був народний депутат Рустем Умеров. 

Стурбованість викликала відсутність за столом переговорів представників Заходу. Тоді як США і ЄС поставляють нам зброю, включно з HIMARS, і гроші, а також чинять санкційний тиск на РФ. До того ж на переговорах із росіянами важливо мати політичну підтримку союзників. Таку важко очікувати від ООН і Туреччини: Гутерреш і Ердоган особисто зацікавлені в якнайшвидшому підписанні угоди, яка дозволить їм заявити про власний дипломатичний успіх. І байдуже, чи буде при цьому враховано інтереси України.

 За інформацією ZN.UA, спочатку в Києві виступали за те, щоб у переговорах взяли участь делегації і Сполучених Штатів, і Великої Британії. Однак проти цього виступили представники ООН. Їхні аргументи полягали, зокрема, і в такому: чим більше учасників, тим складніші переговори. Говорили і про те, що в разі участі американців Україна втратить суб'єктність, оскільки переговори вестимуть делегації США та РФ. У результаті, переговори відбуваються в чотиристоронньому форматі.

Та чи вдалося Києву утримати свої рубежі й не перейти у Стамбулі “червоних ліній”?

Чи є гарантії для “зеленого коридору”

Дмитро Кулеба стверджує, що на зустрічі у Стамбулі делегації на рівні експертів “значною мірою зняли… питання”, пов'язані з логістикою і безпекою.

Зразу ж після переговорів міністр оборони Туреччини Хулусі Акар заявив, що сторони домовилися про створення координаційного центру з експорту українського зерна морським шляхом. За інформацією ZN.UA, зерно вирушатиме з трьох портів — Одеса, “Південний” та Чорноморськ. Перед проходженням суховантажів український тральщик розмінує прохід. Суховантажі супроводжуватимуть українські кораблі.

Режим припинення вогню не обговорювався, але сторони нібито домовилися, що Україна і Росія не відкриватимуть вогонь по суднах, котрі йтимуть “зеленим коридором”. Але ніхто не дає гарантій, що цієї домовленості буде дотримано. І в Києві не сумніваються, що на якомусь етапі за суховантажем, котрий прямуватиме в український порт, піде й російський військовий корабель. Коли ж таке станеться, українські сили оборони відкриють по ньому вогонь, навіть якщо це дасть Москві привід звинуватити Україну у зриві “хлібної угоди” та провокуванні продовольчої кризи.

 Загалом, у Києві вимагають гарантій ненападу Росії на українські порти. Очікувалося, що питання гарантій безпеки обговорюватимуть у Тегерані Путін і Ердоган. Однак коли готувалася ця стаття, про результати домовленостей турецького й російського президентів не було відомо нічого.

Що стосується інспекції суховантажів (а це, нагадаємо, одна з ключових вимог Росії), інформація суперечлива.

 За словами одного зі співрозмовників ZN.UA, ні в морі, ні в українських портах росіяни кораблів перевіряти не будуть. Інспекцію проводитимуть у турецьких портах представники ООН, Туреччини, Росії та, якщо буде потрібно, України. Інше джерело ZN.UA стверджує, що суховантажі оглядатимуть і в українських портах. Причому не тільки турки, а й росіяни. Якщо ця інформація достовірна (а про цю опцію йдеться і в публікаціїFinancial Times), то Київ переступив проведену ним самим “червону лінію”.

Поки що не відомо, чи зерно з українських портів вивозитимуть грецькі та кіпрські суховантажі, чи турецькі судна: серйозну проблему становить страхування суден, які йдуть у воюючу країну. Один зі співрозмовників ZN.UA припускає, що, найімовірніше, буде створено українсько-турецьку компанію: турки готові йти на ризики, бо в них довірчі відносини і з Україною, і з Росією. Хоча дві третини ціни товару з'їдатиме логістика, турки задоволені, оскільки зможуть заробляти як на цій логістиці, так і на реалізації наших товарів: Ердогану потрібні цей шмат ринку, дохід і важелі впливу, які дає розподіл нашого експорту.

Перебуваючи в Тегерані, Путін заявив, що ще не всі питання стосовно вивезення з чорноморських портів зерна вирішено. Своєю чергою, очільник українського зовнішньополітичного відомства Дмитро Кулеба запевняє: Україна не погодиться на жодне рішення, яке залишатиме бодай найменшу лазівку для фронтальної атаки РФ на українські порти з моря. В це дуже хочеться вірити. Адже на кону безпека наших людей. І вже точно платою за розблокування українських портів не має бути пом'якшення санкцій щодо Росії.

Володимир КІМ, журналіст-міжнародник із 20-річним стажем.